Це було безмежне море з ворожих солдатів, що сягало горизонту. Місцями були видні портали з яких виходили нові воїни.
Діти, що залишилися в Академії, зі страхом і захопленням спостерігали за цим. Але найстарші все розуміли: нічим добрим це не закінчиться.

Напад, поспішна втеча з такої рідної та затишної Академії, вона досі не вірила, що це справді відбувається. Не вірила, що вони й справді можуть загинути, адже все мало закінчитися добре. Потім вона з Кадом посміялася б з цього. Як вони сміялися у дитинстві після того, як тікали від ведмедя. Або після зустрічі з Тролем. Їм завжди вдавалося вийти сухими з води. Неушкодженими. Тепер вона дивилась на його бліде обличчя, на покусані губи, на тіні під очима й розуміла. Вперше чітко розуміла, що це не гра

Вона точно знала, що Зак робитиме і знала, що зробить сама. Їй було страшно, як ніколи раніше, але вона зробить це, вона не може інакше. Їй не шкода гинути через того, кого любить. Нехай це ніколи не було взаємно. Хоч зараз він і дивиться на неї з жалем, зате дивиться. І нехай обставини були не веселі, але Ріна почувала себе навіть трохи щасливою