Раді Вас бачити!

Непомітно пройшло два місяці. Після тієї відвертої розмови з Дімою я нарешті почала по-іншому сприймати власне минуле, більше не змушувала мозок шукати відповіді на нескінченні, виснажливі запитання. Олександр зробив свій вибір. Тут не могло бути виправдань. Так вчиняють тільки підлі, боягузливі люди. Я стільки років жила з ним і навіть у страшному сні не подумала б, що він виявиться такою гнилою істотою. Кохання, яке ще донедавна тліло в моєму серці хворобливим жаром, остаточно перетворилося на пекельну, холодну ненависть. Залишалося лише вирвати цей проклятий відрізок життя із пам'яті та рухатися далі. Змінити свою долю будь-якою ціною, інакше я просто застрягну тут навіки.

Мене чекав рятівний квиток — робота комерційного менеджера у Львові на великому підприємстві «Вишиванка». Цей варіант мені знайшов хресний. Спочатку він наполегливо кликав мене з собою за кордон, ближче до своєї фірми, адже моя спеціальність — менеджмент зовнішньоекономічної діяльності — дозволяла працювати де завгодно. Але тікати з країни мені не хотілось. Я хотіла втекти від самої себе. Тому єдиною моєю умовою, яку він з радістю виконав, було влаштувати мене якомога далі від рідного міста. Подалі від спогадів, які душили щоночі.

Завтра випускний. Я поглянула на свою сукню, яка акуратно висіла біля дзеркала, наче срібна зміїна шкіра. Останній день, який ми проведемо разом. Як безжально швидко плине час. Пам’ятаю, як тільки вступала до університету... Перше наше знайомство, перші надії, а вже пройшло стільки років. Сумно прощатися. Страшно продовжувати жити без людей, які всі ці роки йшли пліч-о-пліч із тобою. Наша група була як одне ціле. Один за всіх та всі за одного.

Під вечір до мене зайшла Іра. Мені її бракуватиме найбільше. Вона була єдиною, хто бачив мене справжню, єдиною, хто завжди говорив правду, якою б болючою чи жорстокою вона не була.

— Готова до завтрашнього дня? — запитала Іра, роблячи повільний ковток вина й пильно розглядаючи мою сукню.

— Готова. Потрібно відірватися по повній програмі, спалити всі мости.

— Це точно. — Іра поставила келих на стіл і примружилася, заглядаючи мені прямо в душу. — Слухай, давно хотіла тебе запитати... Що в тебе з Дімою?

Я витрішила очі, відчуваючи, як щоки миттєво обдало жаром, і нервово крутнула келих у руці.

— З чого ти взагалі взяла, що між нами щось може бути?

— Настю, припини катувати цей бісів келих, ти його зараз розіб'єш, — Іра подалася вперед, напруживши очі, оцінюючи кожну мою реакцію. — Ви останні два місяці постійно разом. Кому ти брешеш? Мені чи собі?

— Ми лише друзі, — спробувала усміхнутися я, але голос зрадницьки здригнувся.

— Настю, — вона похитала головою, і в її голосі з'явилися жорсткі нотки. — Він кохає тебе. Ти що, сліпа? Своїми зустрічами, дозволом бути поруч, ти даєш йому надію на майбутнє. Надію, яку він п'є як спраглий у пустелі.

— Не кажи дурниць! — злісно відрізала я, різко закидаючи ногу на ногу, намагаючись сховатися за маскою роздратування. — Діма знає, що між нами нічого не може бути.

Іра глибоко, важко вдихнула.

— Тоді скажи йому це прямо в очі. Бо я сильно сумніваюся, що він знає. Я його таким щасливим ніколи в житті не бачила. Повір мені, він будує плани. З тобою.

Вона виділила останню фразу так чітко, що в мене перехопило подих. Закривши очі, я думками глибоко поринула в ті відчуття, які з’являються в моєму серці, коли він поряд. Цей божевільний, первісний потяг до нього, який виникає проти моєї волі. Коли він мимоволі торкається мене, а моє тіло в ту ж секунду покривається мурашками й збивається ритм дихання. Навіть зараз, від однієї згадки про його сіро-блакитні очі, серце почало шалено додавати удари.

