Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку академія прокинулася раніше за сонце.
У коридорах уже лунали голоси учнів, двері аудиторій відчинялися одна за одною, а в їдальні пахло свіжою випічкою та гарячим чаєм.
Я сиділа за столиком разом із Данікою, коли помітила знайому постать біля входу.
Ейден.
Він тримав у руках розклад і з таким зосередженим виглядом його розглядав, наче намагався розгадати стародавнє закляття.
— Доброго ранку! — покликала я.
Хлопець підвів голову й підійшов до нас.
— Доброго. Я правильно зрозумів, що перше заняття починається через двадцять хвилин?
— Так. Ти вже поснідав?
— Так. А ти?
— Ми саме збиралися закінчувати.
Я кивнула на дівчину поруч.
— Це Даніка, моя подруга. Даніко, знайомся, це Ейден Кропер, наш учень за програмою обміну.
— Рада знайомству, — привіталася вона.
— Навзаєм.
Даніка уважно оглянула новачка, а тоді усміхнулася.
— Сподіваюся, ти не боїшся запитань?
— Чому?
— Бо Еліана може розповідати про академію годинами.
— Даніко!
— Що? Я ж нічого поганого не сказала.
Ейден засміявся.
— Насправді мені подобається дізнаватися нове.
— О, тоді ви точно порозумієтеся, — сказала Даніка.
Я підвелася й забрала зі столу свою сумку.
— Ходімо. Покажемо тобі, як у нас проходять заняття.
Першою в розкладі була загальна магічна практика.
Аудиторія виявилася просторою, зі спеціально обладнаними робочими місцями. Уздовж стін розташовувалися полиці з навчальними предметами, а в центрі було достатньо місця для практичних вправ.
— Сьогодні ми продовжимо вивчати контроль магічної енергії, — повідомив викладач, коли всі розсілися.
Він провів поглядом по класу й затримався на Ейдені.
— А ти, мабуть, наш новий учень?
— Так. Ейден Кропер.
— Ласкаво просимо. Сподіваюся, тобі сподобається навчання в нашій академії.
— Дякую.
Викладач указав на вільне місце.
— Сідай. Сьогодні ми працюватимемо з простими магічними конструкціями.
На столах з'явилися невеликі кристали.
— Ваше завдання — наповнити кристал власною магічною енергією та втримати її всередині. Не потрібно намагатися вкласти туди всю силу. Найважливіше — контроль.
Я взяла свій кристал і поклала долоню поруч.
За мить усередині нього з'явилося м'яке світіння.
У сусідньому ряду Даніка вже закінчувала вправу.
Ейден уважно спостерігав за нами, а потім узявся до роботи.
Його кристал засвітився майже одразу, проте світло почало нерівномірно пульсувати.
— Не поспішай, — порадила я пошепки. — Спробуй не збільшувати силу, а вирівняти потік.
Він кивнув і зосередився.
За кілька секунд світіння стало рівномірним.
— Вийшло, — задоволено промовив він.
— Саме так, — підтвердив викладач, проходячи повз. — Хороша робота.
Ейден усміхнувся.
Схоже, перше заняття йому сподобалося.
Наступним уроком була історія магічного світу.
Ця аудиторія відрізнялася від попередньої. На стінах висіли великі карти континентів, стародавні зображення міст і портрети видатних магічних діячів.
Викладач почав заняття з розповіді про формування королівств, стародавні угоди та розвиток магічних народів.
Ейден слухав дуже уважно.
Коли викладач згадав про давні торговельні шляхи між королівствами, хлопець підняв руку.
— Перепрошую, а всі королівства користуються однією валютою?
— Так, — відповів викладач. — У нашому світі діє єдина грошова система. Золоті, срібні та бронзові монети використовуються в усіх королівствах.
Ейден щось записав.
— А хто відповідає за її карбування?
— Магічний банк. Саме він забезпечує випуск монет і підтримує єдину систему розрахунків.
Я помітила, як Даніка ледь помітно всміхнулася.
Вона завжди раділа, коли хтось цікавився роботою її родини.
Після історії на нас чекала магічна ботаніка.
Цей предмет подобався далеко не всім, але я його любила.
Ми вирушили до навчальної оранжереї, де росли звичайні й магічні рослини. Деякі з них могли світитися, інші реагували на голос, а окремі навіть змінювали форму листя залежно від настрою того, хто до них наближався.
— Сьогодні ви працюватимете з рослинами, які накопичують магічну енергію, — пояснила викладачка. — Ваше завдання — визначити, наскільки добре вони засвоюють енергію з навколишнього середовища.
Ейден зупинився біля невеликого кущика.
— А він небезпечний?
— Ні, — відповіла я. — Принаймні якщо не намагатися його з'їсти.
Даніка пирснула.
— Еліано!
— Що? Я попередила.
Ейден подивився на рослину, потім на мене.
— Тепер мені ще більше хочеться дізнатися, що буде, якщо її з'їсти.
— Не раджу.
Він засміявся й повернувся до завдання.
Після кількох занять ми нарешті отримали перерву.
У коридорі було гамірно. Учні обговорювали уроки, ділилися враженнями й поспішали до наступних аудиторій.
— То як тобі навчання? — запитала я Ейдена.
— Дуже цікаво. У вас набагато більше спільних предметів для різних рас, ніж я звик бачити.
— Звикнеш.
— А спеціальні предмети починаються після основних?
— Так. У кожної раси є свої заняття, пов'язані з природними здібностями.
— Тобто ти вивчаєш щось, чого я не вивчатиму?
— Саме так. І ти теж матимеш свої предмети.
Даніка поправила сумку на плечі.
— А тепер нам час. Не хочеться запізнитися.
Ми рушили коридором до наступної аудиторії.
Попереду було ще кілька занять, і я вже здогадувалася, що Ейден не залишить викладачів без запитань.
Але, мабуть, саме для цього й існують програми обміну.
Щоб знайомитися з новим, порівнювати світи й відкривати те, про що раніше навіть не здогадувався.
