Раді Вас бачити!

Глава 35

Мене ця ситуація вже не змушувала впадати в апатію чи гризти себе, а прокинувся гнів. Я не винна, що якомусь безсмертному стало нудто і він так вирішив розвеселитися.

Точно, ми всі для тих ікластих пішаки, яких весело наштовхувати одне на одного і спостерігати, що ж то буде.

Але тут я почула дзвінок смартфона. Швидко кинула погляд на екран і побачила ім’я яке не чекала.

Моє улюблене кафе, я сиджу спершись на стегно і свердлю злобним поглядом...Шарлоту.

Вона явно під моїм поглядом аж злякано знітилася.

– Я знаю, що мої слова не повернуть того, що ти втратила, але вибач, будь ласочка. Це все через мене! – після довгої паузи видала Шарлотта, дивлячись на свої витончені руки.

– Так...слова не загоять мої рани. Я ледь від скорботи з розуму не з’їхала. А ви нашкодили і звалили, кинули мене розгрібати цей звиздець! Але вибачатися потрібно не тобі...а твоєму виродку Мину! Щоб його вовкулаки загризли! Це все через нього! І він же свою погань технологічну натравив на моїх друзів! – обурилася я, прищурив очі.

От десь рік назад, коли я не знала на що спроможні вампіри, тим паче древніх родів. Я б може зірвалася на Шарлотті і її звинуватила в усіх смертних гріхах. Але насправді корінь зла – ця сімейка ікланів!

От якщо розмірковувати логічно, хто має більше впливу дівчина двадцяти дворічна чи хрін скільки сотень річний вампирисько? Ну підсумок очевидний, Сагон, вилупок керуючий цій парі. Йому за нічого робити задурити голову наївній Шарлотті і змусити робити все що забажає. Нє, якщо вже якось Сагон підкорив космічне одоробло з Ші, то що може там юна дівчина де це її перші відносини, ще і деспотичний татко дихати не дає? Звісно Шарлотта не змогла встояти. А далі почалося…тож хто тут винний це іклатий педофіл! Бо різниця в віці у цієї пари ну дуже велика. Шарлотта в порівняні з віком вампіра ще дитина. А ще Сагон збоченець, бо займається сексом з їжею! Фу!

– Ти кажеш жорстокі речі, але ти маєш рацію. Взагалі, я бачу ти за рік дуже змінилася, стала жорсткішою, але і впевнішою в собі. Я дивуюся твоїй внутрішній силі та витримці! Я б так не змогла…– сказала Шарлотта.

– У мене не було вибору, або я виходжу у вікно від втрат, або беру себе в руки і відповідальність за своє життя, і рухаюсь далі, – буркнула я.– І знаєш я вже навіть сподівалася знайти в друге якийсь взаємовідносини з як я вважала гарним хлопцем…але бляха, тут знов ви, точніше твій Сагон підгівнив! Підсунув мені Сову! Тепер зрозуміло, чого наші старші його недюблювали, – обурилась я, гупнув по столу від гніву, аж посуда задзвеніла.

І на нас почали озиратися, але мені було все одно. Бо в мені все кипіло.

– Алісо, краще менш будь емоційною, щоб її не сприйняли за агресію...– тихо порадила мені Шарлотта, подавшись вперед.

– Що? Десь поряд ховається той технічний придурок? – одразу здогадалася, чого Шарлотта так рознервувалася.

– Відповідь негативна, я не ховаюсь, просто Шарлотта наказала чекати особливого доручення за сусіднім столом, – почула я знайомий голос, але вже з трохи металевими нотками.

Я з силою стиснула долоню, аж до побіління кістянок пальців, нігті до крові врізалися в долоню, але я не відчувала болю, бо всередині боліло куди більше, там було цунамі крові, яке заливало моє серденько. Я ледь стримувалася, щоб не розридатися, але цього ще бракувало! Ридати поряд з бездушною машиною. Його цим не розчулиш, а здаватися вразливою перед противником я не хотіла.

– О, вже предмети забалакали! Шарлотта, в кафе машини не паркують! – бовкнула я з їдкою іронією, намагаюсь не дивитися на нього, бо точно розридаюсь. Тож я вирішила сховати свою вразливість за люттю і сарказмом.– І взагалі чого Сагон дозволяє своєму вібратору бувати в громадських місцях?