— Не можу я йому такого сказати. Це буде підло з моєї сторони, — я опустила голову, дивлячись на свій келих з вином порожнім, безсилим поглядом.

— Стоп. — Очі Іри спалахнули. — Між вами вже щось було?

— Ні! Не було.

— Поглянь на мене, — наказовим, що не терпів заперечень тоном вимовила подруга.

Я невинно підняла свої очі, відчуваючи себе спійманою на гарячому.

— Він тобі не байдужий, — м'якше продовжила Іра, і на її губах з'явилася слабка усмішка. — Звісно, хто б сумнівався. Перед його шармом важко встояти. Він вміє завойовувати дівчат, цього в нього не відбереш.

— За ці два місяці він став мені таким близьким... Його підтримка, теплі слова, ця неймовірна ніжність... Моє серце просто божеволіє, коли він поруч. — Я нарешті озвучила те, у чому боялася зізнатися навіть собі. Я закохалася в нього, як маленька наївна дівчинка, яка просто дістала ковток тепла після дикого, смертельного болю.

— То поговори з ним! Скажи про свої почуття. Ви обоє заслуговуєте на щастя після всього цього пекла.

Я різко піднялася на ноги, взяла пляшку й до тремтіння в пальцях долила нам вина, шукаючи в алкоголі порятунку від власного сумління.

— Не можу! Тому що це неправильно! Він найкращий друг Саші, розумієш? Я не можу з ним зустрічатися, це зрада всього, що було! — у повному відчаї відповіла я, майже падаючи назад у крісло.

— А Саша зміг тебе кинути прямо в день весілля! — вигукнула Іра, і її голос зазвенів від люті. — Його тоді цікавили твої почуття? Твоя правильність? Він думав тільки про свій егоїзм! Подумай нарешті про себе, Настю! Якщо в тебе дійсно щирі почуття до Діми, скажи йому. Не катуй ні себе, ні його цими вигаданими межами.

— Це виключено. Ми приречені. Тим більше... за два тижні я переїжджаю до Львова.

Я міцно заплющила очі, готуючись до вибуху.

— Повтори, — ледь чутно, майже пошепки сказала вона.

— Мені запропонували роботу. Хорошу роботу. Я не можу відмовитися, — збентежено, не підводячи очей, відповіла я.

— Тікаєш?

Іра знала мене занадто добре. Вона миттєво розкусила мою жалюгідну спробу втечі.

— Що мені тут робити, Іро?! — мій голос зірвався на крик, змішаний зі сльозами. — Де не глянь — усюди спогади про Сашу. А Діма? Він постійно буде мелькати перед очима, дивитися на мене цим своїм поглядом... Буде краще, якщо я покину це місто на невизначений термін. Так треба.

— А як же я? — тихо, беззахисно запитала Іра, і на її очах забриніли гарячі сльози. — Як я буду тут без тебе?

— Ну ти чого...

Я миттєво підійшла до неї, міцно обійняла, ковтаючи власні сльози.

— Будеш приїжджати в гості. Постійно. Зрозумій мене, будь ласка, я більше не можу залишатися в цьому місті. Не після того, що сталося. Мені потрібно рухатися далі. Тут для мене немає майбутнього.

— Як же я ненавиджу цих мужиків. Через них одні проблеми й біль, — зі злістю прошепотіла Іра, сильніше притискаючись до мене.

Я крізь сльози слабко усміхнулася.

— Ага. Все, вистачить сирості. Давай краще поговоримо про наші грандіозні плани на завтра, — щиро посміхнувшись, сказала я, витираючи щоки.

Мені ніколи не вдавалось заснути в ніч перед важливою подією. Пів ночі я розглядала темні стіни своєї кімнати, а думки, наче скажені птахи, кружляли навколо Діми. Я заплуталася остаточно. Розум влаштував мені справжній допит: як я можу дивитися на найкращого друга свого колишнього нареченого? Але водночас я розуміла, що просто задихаюся без нього. Ці два місяці його ніжності повільно, дюйм за дюймом, відігрівали моє мертве, розбите серце, і від цього ставало по-справжньому страшно. Я боялася впасти в нову залежність, боялася знову повірити комусь і знову бути розбитою на друззки. А найгірше — мій переїзд. Навіщо я приручаю його, якщо за два тижні втечу?

