Раді Вас бачити!

Гуляючи маленьким містечком, Ксенія все більше і більше закохувалася в це місце. На відміну від галасливої столиці життя тут здавалося тихим і безтурботним. Відсутність величезної кількості машин і заторів на дорогах робила це місце особливо привабливим. У будь-який кінець можна було дістатися пішки або міським автобусом, який ходив із завидною регулярністю. Навіть у цю пору року світило сонце, від чого підіймався настрій. Чисте морське повітря не було наповнене вихлопними газами, як у мегаполісі. Люди добрі та привітні. Крім того, гуляючи вулицями, їй здавалося, що душа покійного чоловіка присутня поруч. Колись вони разом мріяли жити на березі моря... Як же давно це було. Ксенія дедалі більше й більше замислювалася над тим, як добре б оселитися в такому місці на старості років. Але в її обставинах це залишалося лише мрією. 

Ксенія знайшла знайомого на березі. Чоловік сидів, схрестивши ноги, та, поклавши руки на коліна, дивився в морську далечінь. Вона підійшла ближче:

– Богдане?

Він обернувся:

– А, Ксеніє! Сідайте поруч, – він посунувся і поступився їй частиною килимка.

– Ні, ні, ну що ви! – замахала вона руками. – Який із мене йог?!

Але Богдан не відставав:

– Не впирайтеся. Присядьте на хвилинку і насолодимося красою природи разом.

Таке запрошення заінтригувало жінку.

– Але я боюся, що потім не піднімуся на ноги, – зізналася вона.

– Не хвилюйтеся, я вам допоможу.

Ксенія прийняла запрошення і присіла поруч, поклавши нога на ногу.

– Перепрошую, адже по іншому мої ноги не згинаються.

– Артрит, чи що? – здогадався він.

– Артроз.

– Не біда, сідайте, як вам зручно. Тепер випряміть ноги і покладіть руки на коліна долонями вгору. Правильно.

Вона слухняно виконала його настанови, зацікавлена початком.

– Заплющте на хвилину очі й прислухайтеся до шуму хвиль. Постарайтеся ні про що не думати, а просто насолоджуватися єднанням із природою.

Його голос звучав так заворожливо, що жінка справді відчула себе частиною єдиного всесвіту.

– Тепер подивіться на лінію горизонту й уявіть собі, який безмежний світ. Усі ваші турботи і неприємності не мають значення перед силою і красою природи.

Богдан замовк, і вони обидва спрямували погляди вдалину, насолоджуючись мальовничими краєвидами.

Ксенія готова була сидіти й далі, але її спина сказала категоричне «Ні!». Вона винувато подивилася на чоловіка:

– Ви мені вибачте, але довше я не можу протриматися в цій позі.

Він одразу піднявся на ноги:

– Звичайно. Дозвольте вам допомогти, – подав руку і допоміг встати жінці.

Вона насилу розпрямилася.

– Що з вами, Ксеніє? Вас щось турбує?

– Спина... Не можу довго сидіти без опори.

– Якщо бажаєте, я можу подивитися вашу спину, все-таки це мій профіль.

– Та що ви! Не варто, – ніяковіючи, вона замахала руками.

– Чому ж? Ви зверталися до лікаря?

– Ні. Що вони можуть сказати? Приймати знеболювальне й не навантажувати поперек? Так це я й сама знаю. 

– Я вас розумію. Але так само знаю, що лікувальна фізкультура і йога в таких випадках добре допомагають. 

– Ой, та не спортсмен я.

– Для цього й не треба бути спортсменом. Якщо хочете, приходьте сьогодні до мене на тренування? Я запрошую.

– Та годi! У мене ж навіть спортивного одягу немає!

– А це на вас що вдягнено? – вказав рукою на легінси, що визирали з-під плаща.

– Та хіба ж у такому на спорт ходять?

– У всьому ходять! Запевняю, вам буде комфортно.

– Я серед молоді страшенно соромитимуся! 

– Там переважно люди нашого з вами віку. Молоді це ще не потрібно, а їм уже час, – усміхнувся Богдан. 

– Та я ж і не знайду сама, погано місто знаю.

– І не треба. Ми разом підемо, після прогулянки. Заодно подивлюся вашу спину. Ну що? Домовилися?

Несподівано для самої себе Ксенія погодилася. Було цікаво і хотілося спробувати щось для себе нове. Та й спину показати лікарю не завадить.