Мабуть, мене понесло на емоціях, бо в здоровому глузді я би таке машині-вбивці не ляпнула.

І тут я відчула як мене схопили за ту руку, в яку я вп’ялася нігтями, та потяги вверх.

– Пані Шарлотто, здається цій особі потрібна швидка психологічна допомога, бажано психіатра, а не посиденьки в кафе! – зауважив похмуро Нес, він виглядає рівно так як рік назад, маска на нижній половині лиця, чорна бандана, чорний одяг.

Він з силою стискав моє зап’ястя, наче ось-ось зламає мені руку. І думаю, він міг це зробити своїми механічним клешнями. Але проблема в тому, що я не відчувала навіть цей біль, бо всю увагу забирали душевні рани, які боліли значно сильніше.

Я тільки ковзнула по Несу поглядом, а потім знов поглянула на Шарлотту і випалила:

– Пані Шарлотто, може ви забере від мене ваш балакучий предмет, поки йому самому ремонт не знадобився! – проциділа через зуби я.

– Нес, відпусти Алісу, ти їй так руку зламаєш! Не тисни так, їй же боляче, – обурилась Шарлотта.

– О, що там біль в руці…це фігня…порівняно те що зараз в мене в душі. Та і подумаєш воно мені руку зламає...воно вже мені ціле життя зламало. Що там рука! – випалила я.

– Алісо… пробач…– тільки знов проговорила Шарлотта,– Я кому сказала пусти її, Нес! – з більшим натиском гримнула та.

Нес явно не поспішав відпускати мою руку, але хватку ослабив.

– Я не можу допускати до вас об’єкту в якому перевищує рівень психічного збудження. Це протирічить моїй задачі вас оберігати, – прочеканив Нес. – І об’єктну точно потрібен медик в неї кров.

– Аліса, нічого мені не зробить, вона має право на вияв цих емоцій. Відпусти її! Інакше я поскаржусь Мину, що ти не слухаєш наказів, – обурилась Шарлота.

– Прийнято, – сказав Нес, але перш ніж мене відпустити дістав серветку та затиснув мені долонь, яка кровоточила і відпустив.

Але я йому ту салфетку жбуркнула в його похмуру пику. Він звітно її зловив прямо на підльоті, вона не встигла дістати цілі, але мені було вже все одно.

Я всілася знов на своє місце.

Коли гнів трохи вчух, я помітила те що здається мій жартик про іграшку для постільних втіх особливо зачепив Неса. О, все ж я знайшла, якщо не фізичну, то психологічну вразливість нашої непереможної машини для вбивства.

Він не любить порівнянь з іграшками для сексу і мабуть паралелі з секс андроїдами для нього теж не бажані і ненависні.

О, зараз перевіримо мою теорію. Тим паче, я зрозуміла, що він все ж слухається Шарлотту, а вона не дасть йому мене прибити тут. Та і не буде він сам цього робити в людному місці.

– Слухай, мені цікаво, раз воно таке круте та многофункціональне, то мабуть є в нього функції які користі в сексі? А ви це берете з собою у ліжко чи воно просто стоїть та дивиться? – перепитала я, з невинними виразом на обличчі.

Шарлотта якраз пила чай і приснула його з рота закашлявшись після моїх слів. Я подивилася уважно на Неса, він звісно був сама стриманість, ні один мускул не здригнуся на обличчі, але я щось помітила промайнуло в очах. О, зачепило. Я права.

– Алісо…звідки такі думки! Звісно що ні! Він бойова модель, його не можна використовувати для…для...цього…– відповіла Шарлотта і почервоніла, їй стало соромно навіть дивитися сторону Неса.

– А…ясно...тобто член в конструкції даної моделі не передбачено. Ну в принципі логічно на що воно бойовій машині, – розвивала я тему.

Я вже не дивлюся в сторону цієї бляшанки, бо знаю що фізичної реакції він не покаже, але також я знала, що всередині він щось відчув від моїх слів.

Так…стоп...відставити гнів та істерики. Здається мій мозок заворушився…почалась його активність, а саме...збір інформації. Це добре, що Шарлотта притягла з собою Неса. Так я в безпечних умовах дізнаюсь про нього хоча б щось.