Я катувала себе цими ваганнями, але тіло пам'ятало кожну секунду, коли він був поруч. Йому потрібно сказати про переїзд. Завтра ж. І впевнити його, що між нами нічого не буде, щоб він не будував марних планів на майбутнє. Закривши очі, я уявила його силует, і моє серце вмить додало десяток ударів, розливаючи тілом приємне, п'янке тепло. Я легко провела язиком по своїх губах. Мені до безтями, до крику хотілося відчути смак його губ та легкий, власницький дотик рук на своєму тілі. Відігнавши всі свої розсуди та принципи якомога далі, я взяла телефон та відкрила контакт із його номером. Кілька хвилин я вдивлялася в екран, затамувавши подих, і все ж наважилася написати повідомлення: «Поїдьмо на випускний разом».

Хвилин десять відповіді не було. Звичайно, вже за північ, він напевно бачить кольорові сни. Розчаровано поклала телефон на тумбочку, без жодної надії, і в цю ж секунду кімнату прорізав різкий звук сповіщення. Щастя навпіл із гострою тривогою закололо в грудях. «Заїду по тебе о сьомій годині».

Відповідь була доволі короткою і здавалася майже байдужою. Ніби я змусила його піти на цей крок. Або ж він просто втомився бути тим, хто завжди робить перший крок, і тепер навмисно тримав дистанцію, захищаючи власну чоловічу гордість від моїх вічних, виснажливих кордонів. Стало дуже неприємно, я почала себе картати за те, що написала. Але в ту ж секунду телефон знову завібрував у руках: «На добраніч, лялечко».

Щиро посміхнувшись, я міцно закусила нижню губу. На душі розлилося неймовірне почуття ніжності. Заборонені почуття, які не мали права на реальність. Але в моїх мріях ми могли бути разом, хоча б на цю одну останню ніч. Ще раз прочитавши повідомлення, я відклала телефон та нарешті занурилася в сон.

Довга, срібна сукня, що блищала під променями сонця, сіла на мене ідеально. Останні місяці виснаження та втрата кілограмів несподівано пішли мені на користь. Русяве довге волосся було піднято догори у високу зачіску — я хотіла повністю оголити свою спину. Образ доповнювали чорні босоніжки на високій шпильці та ніжний браслет із білого золота на правій руці.

Дивлячись на себе в дзеркало, я ледь впізнавала власне відображення. Легкий, професійний макіяж тонко підкреслював мої й без того виразні очі. Помада глибокого бордового кольору надавала губам звабливої припухлості. Висока, витончена дівчина, схожа на модель із глянцю, стояла і дивилася на мене. Я гірко усміхнулася, згадавши останні сім місяців свого життя, які перевернули все догори ногами. Обман, зрада, скасоване в один момент весілля, нове небезпечне кохання... Все як у кіно. Тільки з однією відмінністю — у моєму фільмі щасливого фіналу не передбачалося.

Міцно заплющивши очі, я відігнала зайві думки й вийшла на вулицю, де на мене вже чекав Дмитро. Він стояв біля таксі, і від його вигляду в мене перехопило подих. Темно-бордовий костюм, білосніжна сорочка, а метелик такого ж кольору висів на шиї розв'язаним, додаючи його образу бісової, порочної привабливості. Помітивши мене, він рушив назустріч. Його погляд повільно, майже фізично ковзнув по моєму тілу, і між нами миттєво спалахнув перший електричний розряд. Очі Діми потемніли, набуваючи глибокого, небезпечного відтінку. У цьому єдиному погляді було стільки стримуваної пристрасті, що мені забракло повітря. Він підійшов занадто близько, безжально руйнуючи всі мої вигадані кордони.

— Ти чарівна, — хрипко сказав Діма та поцілував мене в щоку. Його губи затрималися на моїй шкірі на секунду довше, ніж дозволяла пристойність, обпікаючи гарячим подихом.

— Дякую, — серце солодко затремтіло. Він зачаровано дивився на мене, не відводячи очей, і в цьому погляді палало те, від чого я так запекло тікала.