Чоловік скрутив мат, на якому сидів, і вони разом пішли вздовж берега. Морська галька шаруділа під ногами, приємно пестячи слух. Ксенії досі не вірилося, що вона перебуває тут, у цьому чудовому місці. Вона вдихала повітря свободи й поглядала на свого супутника. Сьогодні на ньому була звичайна куртка і спортивні штани з кросівками, що робило його вигляд цілком нормальним... за винятком дивної зачіски, до якої жінка не звикла. 

– До речі... – він поліз у кишеню і дістав звідти книжку. – Як і обіцяв. Вам Муракамі подобається? 

Жінка кивнула з розумним виглядом, навіть не уявляючи хто це. Своєю чергою дістала свій прочитаний роман і простягнула Богдану.

– Хто це у вас? Джейн Остін! Жіноче чтиво, – усміхнувся він. – Ну що ж, дякую, із задоволенням почитаю. А вам якщо не сподобається, то принесу що-небудь інше.

– У вас що ж, ціла бібліотека із собою?

– Ні, насправді тільки кілька книжок прихопив, решта всі з медицини.

– Схоже, ви любите свою роботу, – зауважила вона.

– Дуже! Я отримую задоволення від того, що полегшую страждання людям. Немає нічого кращого, ніж бачити, що твої вміння приносять комусь користь.

Ксенія подумала, що ще не зустрічала того, хто б так натхненно розповідав про свою професію. 

– Ну а ви хто за фахом? – і собі поцікавився Богдан.

– Взагалі-то економіст, але я залишила роботу, щоб доглядати за онуками.

– То у вас велика сім'я?

– Так, дві доньки, зять і четверо онуків. І всі живуть у мене, уявляєте?

– Тому ви і втекли сюди?

– Ви вгадали!

– І як довго плануєте затриматися в наших краях?

– Не знаю. Приїжджала на три дні, тепер вирішила затриматися на тиждень. А там видно буде. 

– Вам тут подобається?

– Не те слово! Я так сумувала за морем!.. востаннє була тут років десять тому зі своїм, тепер уже покійним, чоловіком.

– То ви в нас не вперше?!

– Саме так. Це місце залишилося в пам'яті на довгі роки. 

Ксенія згадала минуле, і в її очах з'явився смуток. Вона струснула головою, відганяючи сумні думки.

– Богдане, а що з приводу вашої родини? 

– Я живу сам. Як уже казав, квартиру залишив дорослому синові. А з дружиною давно розлучений.

– Не зійшлися характерами?

– Швидше, гаманцями. Вона знайшла того, хто більше заробляє, і пішла до нього. А син залишився зі мною. 

– Сумно. І як же ви опинилися тут?

– Влаштувався фізіотерапевтом у місцевий санаторій і перебрався сюди. 

– А особисте життя як же? Так і не склалося?

– Та розумієте, мені, напевно, вже ніхто не потрібен. Не хочу більше пов'язувати себе зобов'язаннями. Просто живу і радію життю, – пояснив він і, повернувшись до супутниці, запитав:

– А ви чому заміж знову не вийшли?

Ксенія навіть розреготалася, почувши запитання:

– Та що ви! У моєму віці? 

– До чого тут вік? Ми з вами приблизно однолітки. Мені ось п'ятдесят сім стукнуло, а вам скільки?

– П'ятдесят шість, – збрехала вона, посоромившись зізнатися, що старша за співрозмовника на цілих два роки.

– Це ще не вік! Важливо, на скільки ви почуваєтеся.

– Почуваюся на всі сімдесят. Та й не до того мені було з онуками.

Богдан зупинився біля входу в будівлю і відчинив двері:

– Ну, ваше самопочуття ми зараз поправимо. Проходьте.

До початку тренування залишалося кілька хвилин і чоловік запропонував оглянути спину Ксенії. Вона, як і варто було очікувати, зніяковіло замахала руками.

– Не соромтеся, я ж лікар, щодня пацієнтів бачу. 

Роздягатися перед чужим чоловіком було все ж ніяково, адже це не медичний кабінет, а спортивна студія. Жінка зняла светр із футболкою і сором'язливо прикрилася руками. Богдан уважно оглянув її поставу і запропонував прилягти на мат. Потім став поруч на коліна і пройшовся пальцями вздовж хребта, обмацуючи напружений м'яз.

– Судячи з усього, болить тут?

– Ой, так...

– Але насправді проблема в цьому місці, – він натиснув точку зовсім в іншій частині спини, і Ксенія напружилася від неприємних відчуттів. 