По-перше: що вже дізналася – він не любить згадок про секс і порівнянь себе з іншими андроїдами, особливо сексуального характера. Якщо є те що йому не подобається, то це говорить про те що в нього є задатки свідомості виходить...Він що розумний? Йо-ой.

По-друге: в нього може бути господар другого порядку: Шарлотта. Так у неї обмежена можливість керуванням цим одороблом, але все ж.

Мені б ще якось знайти де в нього заховано модуль керування вампірів. Якщо роздумувати логічно, цей модуль повинен якось зв’язуватись з основним сервером, отже в нього повинна бути своя частота, відмінна з загальною частотою техноїда. Потрібно якось тихо і непомітно просканувати цього вилупка і знайти те що так шукаю.

І те що він поряд в цьому плані грає мені на руку. Я задумливо торкнулася программера, який ховався під футболкою.

– Алісо, ти коли так посміхаєшся, лакаєшь мене не менше, коли лютуєш, – зауважила Шарлотта.

– Та не зважай, то я вигадала черговий жарт, не знаю варто його озвучувати, чи вже достатньо хтивих жартів на квадратний метр! – збрехала я.

Шарлотта тільки важко видихнула, здається мій їдкий гумор її ніжній душі не подобався. Ну що робити, яке життя такий і гумор.

– Я попрохала тебе прийти сюди не тільки, щоб перепросити самій за те що ми накоїли. Але...сказати, що дарма ти так палко ненавидиш Неса, він просто виконував свою функцію, захищав нас. Навіть більше скажу, ТехВ 28 намагався зупинити твого Марко. Але той вирішив йти до кінця. Він в тебе впертий...був...як і ти, – сказала Шарлотта.

І тут в мені все стиснулося при згадці про Марко.

– Тобто, ти хочеш зараз серйозно сказати, що це мій бідолашний Марко сам винен, що ваше високотехнологічне одоробло не розрахувало сили і вбило кохання мого життя? – перепитала з шипінням я.

– Йой ні, звісно ні! Просто це ми винні, а техноїд просто інструмент...не більше…– поспішила додати Шарлотта.

– Так, саме так і є. Твій Марко сам винен в своїй смерті, що запально поліз на завідомо сильнішого противника. Хоча він знав, що його ти чекаєш, але йому важливіше було забрати життя іншого. Результат, забрали його життя. Тим паче він був добре озброєний і мав всі шанси стати вбивцею. Логічно, коли людина пре озброєною і агресивною на об’єкти під захистом системи, вона запускає протокол ліквідації цього об’єкта. Це всього на всього алгоритм, – почав суворо Нес.

– Йой, Нес, ти не допомагаєш цим, припини, – тихо прошепотіла Шарлотта.

– Але це правда, це логічно. Але що точно, я не відчував ненависті чи задоволення від процесу. Це просто була робота алгоритму, – додав Нес.

– Круто, але як це стосуєтсья мого болю і того що моє життя зруйноване? Мені як бути? Взагалі, у людей прийнято нести покарання за свої дії, – сказала я з викликом.

– О…я знаю...як в людей прийнято насправді…Вам можна самим вбивати, скільки завгодно і нести відповідальність чисто символічно, а іноді не нести загалом. Ваша корумпована система правосуддя тому підтвердження. А ще люди люблять приносити біль іншим людям та істотам, тим хто не може відпосвіти. Твій любий Марко вбивав, спричиняв біль іншим. Чим він кращій за мене? Тільки тим, що твоє відношення до нього краще? О та сама твоя любов дає преференцію на порушення законів? – кинув Нес.

– Неправда! Марко не міг бути вбивцею! Що ти мелеш? – не витримала я, знущань над світлою пам’яттю коханого.

– Яка ти наївна! Не буває мисливця, який не вбивав, питання лише скільки і як саме, – з сарказмом відповів Нес.

Він починав знов мене бісити. Здається і він з легкістю прорахував, як зачепити мене.

Так...стоп...це просто машина…вона не може подібно людям шукати як відповісти на закиди опонента. Хоча машини і не ображаюся, якщо їх порівняти з іншими машинами. Та і Шарлотта ставиться до цього механізму, як до рівного. Як до живого.

