Раді Вас бачити!

Наокі посміхнувся і, пройшовши до бару, щось налив у склянку і подав його Акірі. Той усміхнувся і зробив ковток. Проковтнувши, він скривився. — Який же ти виродок, Наокі, це ж звичайна вода.

— Ти сказав, що в тебе в горлі пересохло, — мило посміхнувся Наокі. - В чому проблема?

— Добре проїхали. Так ти начебто любиш говорити? Окрім нашого улюбленого Тодо Ушино, у мене ще багато недоброзичливців. І Айзава— один із них. Він попередив мене, що наглядатиме за мною, і якщо він дізнається, що це я — замовник, він одразу «закопає мене». Також він сказав, що й решта в курсі його підозр.

Цей засранець учора таємно, за моєю спиною, скликав позачергові збори регіональних лідерів. Коли він зрозумів, що бос вже не зможе захистити мене і багато хто піде проти мене, якщо я справді буду замішаний у цих вбивствах (навіть незважаючи на те, що мій батько привів боса до влади), він став взагалі некерованим. Сука. От би його скоріше замочив той убивця.

— Та НУ тебе! Якщо хтось знає про вашу розмову, то його труп буде вагомим доказом. Крім того, ти не винен у всьому цьому, то чому ти переживаєш?

Акіра важко зітхнув.

— Ти не зрозумів. Ці вбивства дивні. Деякі жертви впізнали: вони з угрупування Маторі. Якраз були присутні на перемир'ї.

— І що, ти вирішив їх замочити? Що за маячня?

— Блядь, відвали. Я сам не розумію. І те саме намагався пояснити цьому довбоєбу. Ти уявляєш, він сказав, щоб мені знищити наше угруповання, достатньо лише розв'язати невелику війну, тож заради цього можна пожертвувати і своїми людьми.

— Взагалі -то це люди Маторі,— нагадав Наокі.

Акіра хмикнув.

— Цей засранець знає, що ми з Хотару коханці. Він упевнений, що ми з ним працюємо разом.

— Але він не має жодних доказів. Я не розумію, чому ти так занервував?

— Так: ні і не може бути, — сказав Акіра, уважно подивившись йому в очі. — Але ти не бачив тих тіл. Мене важко назвати вразливим хлопчиком. Я вбивав з тринадцяти років, але я давно не бачив такого божевілля.

Наокі підійшов до крісла і, сівши на підлозі, дотягнувшись до друга, міцно обійняв його, бажаючи заспокоїти і перейняти на себе хоча б невелику частину того вантажу, що впав на плечі Акіри. Але відчув прискорене дихання Акіри і його руки, що намагаються розстебнути його штани і потрапити всередину. Наокі різко відсторонився, розімкнувши обійми.

— Тобі час спати, — промовив він невдоволеним тоном.

— Може, хоча б подрочиш мені? А то завів мужика і одразу ж у кущі.

Наокі посміхнувся.

— А давай я в'їбу тобі разок в пику, і ти спатимеш безпробудним сном до самого ранку?

— Спробуй. Я вирублю тебе, а потім трахну,— з усмішкою промовив Акіра, уважно дивлячись Наокі в очі, стежачи за його реакцією, що настала через секунду. Побачивши, як Наокі стиснув губи і насупився він простягнув руку і сказав:

- Мир. Як кажуть: на ні і суду немає. Я можу взяти тебе силою, та не хочу. Три роки тому після відходу Шинджі я сказав, що чекатиму на тебе. І моя пропозиція дійсна.

Наокі хмикнув, даючи зрозуміти, що він не впевнений у результаті їхньої бійки. Але, міцно стиснувши простягнуту руку, він зрозумів у черговий раз, що їхня дружба для нього— все.

— Пробач, — не відпускаючи руку, сказав Акіра. —Я постараюсь більше не чіплятися,— і, хвилину подумавши, зі сміхом додав. — Ну, принаймні, доки знову не нап'юся.

Відповіддю Наокі послужила подушка, що полетіла в нього. Сміх обох близьких друзів остаточно помирив їх. Адже тільки сміх здатний вилікувати душі та серця людей.

Через кілька годин Акіра прийшов у кімнату Наокі і, поцілувавши його в щоку і притулившись до нього, завмер, бажаючи, щоб час зупинився.