— Що? — мій язик мимоволі пробігся по губах. Мені здавалося, що я чую дикий, шалений стук його серця. Кохання до мене світилося в його очах, поглинаючи нас обох все більше. Стримуючи себе від необдуманих вчинків, Діма лише глибоко вдихнув та взяв мене за руку. Його пальці міцно, власницьки переплелися з моїми, і я з жахом зрозуміла, що не хочу їх відпускати. Ніколи.

— Ходімо! — і ми рушили до машини.

Випускний проходив на славу. Ми згадували смішні моменти, танцювали, сміялися. Музиканти розважали нас різними конкурсами. Але під час безглуздого конкурсу поцілунків атмосфера між нами почала стрімко розжарюватися. Кожного разу, коли хтось із одногрупників торкався моєї щоки, я шкірою відчувала незадоволений, важкий погляд Діми. Він буквально пропалював у мені дірки.

— Подивись на свого закоханого Ромео, — шепнула мені на вухо Іра після чергового раунду. — Він же зараз здатний розірвати голіруч кожного, хто до тебе торкається.

— Він такий смішний. Думає, що цього не помітно, — я спробувала відбутися жартом, але всередині все солодко стислося.

— Діма ніколи раніше не був таким власником. Але коли Саша покинув тебе... — Іра прикрила рот рукою. — Пробач, я не подумала.

— Все нормально, — збрехала я, хоча всередині все миттєво обірвалося. Щоб не потонути в минулому, я швидко потягнула її на танцпол, але саме в цей момент залунала повільна мелодія.

Я не встигла зробити й кроку, як на своїй талії відчула знайомий, палкий дотик теплих рук. Серце зробило кульбіт. Я слухняно і легко поклала голову йому на плече, а він обійняв мене, замкнувши свої довгі пальці на моїй талії.

— Потанцюєш зі мною? — ніжно, прямо в губи прошепотів Діма. Від його гарячого шепоту моє тіло миттєво покрилося мурашками, а внизу живота солодко занило. Він, помітивши мою реакцію, задоволено і повільно провів пальцями по моїй оголеній руці.

— У мене хіба є вибір? — я усміхнулася, з останніх сил стримуючи почуття. Діма раптом різко повернув мене до себе, змушуючи поглянути прямо на нього, і твердо відрізав: — Немає.

Його рука міцно переплелася з моєю, а другою він ще сильніше, майже грубо пригорнув мене до свого тіла. Дивлячись у його сіро-блакитні очі, я забула про все на світі. У цей момент існували тільки я і він. Одне приречене кохання змінилося на інше. Чому саме він? Найкращий друг мого колишнього... Здоровий глузд ще намагався боротися, але коли його долоня ковзнула трохи нижче по моїй повністю оголеній спині, міцно притискаючи моє стегно до свого, уся моя правильність просто випарувалася. Між нами натягнулася така гостра, майже болісна тетива чистого бажання, що я тихо зітхнула, сильніше стискаючи його плече. Це була не просто ніжність — це був справжній голод, який ми обоє більше не могли контролювати.

Танець закінчився, але він не поспішав випускати мене зі своїх обіймів. — Погуляємо? — запропонував він, і його голос став помітно нижчим. — Тільки вдвох.

Не встигла я відповісти, як до нас підбіг захмелілий одногрупник, безцеремонно обійняв нас обох за плечі й потягнув назад до столу. Так хотілося залишитися з Дімою наодинці, але в цей момент знову прокинувся мій внутрішній голос, який наказував не робити дурниць.

Під кінець вечора алкоголю в крові було вже достатньо, щоб остаточно забути про страхи. Ми сиділи галасливою компанією та ділилися планами. — Настю, а ти що плануєш? Які фірми штурмуватимеш? — голосно запитав мене Сергій через стіл.

— Не повіриш. Усе вже не просто сплановано, а й підписано, — я гордо усміхнулася.

— Ну ж бо, кажи, не муч нас! — нетерпляче підхопив він.

— Комерційний менеджер на великому підприємстві у Львові. За два тижні приступаю до роботи.

— Ти жартуєш?! З глузду з’їхати! — донісся здивований голос одногрупниці.