– Так…знов цей механізм видає якійсь дивні звуки, Шарлотта, поведи його на СТО! – бовкнула я, нагадуючи цьому його місце.

Я фиркнула, яке нахабство! Я не думала, що зараз ШІ такі нахабні! Я думала, вони без дозволу власника і слова не вимовлять, а це яке горде. Наче він господар, а не механічний раб.

Ти диви яке хитро зроблене! Думає, якщо по накачало з Глобалнету розмуних слів, то воно рівня людині.

– Алісо, ТехВ28 більше ніж механізм, він більш усвідомлений, ніж людські андроїди чи кіборги, – намагалася захистити улюбленця Шарлотта, її голос тремтів.

– Шарлотто, воно шахрай, воно лише вдало мімікрує під людину. І це йому вдається лиш того, що десь там ще залишилися рештки від нещасного справжнього Нестора! От кого дійстно шкода. А це, лише металева оболонка, мерзота, яку треба зупинити, – відповіла я, махнув рукою.

І тут я відчула прямо шкірою пронизливий погляд Неса, від чого в мене пішли сироти шкірою.

Йой, язик ворог мій. Здається я бовкнула щось зайве.

– Ти про що? Що вона має на увазі? – перепитала Шарлотта.

– Да так...здається маленька органічна, переоцінює свої можливості. Вона придумала якийсь супер план, щоб мене перемогти і тепер думає що в неї все вийде, – сказав Нес, примружив по-котячому очі.

– Ну чого б ні. Я власне через те, щоб мати можливість тебе вбити, прийшла в мисливську справу, – бовкнула я, знизав плечима.

– Тоді виходь спокійно з цієї справи, бо ти програла. Тобі мене не вбити. Хоч рік відучись, хоч двадцять. Великій, розумній, вільний людині не перемогти машину створену для нищення планет. Але цікаво виходить… велика людина, так була засліплена своєю величчю, що не розгледіла, що поряд з нею знаходилася бездушна машина, – зауважив Нес, райдужка його очей засяяла космічним синім і він подивився з викликом мені в очі спідлоба.

– Ах ти ж! Ще знущаєшся? Весело тобі гратися з моїми почуттями. Тобі пощастило, що я раніше не цікавилася, наскільки зараз Ші продвинуті в імітації людей, ото і купилася на тебе. Якби я знала, що таке можливо, хрін б в тебе щось вийшло! – обурилась я, подивившись гнівно йому в очі.

Бісить! Так, я може не супер воїн і мисливиця з мене слабка. Та я ніколи не страждала самовпевненістю, я тверезо оцінювала свої можливості. Але я все одно маю гідність мисливиці, вона є просто по факту, а не того що ти супер воїн. В мене є гідність жінки і просто людини. А це недолуге, марне і штучне, яке не знає ціну почуттям справжніх людей, сміє кепкувати з мене. З моїх страждать. Звісно, не йому зламали долю. Не йому вирвали серце з грудей металевими пазурами, кинули в калабаню і ще погарцювали з верху. Легко знецінити те чого ти не мав і не матимеш. Ми два діаметрально протилежних світі.

Бо мало імітувати почуття, треба розуміти їх сенс і значення. Інтелект, навіть самий продвинутий – без чуттєвості приречений крутитися по колу логічності і саме тої, яку заклав розробник в Ші. Ші не може сам розірвати це порчне коло. Тільки наші почуття, як є нашою слабкістю, так і тим що відрізняє людей від Ші.

Ми якусь мить гралися в гляділки. Повітря наелектризувалося і загустіло, хоч ніж встромляй. Я помітила як синє світло стало ясніше і насиченіше в райдужці Неса. А мій кулон, що ховався під одягом став тепліший і важчий. Але потім різко сяйво заблимало в очах металевого придурка, як наче лампочка, яка от-от перегорить, а потім космічний синій змінився на брудно червоний. І між бровами нахабного ШІ пролягла вперше мімічна складка. Взагалі складалося враження, що йому стало боляче чогось.

