Раді Вас бачити!

Як тільки вампіри забрались геть і відкликали свою дивну зброю, мисливці вибухнули лайками, обуренням. І почали швиденько згортатись. Ми з друзями повернулися в Академію, але там теж царював галас, гармидер і тривожність. Бо в повітрі застигло відчуття великої небезпеки, що накрила наше місто. Звісно старші з родів мисливців скликали термінові збори. А молоді готувалися до тяжких боїв.

Я ж ледь доклигала до кімнати і одразу завалилася спати. Бо в мене не було ні на що сил, їх мов висмоктали. Я провалилася у глуху темряву. Не знаю скільки проспала, але коли прокинулась дівчат ще не було, мабуть теж готуються до битви. Бо я зрозуміла одне, мисливці просто так свій рідний дім не залишать, як і звичайних людей на поталу ікластим виродкам.

Навіть після сну сил в мені не прибавилося. Я пішла в душ встала під пекельно гарячу воду, але я не відчувала що кип’яток пече. Навпаки, мене лихоманило. Не знаю скільки я так простояла, але ванна кімната наповнилася парою, наче баня. Я встала перед дзеркалом та витерла його поверхню від помутніння.

Я побачила похмуру, втомлену дівчину, зі згаслими очима. Здається вся ця історія з Кислотником та Совою мене добила.

Я торкнулася тоненького шраму, що залишився після того як з мене пив Сова. Добре йому було, мало того що використав мене, щоб знайти Кислотника, так ще піджився моєю кров’ю.

– Виродок, – видохнула я.

Невже я починала закохуватися в ілюзію? І ніколи не існувало того дружнього, трохи притрушеного, але надійного Сови? Це була лише маска? Ну от...я, як ті що закохуються лише в аватари чи образи в інтернеті, чи в айдолів, чи секс-андроїдів, по типу тої солодкої парочки що цілувалася в кафе.

А я ж наче була завжди зібрана, серйозна і розумка. І де той розум дівся, як гарного хлопа побачила? Але справа була не в зовнішності, вона якраз мені була по цимбалах. Сова був втіленням того характеру, який я цінувала в хлопцях. Він був турботливим, міг підбадьорити, розсмішити. Сова майже мав ті ж якості, що і Марко, за які я того покохала.

Як Сова міг вбити Марко?

Стоп…Нес…а він же працює на Сагона? Нес...і Сова це одна і та ж особистість? І що ж виходить, тепер…Шарлотта ж Сагоном...а він вампір. Йой, а я ж була права! Я ж здогадувалася про істинну сутність Мина! Але довести не могла за браком досвіду. Бо тоді не була мисливицею.

А з мене дуру робили! Є ні…я не дурна! Просто наївна і шукаю в людях щось добре навіть якщо того немає…і то зовсім не люди…

Я відчула ніжний дотик до щиколотки, опустила погляд, і побачила, що Акакій треться щокою…чи боком. В нього не зрозумієш…. о щиколотку, як кошеня.

– О, мій маленький! Хоч ти в мене залишився! – і я присіла, щоб підхопити на руки свого домашнього улюбленця, ніжно притиска його до себе.

– Бр-р-р...– замуркотів по-своєму Акакій.

– Зараз я тебе погодую!

Я насипала Акакію улюблений преміум корм для котів зі смаком: індички, риби, та овочів, а собі посмажила на швидкоруч яєчню. Попутно передивляючись всі доступні підручники, де можна хоча б щось дізнатися про техноїдів. Але нажаль, інформації було мало.

Так… криві-косі ілюстрації і туманний опис і все. Мені б хоч приблизну будову, щоб зрозуміти слабкості.

Але нічого. Я тяжко видохнула. Я зрозуміла там...унизу справжню вагу людини, коли два монстри сходяться в протистоянні, людина стає піщинкою. Дійсно звичайний смертний мало чого може в цьому світі, де живуть такі чудовиська.

– Акакій, чого я така слабка людина? Хоча…навіть, найсильніші і видатні герої мали помічників, та магічну сильну зброю...а в мене нічого такого немає, – казала думки в голос я.

– Бр-р-р-р, – пробуркотів Акакій з розумним виглядом.

– Дякую. Ти знаєш як підбадьорити. І так ти мій друг!

Акакій вдоволено надувся, почувши ці слова і активно закивав.

– Але б мені зрозуміти як перемогти цього техноїда, – і я показала Акакію малюнок Чорного коваля.

Акакій подився на малюнок дуже уважно, наче щось розумів, а потім зашипів роздувшись.