— Ні, на повному серйозі, — відповіла я і лише в ту секунду з жахом згадала, ХТО сидить поруч зі мною.

Я краєм ока подивилася на Діму. Моє серце просто зупинилося. Його обличчя в одну мить побіліло, перетворившись на застиглу гіпсову маску, а великі руки на столі стиснулись в кулаки з такою силою, що аж затремтіли. У його погляді, який ще кілька хвилин тому дихав закоханим теплом, зараз застиг справжній, нищівний шок, що миттєво переростав у глуху, гостру й смертельну образу. Він дивився на мене так, наче я щойно на очах у всіх встромила йому ніж у спину й повільно провернула лезо. Повітря між нами стало настільки важким і задушливим, що мені забракло кисню. Від цього його погляду мені стало по-справжньому лячно.

Іра сильно штовхнула мене ліктем у бік. — Ляпнула та не подумала... — прошепотіла я, заплющивши очі від дикого сорому та провини.

— Ми тебе... вітаємо, — зціпивши зуби так, що заходили жовна на вилицях, процідив крізь зуби Діма. Він повільно підвівся, важко спираючись на стіл, і взяв чарку горілки. — За твій успіх.

Цей тост прозвучав як хльосткий ляпас перед усією групою — сухо, різко, з такою очевидною гіркотою, від якої в мене все всередині перевернулося. Не чекаючи нікого, він одним ковтком випив алкоголь, з гуркотом поставив чарку на стіл і, ні на кого не дивлячись, швидким кроком пішов геть із залу.

За столом миттєво запала мертва, ніякова тиша. Усі присутні перелякано дивилися то на мене, то на двері, за якими зник Діма. Я почувалася останньою, найбруднішою стервою у світі. Насилу вичавивши з себе бліду посмішку, я піднялася й побігла за ним.

 Він стояв на вулиці та курив сигарету.

— Дімо, нам потрібно поговорити. Я спотикнулася й ледь встояла на ногах. Опустившись вниз, зняла босоніжки.

— Ось так значить. Ти їдеш, а мені сказати не хотіла?

 Він був злим. Звузилися очі. Обличчя напружилося так, що було видно чіткі лінії його вилиць.

 — Що б це змінило? — тихо прошепотіла я, роблячи крок до нього босоніж по прохолодному асфальту. Один лише його погляд наче оголював мою душу. Мені більше не хотілося вигадувати причини чи виправдання. Дивлячись на нього, я відчувала лише одне — нестерпне, палке бажання скоротити цю відстань.

Діма глянув на мене поглядом повного відчаю.

— Я думав, між нами щось є. Сподівався, що не байдужий тобі.

— Між нами нічого не може бути. Ти це прекрасно знаєш.

 — Чому?

Він підійшов ближче до мене, і від його близькості повітря між нами буквально заіскрилося.

— Справа в Саші? Так? Ти його досі кохаєш?

— Ні! — палко вигукнула я, і мій голос здригнувся від надлишку емоцій. — Просто ви найкращі друзі, і це неправильно...

Я вимовила це слово, але воно вже не мало жодного значення. Вся моя правильність плавилася під його гарячим поглядом. Серце калатало так шалено, що, здавалося, цей звук віддавався в моїх скронях. Я більше не хотіла думати про минуле, не хотіла думати про Сашу чи про весь світ. Існував тільки Діма. Його запах, його силует у напівтемряві й ця дика, невидима тяга, яка невблаганно тягнула мене в його обійми. Коли Діма опинився за кілька сантиметрів від мене, я затамувала подих. У грудях закололо, а серце шукало вихід на волю. У животі прокинулися метелики від довгої сплячки. Я не розумію, коли і як це сталося, але я по вуха закохалася в нього. Понад усе боялася цього, але серцю не накажеш. Від цих почуттів солодко німіло все тіло. Я втратила контроль. Серце взяло все у свої руки. Його руки ніжно торкнулися моїх щік, обпікаючи шкіру своїм теплом.

