Раді Вас бачити!

Єремій

Я перебував у тривозі майже всі вихідні. Навіть не знав чи варто взагалі йти на роботу у понеділок. Міг бути і такий варіант, що моя пропускна картка вже буде заблокована. Але потрібно ж забрати трудову у будь-якому випадку. Я стояв перед дзеркалом у останню хвилину поправляючи своє темно-русяве волосся, яке було виголене по скронях та подовжене і укладене трохи хаотично на маківці. Так я виглядав вдень. Джинси, широкі футболки чи світшоти з худі.  Нічим не виділяючись з натовпу. На відміну від сценічного образу де мав привертати увагу.  Своїм виглядом, тілом, рухами, поглядом…

На пропускному я стояв довго, вагаючись доторкнутися до сканера поки охоронець не витримав та буркнув на мене: — Ти заснув там? Чи що?

Табло пікнуло зеленим і я прослизнув через турнікет. Але радіти було зарано. Напевно мене чекав годинний сеанс з моралі та етики. Хоча… Чого я так переймаюся? Вона теж там була і лапала мої сідниці. Тому заберу свою трудову і не вислуховуватиму лекції від «міс недоправедної», як виявилось.

Я не виходив зі свого кабінету чекаючи на дзвінок від неї чи її помічника майже весь день. Робота не йшла. Я прокручував у голові той вечір. А більше вбивало її мовчання. Може вона боїться сама, що її репутація тепер висить на волосині? Хоча всі ми люди. Ніхто ніколи не чув про її особисте життя.

Мої роздуми перервав дзвінок внутрішнього телефону: — Аристархова чекає на тебе у себе в кабінеті! — пролунало як вирок на другому кінці.

Майже тридцять хвилин до закінчення робочого дня. Хоч дала допрацювати повний день до кінця. Що ж, візьму більше змін у нічному клубі та продовжу пошуки роботи далі.

Я стояв перед дверима її офісу. Помічника вже не було на робочому місці. Набрав повні груди повітря та постукав.

— Заходь! — почувся її голос все такий же холодний та рішучий. Вона тисла своїм авторитетом та владою так, наче мала перевагу у розмірах. Хоча була  нижча за мене на півголови й значно стрункіша.

—  Доброго вечора. Викликали? — зайшов я всередину. Вона стояла лицем до панорамних вікон і спиною до мене, — Могли б залишити мою трудову у секретаря і пропустимо частину з нотаціями.

— Сідай! Трудову ти можеш забрати у будь-який час. Навіть після нашої розмови якщо ти так хочеш. Я нікого не тримаю. Тим паче розпорядження на твоє звільнення я ще не давала, — і повернулася нарешті обличчям до мене сідаючи у своє крісло, — Маю для тебе вигідну пропозицію, яка має тебе зацікавити.

Мої очі округлилися. То вона навіть не зла на мене? Ще й хоче щось запропонувати натомість. Не знаю чого мені тепер боятися більше від цієї жінки.

Вона переплела пальці, вивчаючи мене так, ніби я вже давно сидів у неї на долоні.

— Я викликала тебе не для того, щоб читати нотації. Побачивши тебе у подібному місці у мене промайнула думка, що ти робиш це не за для власного задоволення. Тому я зробила деяке розслідування. І коли хороший працівник раптом починає тонути — я хочу знати, чому… Та запропонувати порятунок.

Вона сказала це тихо, без докору й без жалю, просто факт — як температура чи вага каменя, що тисне на груди. Підсунула до мене папку з моїм повним досьє та продовжила, нахилившись трохи вперед:

— Я знаю, що твоя мати потрапила в лікарню через серцевий нападі і потребує серйозного лікування, через будинок, який твій батько програв казино. А зараз перебуває за гратами з невдалими спробами крадіжок. Але вже завтра твоя мама може отримати належну допомогу. І ти зможеш повернути свій будинок, щоб їй було куди повернутися з лікарні.

Я завмер. Наче мене обпекли, а вона навіть не підняла голосу. Кутики її губ ледь ворухнулися.