– Розумію…сама не в захваті, але воно прийде по моїх друзів, а я не можу просто сидіти і ніжками дригати. Я повинна чимось бути корисною! Але не знаю чим. Може…може я не в ту сторону думаю...ну допустимо, вбити його не можна, – я запхала собі до рота шматок яєчні і почала розмірковувати далі, – То може просто якось знешкодити?

І я полізла замість звичної містичної чи міфологічної літератури до…літератури про кіборгів, андроїдів і Ші. Бо я так-то не дуже до цього дня цікавилася Ші. Ну так, я знала що воно вже всюди, і образно що воно таке. Але от так з технічної сторони детально не заглиблювалася.

Господи, тут стільки новин знайшла як той Ші і кіборги зходять з розуму і шкодять своїм господарям! Капець! Точно після такого не заведу собі кіборга! Навіть робот пилосос! А люди все одно їх купують, ото навіжені! В одній закритій групі навіть знайшла згадку про групу зачистки таких навіжених кіборгів та андроїдів. Але гадаю, що з техноїдом ця група не впораєтеся. Прикольно, виходить є мисливці на кіборгів, сильно.

Я вперше кволо, але ж посміхнулася. Треба було все ж тою групою зачистки зв’язатися, щоб дізнатися які в них методи і яку використовують зброю для полювання на навіжених кіборгів.

Але я зрозуміла те, що в кожного кіборга чи андроїда є модуль керування. А потім згадала, як Сагон, щоб він всрався, а вода та туалетний папір закінчилися, щось клацав на планшеті. Що якщо Мин, дронщик? В даному випадку технонщик? Да по фіг, сенс в тому, що він керує техноїдом. Значить, у техноїда є теж модуль керування. А що буде якщо його зняти? Які дії техноїда? Можна його перепраграмутави? Ну, щоб як мінімум, він не вбивав моїх друзів, а як максимум…

І тут я міцно задумалась, а чи бажаю я завести собі таку штучку-дрючку літаючу, і випаюючу все на землі? Та бляха, це ж під цілий винищувач треба ангар. А в мене не те що ангару немає, а дому. Де я поставлю це одробло? А якщо його тримати на вулиці – воно не заржавіє? Нє, ну капець. Я вже уявила як намагаюся запхати в свою кімнату цей винищувач і щось мені погано стало.

Але щось я пішла в свої фантазії. Бо я не маю ні якого уявлення, як мені дістатися того модуля і як його зняти. Я бляха, на мисливицю вчилася, а не на спеціаліста по довбаним, агресивним дронам.

Я втомлено гупнулась на спинку крісла, на накрила руками лице, та заричала від безвиході.

– Мені терміново потрібна інструкція по техноїдам! – обурилась я. Я відчула як кулон бабці, потеплішав.

Я торкнулася його та мабуть, занадто сильно, бо відчула поколюючу біль.

– Йой! – вирвалося в мене я подивилася, що проколола гострою кінцівкою палець.

Але потім відбулося щось дивне – кулон засяяв синім світлом, по ньому проявилися дивні знаки. А потім вирвався луч світла і…я побачила бабцю...але якусь мерехтливу та полу пророзу.

– А-а-а-а-а! Привид! – заволала я, підскочивши з ногами на крісло та жбурнув книгу в привида.

А привид того… пішов хвилями, як голограма, а ще повився на мене, як ото на дурне.

– Алісо, злізь з крісла. Де твої манери, я тебе так не виховувала! – обурилася традиційним тоном бабця і на її обличчі відобразилось засудження.

– Йой...бабця...це справді ти? – здивувалася я і моє серце пропустило удар, а брови підстрибнули вверх.

– Ні, нажаль, лиш голограма. Згадка про ту що була. Яка повинна була з’явитися, коли машинна істотність доб’є Нестора. Він і так протримався надто довго. Шістдесят три роки людина сама проти безжальної машини мало на що спроможна, особливо важко, коли та машина забирає твоє тіло, – з сумом повідомила бабця.

– Йой…а з цього місця можна по більше деталей…І як така поважна жінка, як ти, зійшлася з маніяком та…бляха машиною? – спитала я, всаджуючись назад в крісло.

Мені все ще не вірилось, що я хоч і зі згадкою, але веду бесіду з тою що вже немає. Це мабуть сон, але я себе в щипнула, то ж не сплю. Моя душа тепер в журбі, бо я розумію яку дорогу людину втратила. І що її більше немає. А ця голограма тільки роз’ятрила старі рани, що тільки почали заростати на серці.Так не ридай! Не ридай! Зберися, ганчірка! Тут тобі цінну інформацію віщають не час розпускати нюні.