— Поглянь на мене та скажи, що нічого не відчуваєш. Якщо це так, я клянуся, що дам тобі спокій. Його великі пальці повільно погладили мої щоки, і від цього легкого дотику по тілу пройшла хвиля такої гострої, п'янкої ніжності, що в мене закрутилася голова. Дивитися в його глибокі очі й брехати було просто неможливо. Кохання до нього затопило мене з головою, витісняючи всі залишки слів.*

— Не можу, — тихо відповіла я, затамувавши подих, і замість того, щоб сховати погляд, навпаки, подалася назустріч його долоням.

«Відпусти себе. Скажи, що відчуваєш до нього», — говорив мій внутрішній голос, і я остаточно здалася цьому почуттю.Діма доторкнувся до підборіддя та підняв мою голову. У його очах я побачила ніжність та пристрасть. Завжди дивувалася, як він вміє так швидко змінювати свої емоції. Я злегка усміхнулася та закусила нижню губу. Довго не думаючи, він поцілував мене. Але в наступну секунду стриманість остаточно тріснула. Почуття, які я так люто пригнічувала два місяці, вирвалися на волю з шаленою руйнівною силою. Я більше не хотіла бути правильною. Не хотіла думати про Сашу чи Львів. Я запустила пальці в його волосся, судорожно стискаючи пасма, і відповіла на поцілунок із тією ж гострою, відчайдушною жагою, яка палила його. Діма хрипко застогнав від цієї раптової капітуляції й буквально втиснув мене у своє тіло. Крізь тонку срібну тканину сукні я відчувала кожен контур його напружених м'язів, його шалений пульс і жар, що йшов від нього. Його губи стали вимогливими, гарячими, вони забирали мій подих без залишку, а пальці на моїй талії стислися до приємного болю. Це було дике, солодке божевілля. Я повністю розчинилася в ньому, віддаючи всю себе до останньої краплі, вперше за довгий час відчуваючи себе такою живою і бажаною.Діма нехотячи відірвався від мене.

— Їдемо звідси, — сказав він, вирівнюючи дихання.

— Ага, — кивнула я.

Він взяв мене за руку, і ми сіли в таксі, яке чекало біля ресторану. Діма назвав свою домашню адресу. Я чудово чула ці слова, але не вимовила жодного звуку проти. Усі мої попередні застереження й правильні думки розчинилися в повітрі, розум мовчав, повністю скорившись палкому бажанню. І ми поїхали. Потяг між нами наростав із кожною секундою. Я ледь стримувала себе, щоб не накинутися на нього прямо в машині. Йому також було нелегко тримати себе в руках, я відчувала, з якою силою він стискав мою руку. Розмови були зайвими. Все ясно, як білий день. Ми кохаємо одне одного. Як би боляче не було мені зізнаватися, він потрібен мені. Діма — єдиний, хто допоможе повернутися в реальне життя.

Вийшовши з машини, він взяв мене за руку, і ми зайшли в під’їзд. Коли ми зайшли в ліфт, він вже не стримував себе. Притиснувши мене до стінки, він пристрасно поцілував мене. Руки гладили мою оголену спину. Він був настільки збуджений, що я відчувала це, ледь доторкнувшись до нього. Коли двері ліфта відкрилися, він, не відриваючись від мене, дістав ключі та відімкнув вхідні двері. Жага одне до одного наростала. Коли ми опинились у квартирі, мої руки вміло розстібнули ґудзики на сорочці, і пальцями я легко провела по його торсу. Діма відірвався від моїх губ, і з його горла вирвався глухий стогін, а я продовжила вивчати пальцями його оголений торс. Взявши мене за плечі, він повернув спиною до себе та торкнувся того місця, де було зв'язане плаття. Не зволікаючи, він розв'язав його, і бретельки впали вниз. Я стояла лише у білизні. В цю мить відчула його подих у себе на шиї, потім на плечі. Відкривши рот, я голосно вдихнула повітря та закрила очі. Мені хотілось відчути його губи, дотик, а він не поспішав. Ніби навмисно мучив мене. Я не витримала цих тортур, швидко повернулась до нього та різко поцілувала. Діма взяв мене на руки і поніс у спальню.