– А ще у вас блок у цьому відділі й неймовірно напружені плечі. Начебто ви живете в постійному стресі.

– Так і є.

Богдан підвівся на ноги й допоміг їй піднятися.

– Ось що, Ксеніє: поки ви на відпочинку, пропоную вам свої послуги, чергуючи масаж і заняття йогою через день. Зрозуміло, абсолютно безкоштовно. Дива не обіцяю, але ви відчуєте помітне полегшення. 

– Зачекайте, що значить, безкоштовно? Так не буває! Я краще заплачу, якщо потягну, звісно.

– Не все в нашому світі вимірюється грошима, Ксеніє, – його карі очі світилися добротою. – Мені одному й зарплати вистачає. А для вас це шанс отримати таку-сяку терапію на нашому курорті. Тож не відмовляйтеся.

– Ні, я так не можу...

– Припиніть! – усміхнувся Богдан. – Прийміть це як вибачення за завдані незручності в поїзді.

Упустити такий шанс було справді нерозумно. Тому жінка переступила через свою сором'язливість і дала себе вмовити.

Поступово на тренування почали збиратися люди, переважно дорослі жінки. Ксенія звернула увагу, що спеціального одягу ніхто не мав, кожен займався в чому міг, тож відчула себе вільніше. Богдан зняв взуття, залишившись босоніж, його приклад наслідували всі інші.  Ксенія теж стягнула шкарпетки, але, засоромившись своїх ніг, одягла знову: «От дiдько! Треба буде терміново зробити педикюр!» – подумала вона, не бажаючи здаватися недоглянутою. Тренер увімкнув музику і зайняв вихідну позицію на килимку. Цiєï митi двері відчинилися і в зал заглянула Ольга:

– Вибачте за запізнення! Можна увійти?

Богдан кивнув. Господиня готелю швидко розстелила свій килимок і зайняла своє місце. Погляд її випадково впав на Ксенію. Вона здивовано підняла брови і привітно посміхнулася. Тренер привітався з учнями і запропонував почати тренування з вправи «Привітання сонцю». Ксенія уважно слухала настанови Богдана і намагалася точно виконувати рухи, але ноги в шкарпетках роз'їжджалися на килимку.

Він підійшов ближче, коригуючи нахил її спини:

– Вам краще займатися босоніж, – тихо зауважив він.

– Не можу, у мене ноги мерзнуть! – збрехала жінка.

Заняття йогою більше скидалися на лікувальну гімнастику, ніж на силове тренування з фітнесу, як думалося Ксенії. Мало не кожен із присутніх мав свої проблеми: хтось не міг нахилитися донизу, у когось не згиналися коліна, а комусь не вдавалося закинути голову назад. Богдан індивідуально допомагав порадою. Ксенія виявила, що ще досить гнучка порівняно з іншими. Щоправда, в якийсь момент злякалася, що не зможе розігнутися. Наприкінці тренування всі учні лежали нерухомо кілька хвилин, розслабляючись усім тілом, що особливо сподобалося Ксенії.

Після закінчення заняття Ольга підійшла до неї:

– Ось уже не очікувала вас тут зустріти!

– Мене Богдан запросив. 

– Так ви знайомі? – здивувалася господиня готелю.

– Так, трохи.

– Виходить, нам в один бік. Підемо додому разом?

Ксенія кинула погляд на тренера, бажаючи подякувати за заняття. Але його оточили учні, пожираючи захопленими поглядами і закидаючи запитаннями. Вона лише помахала рукою на прощання. Богдан глянув у її бік і крикнув: 

– Тоді до завтра! Зустрінемося на тому ж місці!

Вона вдячно посміхнулася і повернулася до Ольги:

– Ходімо!

Дорогою додому жінки розговорилися:

– Ксеніє, давно ви займаєтеся йогою? 

– Сьогодні вперше.

– І як вам тренування?

– Усе виявилося не так страшно, як я очікувала, – зізналася жінка.

– Не знаю, як там у вас у столиці тренують, а ми тут у захваті від нашого Богдана.

– Це я помітила за поглядами учениць, – усміхнулася Ксенія.

– А то як же! Він у нас місцева знаменитість!

– Справді? І чим же так відзначився?

– До нього всі звертаються по допомогу. Щойно в когось спину заклинило, ногу потягнуло або шию перекосило, біжать до нього. Лікар допомагає всім і кожному, часто безплатно. Добра душа! 

– Ось як?

– А то! Він і мого чоловіка на ноги підняв після того, як той сідничний нерв застудив. Не людина, а золото!