– Це довга історія. Я тоді була молода, як ти, вчилася, теж працювала паралельно. Ну і влаштувалася в цей дослідницький центр. Зарплатню обіцяли пристойну, гарні умови, і не потрібен був досвід. Що ще треба молодій, недосвідченій дівчині? Це потім я взнала з чим мені доведеться зіштовхнутися. Але було пізно: я вже підписала контракт про не розголос, про все що там відбувалося. А відбувалося там пекло, – почала бабця, тяжко видохнув, опустив очі.

Йой, бідна бабця з молоду таку дічь бачити! Це ж капець! Сказала та, що теж молодою полізла добровільно вивчати як всяку дічь вбивати. А ще ледь не затягнула в ліжко механічну діч. Це мабуть, в нас сімейна традиція! Чи передається від баби до онуки.

– Я вже поривалася звільнитись…але потім познайомилися з Нестором. Я з ним почала спілкуватися не знаючи, що він один з повернених мертвих. Бо виглядав він не як мрець, тільки змучений, але для тих умов це ще було нормально. А коли дізналася правду… Вже не могла кинути друга. Нестор був гарним хлопчиною. Незважаючи на те, що не міг ходити, видно повернення погано сказалося, але не втрачав сили волі, шуткував і ще мене підтримував. Потім він мене познайомив з Іваном і ми теж здружилися, – промовила бабця в її очах я побачила зажурення.

– Так. Стоп! Нестор...Нес…Йой…Тепер цікаво той тілохоронець Сагона це той самий… твій Нестор? А Сова? Я заплуталася…– розгубилася я.

– Можливо, техноїд швидко адаптується під нові умови і добре мімікрує під людей, використовуючи істотність яка залишається від людини, в яку помістили цефферат, – додала бабуся.

– Так, а тепер що таке цефферат?

– Ядро, з якого почалося повернення з мерців. Коли техноїдна частина поглинула людину – цефферат стає джерелом живлення. А поки тіло поверненого має дев’яносто вісім процентів органіки, цефферат стає джерелом темної енергії яка розтікається по тілу піддослідного і трансформує його. Орган за органом, тканина за тканиною техноїдна частина пожирає людину, та навіть не здогадуєтеся, що її тіло вже не її, – продовжила бабця, і махнула рукою з’явилися якійсь детальні графіки.

Знімки, звіти, аналізи мрт, і ще бо зна чого. І по ним видно як все починається з груднини, і розноситься всім тілом.

Я прикрила рот рукою мені стало погано від почутого і побаченого. Я ще все уявила і навіть на себе перенесла Боже, бідний-бідний Нес! Та тут точно психом станеш при такому. А якщо згадати, що йому було шістнадцять…це ж все відбувалося з дитиною...ну добре підлітком...з нестабільною психікою, формуючимся мозком і нестабільним гормональним фоном.

Що за нелюди проводити такі досліди?

– Який жах! Як це дозволили? Нестор виявися з роду мисливців! Ще в минулому воєнний, неповнолітній, та де не подивися це злочин такі досліди! – вигукнула я на емоціях, в мене проступити сльози.

– По документах, то були трупи. Нестор та Іван приїхали мертвими, їх тіла були в жахливому стані. Це підчас дослідів вони повернулися до нормального стану і ожили. І звісно ніхто не розповів родичам, що коїли з їх дітьми і близькими. Все було секретно. Тож я не могла покинути цих нещасних. І вони не були тоді монстрами. Вони були загубленими душами. Це потім Іван зламався. Нестор протримався трохи довше і тепер зламався, – сказала бабця і показала фото рудоволосого хлопця.

Я здогадалася, що це Нес в минулому. Тепер він став платиновим блондином, волосся довше, та трохи риси обличчя загрубіли, бо він все ж став старше.

І Нестор цей теж був в моєму смаку, я б на місці бабці теж з ним подружилася. Йой, рудий…Ярик теж рудий…цікаво, а Нестор і Ярик не родичі?

Тож я не засуджую бабцю за її… дружбу з цим…я розумію її, сама така ж. Знов я не могла не згадати веселі часи з Совою. І стало журливо, що вони тепер стали болючими спогадами, що отруюють серце гіркотою полину.

– Бабусю... То як мені вгамувати цю бестію? Бо Івана твого вже вгамував Нестор, а хто його вгамує і як? – перепирала я.

– Алісо, то вже не Нестор. Якби Нестор ще там був, я б не з’вилася. Программер повинен був приймати від Нестора сигнал підтвердження, що він ще володіє тілом. Нажаль, вже дванадцять годин відповіді не отримувала. Тож тепер розгортаємо протокол А, – проговорила бабця, – Нестор щось таке передбачав. Тому віддал мені цей программер, вибач я трохи збрехала про його подаруок…

– Капець…ну повний капець! – обурилась я.