Він опустив мене на ліжко і в ту ж секунду накрив своїм тілом, не залишаючи між нами ні міліметра простору. Це було дике, голодне безумство, яке випалювало залишки здорового глузду. Він почав цілувати кожний дюйм мого тіла. Його губи зводили з розуму своєю жагучою, вимогливою наполегливістю, залишаючи по всьому тілу вогняні сліди. Від його дотиків паморочилось в голові. Стогін став дедалі важчим та голосним. Запустивши руки в його волосся, я міцніше притиснула його до себе. Відчувала дикий голод. Було мало поцілунків, дотиків. Хотілося відчути його в собі та насолоджуватися кожним рухом.

Коли він пальцями провів по внутрішній частині моєї ноги, я голосно застоглала та вчепилася руками в простирадло. Між ногами відчувала, як нижня білизна вбирає всю мою вологу. Від однієї ноги спритні пальці перейшли на другу, а потім мимоволі торкнулись найгарячішого місця. Діма відвів нижню білизну в сторону та грайливо помістив палець всередину. Моє тіло вигнулось, і я голосно крикнула. , Вкрай повільно його палець грався зі мною, а губи цілували область навколо пупка. Він пестив мене так глибоко і гостро, що я буквально вила від цього солодкого катування, втрачаючи контроль над власним тілом. Я піднімала стегна йому назустріч та глухо стогнала. Вмить рухи зупинились, і його обличчя опинилось навпроти мого. В його потемнілих сіро-блакитних очах палахкотіло таке небезпечне, первісне бажання, що в мене перехопило подих. Пристрасно він поцілував мене та з силою увійшов всередину.

Різко відірвалась від його губ, закинула голову назад. З мого горла доносилися несамовиті стогони. Безжальні, швидкі, божевільні рухи змушували мене кричати. Я обхопила ногами його шию. Хотілось глибше, швидше і ще більше жорстокості. Потонути в цьому блаженстві, втратити свідомість від божевілля, яке огортало мене в цей момент. Його поштовхи були нищівними, наповненими дикою, концентрованою пристрастю. Тіло плавилося від цієї шаленої швидкості, а розум вибухав від кожної секунди цього божевільного ритму.

Ще один рух, і в моїх очах почорніло та посипались зірки. Шалений оргазм судомно скручував моє тіло. Вібрація жару накривала кожну клітину. І він не зупинявся. На моєму обличчі з'явилася божевільна посмішка. — Не можу! — прокричала я. — Зупинись. Благаю тебе. Не витримаю більше цієї ейфорії.

Але Діма лише посміхнувся та продовжував свої дикі рухи. Очі заплили сльозами, і на щоках відчула мокрі доріжки. Емоції виходять назовні. Сміх, сльози, стогони, крики… Божевільний стан, в якому немає реальності, лише відчуття, які стоять на кордоні між життям та смертю. І знову мене накриває оргазм. Знову тіло б'ється в конвульсіях, знову благаю його зупинитись. Але на цей раз він з несамовитим криком накриває моє тіло своїм. Рване дихання, скажене биття серця, тремтіння тіл — наслідки шаленої пристрасті.

Пройшла вічність, перш ніж ми нарешті поглянули одне одному у вічі. Погляд задоволення, насолоди, яка ще не збиралася покидати наші серця. Серце майже заспокоїлось, дихання вирівнялось, лише між ногами відчувала знову шалене бажання відчути його, і його все ще тверда плоть впиралася в це розпечене вогнище. Піднявшись, я ніжно накрила його губи своїми. Не відриваючись від губ, я сіла на нього, взяла в руки його плоть та спрямувала у себе, повільно, не поспішаючи. Ці неквапливі рухи, які ніжно ласкали мене зсередини, приносили неймовірне задоволення. Але стримувати цей повільний темп було вище наших сил. Бажання знову спалахнуло з новою, ще більш нещадною силою. Я почала рухатися швидше, диктуючи свій власний, божевільний і палкий ритм, повністю розчиняючись у цій солодкій безвиході. Відірвавшись від його губ, я піднялась та закинула голову назад, продовжуючи вже несамовито рухатися зверху вниз. — Ось так!!! — шепотіла я, торкаючись руками його грудей.

