Коли останній урок закінчився, я нарешті змогла видихнути з полегшенням. День видався насиченим, і тепер найбільше хотілося повернутися до кімнати, перевдягнутися в щось зручне й просто відпочити.

— Сподіваюся, сьогодні ніхто не планує змушувати мене вчитися після вечері, — промовила Даніка, коли ми з Ейденом попрощалися з нею біля сходів.

— Ти ж сама казала, що хочеш стати керівницею магічного банку. Доведеться працювати, — нагадала я.

— Працювати — так. Але не щохвилини! Навіть майбутня керівниця банку має право на відпочинок.

Я засміялася й попрямувала до жіночого гуртожитку.

У нашій кімнаті вже горіло м'яке світло. Естер, моя друга сусідка, сиділа біля невеликого столика й розкладала на тарілці печиво. Її довге волосся було зібране в недбалу косу, а поруч, згорнувшись пухнастою кулькою, дрімала маленька шиншила.

— Привіт! — озвалася я, зачиняючи двері.

— Нарешті! — Естер усміхнулася. — Я вже думала, що ваші уроки ніколи не закінчаться.

— Сьогодні було особливо цікаво, — відповіла я, знімаючи сумку.

Нокс одразу вистрибнула з мого ліжка й підійшла зустрічати мене. Чорна киця потерлася об мої ноги, а потім підняла голову, ніби вимагала пояснень, чому я так довго її залишала.

— Я теж рада тебе бачити, — сказала я й нахилилася, щоб погладити її за вушком.

Нокс задоволено замуркотіла.

— А ось і я! — пролунав голос Даніки.

Вона зайшла до кімнати, тримаючи в руках невеличкий пакунок. За нею з'явилася біла горностайка з темними блискучими очима.

— Аглає, не поспішай, тут ніхто не збирається забирати твою вечерю, — попередила Даніка.

Горностайка ображено пискнула.

— Вона вже повечеряла? — запитала Естер.

— Так. Але, здається, вирішила, що цього недостатньо.

— Знайома ситуація, — усміхнулася я, поглянувши на Нокс.

Киця вдала, що зовсім не розуміє, про що йдеться.

Естер обережно підняла свою шиншилу.

— А це Афіна. Вона сьогодні майже весь день спала, але щойно почула, що я розкладаю печиво, одразу прокинулася.

— Мудра тваринка, — серйозно сказала Даніка. — Знає, коли варто прокидатися.

Ми всі засміялися.

Я перевдягнулася в домашній одяг, а потім допомогла Естер поставити на стіл чашки. Даніка тим часом розпаковувала принесені смаколики.

— Я прихопила дещо до чаю, — повідомила вона. — І перш ніж хтось запитає, так, я вибирала все сама.

— Тоді я вже не сумніваюся, що буде смачно, — сказала Естер.

— Ось бачиш, хтось цінує мій талант!

Незабаром ми всілися навколо столика. Нокс влаштувалася поруч зі мною, Аглая обрала місце біля Даніки, а Афіна вмостилася біля Естер.

За вікном повільно сутеніло. У кімнаті пахло чаєм і свіжою випічкою, а розмова сама собою переходила від одного до іншого.

— Як минули ваші заняття? — поцікавилася Даніка.

— Ми сьогодні літали без мітел, — відповіла я. — Ейден спочатку трохи хитався в повітрі, але швидко впорався.

— А потім був урок взаємодії з тваринами, — додала я.

— І як? — зацікавилася Естер.

— Одна маленька пухнаста особа дуже сподівалася отримати частування замість навчання.

— Розумію її, — кивнула Даніка. — Я б теж віддала перевагу частуванню.

— Ти й так постійно про нього думаєш, — зауважила я.

— Неправда. Я ще думаю про майбутнє банку.

— Звісно, — засміялася Естер. — Особливо коли вибираєш, які солодощі купити.

Даніка зробила вигляд, що образилася, і відсунула від себе тарілку.

— Тепер нічого вам не дам.

— Аглая, здається, не погоджується з таким рішенням, — зауважила я.

Горностайка піднялася на задні лапки й подивилася на господиню.

— Навіть не починай, — пробурмотіла Даніка, але вже за мить знову засміялася.

Ми довго розмовляли. Естер розповідала про свої заняття, Даніка ділилася новинами, а я згадувала кумедні моменти з уроків.

Мені подобалися такі вечори. Не потрібно було нікуди поспішати, щось доводити чи думати про наступне завдання. Можна було просто бути собою.

Ми були різними. Даніка — вампірка, Естер — ельфійка, а я — відьма. У кожної були власні здібності, звички й захоплення. Навіть наші магічні улюбленці були зовсім несхожими одна на одну.

Але це ніколи не заважало нам дружити.

Навпаки, завдяки цьому в нашій кімнаті завжди знаходилося щось нове, про що можна поговорити, з чого посміятися або чого навчитися одна в одної.

Коли чай майже закінчився, Нокс перебралася мені на коліна й згорнулася клубочком. Афіна вже знову дрімала біля Естер, а Аглая вмостилася поруч із Данікою.

— Знаєте, — тихо промовила Естер, — мені подобається, що ми живемо разом.

— Мені теж, — погодилася я.

— А мені подобається, що тут завжди є з ким поговорити, — додала Даніка. — І що ніхто не ображається, коли я з'їдаю останнє печиво.

— Бо ми вже навчилися ховати його від тебе, — відповіла Естер.

— Зрадниці!

Ми знову засміялися.

Згодом кожна почала готуватися до сну. Я прибрала зі столика чашки, Естер подбала про Афіну, а Даніка влаштувала Аглаю на її улюбленому місці.

Нокс уже чекала на моєму ліжку.

Я погладила її по чорній голівці й усміхнулася.

Попереду було ще багато навчальних днів, нових знайомств і пригод. Але зараз я була щаслива просто тому, що мала місце, куди хотілося повертатися.

І людей, які робили його домом.