— Ви шпигували за мною? — сором та паніка охопили мене ще більше. Вона знає все. — Навіщо вам це? Чому ви мені допомагаєте? — Я був у повній розгубленості та шоку.

— Це скоріше не допомога, а робота. — Вона відкинулася на спинку крісла, немов завершила довготермінову партію й зробила хід, який чекав свого часу. —Я пропоную тобі підписати контракт зі мною. Тисячу двісті доларів я перерахую вже завтра у лікарню, хвороба не може чекати. Це буде завдаток до нашого контракту. Решта суми за будинок у сумі шістдесят дві тисячі доларів, розіб’ємо на частини по п’ть тисяч сто шістдесят шість доларів умовної “вартості твоїх послуг” щомісяця.

— Що ви хочете взамін від мене? Що я маю робити цілий рік на таку суму? — у мене в голові була повна солянка з цієї інформації, яка ніяк не клеїлася разом. Це ж треба. Порахувала усе до останньої копійки.

— Ти відплатиш натомість своїм часом та тілом! — Навіть жоден м’яз був непохитний на її обличчі.

— Ви мені пропонуєте спати з вами за гроші? — Обурився я.

— Це не продаж. Це угода між дорослими людьми, які обоє отримують те, що хочуть. — Здихнула вона тяжко, не розуміючи мого вагання. — Вже сьогодні ти можеш підписати договір, який покриє за рік усі борги і ти зможеш жити далі та будувати своє життя так як хочеш, маючи здорову та живу матір. Або й надалі роздягатися на публіку у клубі, і за доброї вдачі до настання пенсійного віку, можливо, й виплатиш той борг.

Я поставив лікті на стіл та схрестив пальці потираючи ними обличчя. У моєму житті та положенні за останній час це було найвигідніше, та найкраще рішення яке я міг отримати. Потерпіти у ліжку лише рік з жінкою, яка трохи молодша від моєї матері… Але ж й до біса приваблива…

— Я ж розумію, що під словом «секс» не криється щось на кшталт БДСМ, якісь експерименти чи екстремальні забави?

— Просто секс і нічого більшого, — зауважила вона, а потім нарешті усміхнулась, — Але якщо ти так наполягаєш ми можемо щось додати і експериментальне до контракту.

— Ні. Залишимо усе за стандартним планом, — різко випалив я.

— Тоді ознайомся з контрактом, який підготували мої адвокати і після підпису я віддаю тобі трудову книжку, а ти йдеш до дому збирати речі. Мій водій забере тебе о пів на восьму. І повечеряєш вже у мене. — Та нарешті розслабила своє тіло у кріслі, наче щойно заключила угоду на мільйони доларів до її бюджету.

— В якому сенсі? — новини сипалися на мене наче лавина снігу. Жити з нею? Цілий рік під одним дахом? Але… вибір у мене невеликий

—  А як ти збираєшся суміщати цю роботу зі своїми новими обов’язками? І ти хочеш їхати на автобусі до мене зі своєї орендованої квартири? Мені потрібне твоє тіло у здоровому та бойовому положенні за моєї потреби.

Я покрутив ручку у руках, ще не до кінця усвідомлюючи що саме зараз відбувається зі мною.

— У мене все одно не вкладається в голові вся ця картина і я хочу зрозуміти… Ви можете мати будь-кого у своїх колах… і безкоштовно… Навіщо все це?

Вона кинула на мене погляд наче чекала цього питання і відповідь вже давно була готова.

— Мені не потрібен будь-хто! І в мене немає часу розбирати усіх на особистості. Тим паче, я вже не в тому віці, щоб бігати по побаченнях.

Я повернувся до паперів. Не знав чи радіти, чи плакати від її відповіді. Пробігся по змісту невибагливого тексту, хоча мало що розумів зараз з нього. Поставив підпис поруч з її та адвокатськими. З цього моменту я повністю належав «Горгоні» на цілих дванадцять місяців.