Руки Діми лягли на мої груди. Ніжно, без зайвих рухів, він гладив їх, стискав, а потім притягнув мене до себе та губами охопив мій сосок. Язик вміло бавився з ним, змушуючи його підкоритися йому. Ми були під владою кохання, яке огортало нас своєю красою та пристрастю. Повільні рухи та його вмілий язик викликали бурю емоцій. Вибух наближався, і вже через кілька секунд гаряча лава вилилась із вулкану.

Обійнявшись, ми обидва приходили до себе після екстазу. Теплі обійми зігрівали наші серця. Він ніжно гладив мене по спині, притискаючи сильніше до себе. Легкі поцілунки покривали тіло. В цей момент мені хотілось розплакатися. Лінія почуттів була настільки тонка, що серце не витримувало. Це кохання, і ця ніжність між нами підтверджує його.

— Настю! — хриплим, ледь тремтячим голосом сказав він.

Я підняла очі та поглянула на нього. Його обличчя було так близько, що я бачила кожну рисочку. І в ту ж секунду всередині все стислося від гострого жалю. Знову зміна емоцій. Страх в очах. Він боїться моєї відповіді. Він дивився на мене так, наче від моїх наступних слів залежало, чи буде він дихати далі. В його сіро-блакитних очах, зазвичай таких впевнених, зараз застигла беззахисна, майже болісна надія. Він так довго чекав, так довго терпів мою холодність і мої вигадані кордони.

— Я кохаю тебе, — тихо, але з такою силою, від якої затремтіло повітря, вимовив Діма. Його пальці судорожно стисли моє плече. — Почуй мене, лялечко... Я безмежно кохаю тебе. Здається, з найпершої хвилини, як побачив. І мені байдуже на весь світ, начхати на минуле. Просто не катуй мене більше. Не мовчи.

Сльози, які я так довго стримувала, нарешті хлинули з очей гарячими струмками. Цей дикий вузол провини, болю від зради Саші й страху перед майбутнім, який я носила в грудях два місяці, раптом з тріском луснув. Мені більше не було соромно. Мені більше не було страшно. Я дивилася на чоловіка, який зібрав мене по шматочках після того, як моє життя знищили, і розуміла, що бігти більше нікуди. Моє серце повністю належало йому.

— Я теж тебе кохаю, — прошепотіла я крізь сльози, і мій голос зірвався. Я міцно, до болю в суглобах, обхопила його обличчя долонями, втискаючись своїм чолом у його. — Кохаю тебе, Дімо... Боже, як же я боялася собі в цьому зізнатися. Я так сильно кохаю тебе.

Діма судорожно видихнув, заплющивши очі. На його обличчі промайнуло таке дике, абсолютне полегшення, ніби з його плечей скинули тонну заліза. Він притис мене до себе з такою несамовитою ніжністю, наче намагався сховати від усього світу в своїх обіймах. Його губи знайшли мої скроні, щоки, збираючи солоні краплі сліз, а потім знову повернулися до моїх губ — тепер уже без шаленої пристрасті, а з глибоким, трепетним, усвідомленим теплом.

Його пальці доторкнулися до моїх, і я відчула легке поколювання. Він переплів наші руки, притискаючи мої долоні до ліжка, вдивляючись у мої очі з новою, абсолютно божевільною рішучістю.

— Я поїду з тобою, — сказав він.

— Ти це серйозно? — мій голос зрадницьки здригнувся, а серце пропустило удар від приголомшення. Я дивилася на нього й не вірила власним вухам. Я думала, він буде просити мене залишитися. Думала, що почнуться благання, суперечки, спроби втримати мене в цьому місті... Я була готова до боротьби, але аж ніяк не до такої жертовності. Не очікувала такого. Він руйнував усі мої вигадані перешкоди однією-єдиною фразою, не залишаючи мені жодного шансу на відступ.

— Абсолютно серйозно, — без тіні сумніву відповів Діма, і його погляд став настільки міцним, що заспокоїв усю бурю в моїй душі. — Так. Мені байдуже, де жити — у Львові чи на краю світу. Головне — з тобою. Я хочу бути з тобою завжди.

Я міцно обхопила його шию руками, до нестями вдячна за цю божевільну впевненість, якої мені так бракувало, притягнула його до себе та поцілувала. Цей поцілунок став нашою спільною клятвою — ніжним, глибоким і повним абсолютної свободи, де більше не було місця минулому.