Нес схрестив руки на широкій груді, опустив голову, а потім підняв, іронічно гмикнувши:

– Стривай, за твоєю логікою я лише машина, то чого ти ображаєшся на бляшанку? Алісо, визначься вже, або я просто машина. Тоді твої емоції для мене марні, бо я просто не розумію їх сенс і значення, бо не маю емпатії. Або...я все ж розумний…так, я зробив тобі боляче...не пишаюсь цим, я не можу це виправити. Але можу прийняти твій негатив, навіть погодитися на відплату. Але...це якщо ти визнаєш за мною самосвідомість, – і підняв світлу брову Нес.

– Стоп, що ти маєш на увазі? – перепитала емоційно Шарлотта, зі щирим здивуванням подивившись в сторону вилупка.

– Я так розумію, Аліса не кине своїх, як би ти не наполягала. Але... я можу послабити для неї умови. Вона зможе проти мене використовувати будь яку зброю. А я не буду відповідати тим, що може спричини їй летальний випадок, – пояснив Нес, він подивився, спочатку на Шарлотту, а потім на мене.

– Що? Ти можеш пощадити Алісу? А інших мисливців? Ти можеш припинити цю бійню? – зраділа Шарлотта, в її очах зажевріла надія.

– Ні. Аліса це особливий випадок, вона тільки рік як вчиться і повноцінною мисливицею не може вважатися. Вона не належить ні до одного роду мисливців. Вона людина, тож на неї наказ боса не розповсюджується. Але прямий наказ я не можу не виконати. А він звучав так: «розбий спротив мисливців будь яким способом». Спосіб я обрав, виконання буде через дванадцять годин, – відповів Нес зі сухістю машини.

– О ні! Ну як так?! Не треба цього! – почала благати Шарлотта, вчепившись відчайдушно йому в біцепс, який не могла охопити і подивилася благально в очі.

Очі Шарлотти заблищали. Бляшанка ліниво повернула голову в сторону дівчини і наче про щось замислився, схилив голову на бік. Його очі ледь помітно блимнули червоним.

– Вибачте, але у вас немає повноважень змінювати наказ, – як приперчав Нес.

– Пробач, Аліса, – тільки вронила Шарлотта і надія в її очах згасла, поступившись журбі.

Її плечі опустилися, а очі сталі вологі. Як я розумію Шарлотту, боляче усвідомлювати що її втягнули в маленький такий геноцидик. Я сама була така ж наївна і закохана. Закохані жінки вразливі, як поранені олениці. Які слабшають, втрачають здатність до опору, сповільнюються, а по сліду їх крові вже слідують ікласті і металеві хижаки, що бажають поласувати її гарячим і тріпочущим сердцем і кровью.

Я важко видохнула. Добре що мисливство зробило з мене кішку з гострими пазурами і іклами. Я цій сові пір’ячко повисмикую.

А взагалі, находжу досить іронічним, що в цьому затишному кафе, зараз йде обговорення винищення цілого пласту людей. І сидить за столиком в милому шкіряному кріслі смертоносна зброя у вигляді людини, а напроти неї мисливиця на нечисть, що бажає зламати зброю чи хоч затупити. І наречена древнього вампіру. А люди собі сидять і не підозрюють, що поряд них розвивається така епічна драма. Вони зайняті своїми повсякденними, але важливими для них справами. І не розуміють, що через дванадцять годин почнеться винищення, але спочатку запеклий бій.

– Ну так що, Алісо, ти мстиш зброї чи певній істоті? – перепитав Нес і з цікавістю подивився на мене.

– Алісо, не слухай його! Збирайся швидко і тікай! У тебе немає шансів! Хоч ти врятуйся! Бо твої мисливці приречені! – нервово сказала Шарлотта, збліднув і злякано вирячив очі.

Я задумливо торкнулась кулона.

– Вона не звалить...але і вбити мене не зможе, – запевнив Нес.

– Благаю, Алісо... – попрохала Шарлотта, її нижня губа затремтіла.

– Ну...я не кину друзів і побратимів…Так, я не можу тебе вбити. Бо зброю для знищення не вбивають, її розбирають, чи ставлять на запобіжник! – з натиском сказала я.

– Але в мене немає запобіжника, – відповів Нес і якось дивно подивився на мене, і тон його змінився на пестливий.

– Значить з’явиться. Все, мені пора, треба готуватися зустріти вашу супердупер зброю, – підсумувала я, різко підвелась і пішла в сторону виходу.

Але спиною відчувала його погляд на собі.