– Алісо, слідкуй за своєю мовою! Не лайся!

– Але ж дійсно капець! – випалила я.

– Бра-ра-ра-р! – підтвердив Акакій, який вже розібралася зі своєю мискою, точніше з її вмістом і смачно облизувався. А потім почав «опікуватися» моєю яєчнею під шумок, поки я відволічена розмовою з голограмою бабці. Мабуть, дуже переживає що яєчня охолоне.

– Йох, Алісо, це що таке? Це чіхуя-хуя? Чи пацюк? – нарешті бабця помітила Акакія.

– Нє, це Акакій, балакучий та зубасчтий гриб! Мій улюбленець! – з гордістю продемонструвала я свого любчика.

Акакій прямо гордо нахохлився.

– Єх, Алісо, ти в мене з дитинства всяких гадів в дім тягла, то павучків, то змій, тепер балакучі гриби…– з умілінням проговорила бабуся і тяжко вздохнула.

– Почекай, я ще збирася притягти балакучий винищувач, правда не знаю як…– пошуткулва я.

– А в тебе вибору нема...Розумієшь….твоя кров...і щось ще в тобі, тягне до тебе техноїда. Так-то він може поповнювати свої резерви будь-якою кров’ю, але твоя найкраще йому підходить і змушує повертитеся до неї знов, – якось з сумом сказала бабуся, – Бо ті хто зараз управляють техоїдом, рано чи пізно забажають і тебе до себе затягти. І якщо він отримає наказ тебе викрасти...ти опинишся у них уже швидко, а що далі буде там з тобою…

– Йойки, я зрозуміла. Тобто стоїть не тільки на кону виживання моїх дурзів, а і моє! Прекрасно! Так що таке программер?

– Те що дозволить тобі керувати техноїдом.

– Ура!

– Не ура, для початку треба зняти модуль керування актуального господаря техноїда і тільки потім ти можеш стати повноцінною господаркою. Інакше, буде збій і нічим добрим те не закінчиться. Але навіть, якщо ти знімешь той модуль. Ти можеш не пережити інсталяції. Бо ти теж синхронізуєшся з техноїдом. Він почне впливати на тебе, ти на нього, –додала бабуся, – Тож активація програмера для тебе несе небезпеку неменшу, ніж належання техноїда іншим.

– Йо-ой...а якщо зняти модуль керування, і не активувати программер?

– Техноїд буде вільний повністю. Він не матиме контролю. А я не знаю який рівень сформованої істотності у нього. Якщо це вже повноцінна істота, то ви можете домовитися, якщо ні...він стане небезпечним, – пояснила ризики бабця.

– Тобто срака повна з якої сторони не подивись! – підсумувала я.

– Алісо! Ну що за розмови! Я просто видаю варіанти дій, а ти вже вирішуй треба то тобі чи ні, – намагалася мене заспокоїти бабуся.

– Це що ж виходить…цей ікластий поганець Сагон, хай б його чорти побили, залишився в шоколаді, і при коханій, задурив голову закоханій Шарлотті і вкрав її. Якось підкорив собі високотехнологічну зброю і тепер нацькував її на моїх друзів…Не здивуюся якщо і Марко вбив техноїд за наказом цього вилупка. А я залишаюся з дулею з маком: тебе не стало, Іван залишився без важелів стримання, Нестор зник як особистість, вбили мого нареченого…Нє..ну капець чи нє? – обурювалася я.

– Так, ти десь права. Я більше скажу, Нестор заповідав в разі, якщо він втратить зовсім контроль над тілом, щоб спочатку я повинна була активувати программер і була його стримувачем, а потім ти повинна була успадкувати це право. Тож...

– В мене вкрали спадок володіння надтехнологіною зброєю! Аби цього айдола нєндза взяла, скажи, його втручання в систему техноїда не могло пришвидшити втрату Нестора? – перепитала я роздратовано.

– Звісно, несанкціонований власник насильно втрутився в тонко налаштовану систему і мабуть його програмне забезпечення було грубо встановлено, що призвело до системних збої. Не здивуюся, якщо техноїд працює на половині своїх можливостей, бо тільки з програмером чи вільним він може видати повну потужність, – додала бабця.

– Бляха! Всім зумів підгівнити цей солодкопикий! Бісить! А я ніяк його не дістану! У-у.у…– бухтіла я, бемцкнувши роздратовано по столу, аж Акакій з веселим«і-і-іу-у» підстрибнув, кумедно ворушачи шапочкою.