Раді Вас бачити!

Пізно вночі у двері квартири Наокі постукали. Він, відчинивши двері, відразу відчув, як Акіра повис у нього на шиї, ледве тримаючись на ногах від випитого алкоголю. «Це скільки потрібно випити, щоб бути в такому стані?» — питав сам себе Наокі, але не знаходив відповіді. Він хотів провести друга та передати його особисто до рук охорони.

Боси верхніх рівнів якудза завжди ходили з охороною. Але кілька місяців тому, після початку дивних зникнень польових лідерів — начальства середньої ланки — а потім і дивною появою невідомих трупів зі спотвореними обличчями та тілами, якраз на тих місцях, де завжди розташовувалися численні татуювання членів якудза, з охороною почали ходити майже всі.

Акіра навіть намагався нав'язати Наокі якогось амбала. Але Наокі, простріливши тому охоронцеві ногу, сказав, що йому не потрібна охорона.

Цієї ночі його колишній коханець, а тепер просто начальник, але, як і раніше, один із найкращих друзів, був повністю розбитий. Що б не траплялося, Коїджіма завжди сміявся з будь-якої неприємності. Але не сьогодні.

Сильні руки міцно, навіть дуже міцно для п'яного, тримали Наокі за плечі, і Акіра шепотів, беззвучно, але Наокі чув: «Хірано хворий на рак, я вже відчуваю, як петля стягується на моїй шиї».

— Ти п'яний, Акіро, і перестань уже лапати мене, — прошипів Наокі, відчувши, як невідомо коли руки, що тільки що тримали його за плечі, перемістилися на задницю.

— Чорт, Акіро, ми друзі чи ти забув? — Наокі відштовхнув від себе нахабного боса так сильно, що той ледь не впав, але зумів утриматися на ногах. Він хотів відвести Акіру до дивану, але той наказав дати йому віскі.

— Досить з тебе. Краще скажи, що ти там молов про петлю та боса?

— Як же я втомився... — Акіра, мов мішок з рисом, упав на диван і відкинувся на спинку.

Наокі відчув, як у його грудях защеміло від болю. «Що ж сталося, Акіро?» — хотів спитати він. Але бачачи це сіре обличчя з уже заплющеними очима, він не наважився поставити запитання.

Потім він підійшов до шафи і, взявши ковдру, хотів накрити чоловіка, який, як йому здалося, вже заснув. Але як тільки Наокі підійшов ближче, Акіра різко схопив його за руку.

— Не потрібно ковдри. Краще сам зігрій мене,— запропонував, подивившись у ці непроникні очі, в яких завжди було видно зневагу до всіх хто оточував його.

Акіто зітхнув, заперечливо похитавши головою:

— Ти нікуди не підеш, поки не розкажеш мені все по порядку. А потім взяв Акіру за руку, коли зрозумів, що той збирається йти. — Ходімо, тобі зараз просто необхідно помитися. І ти відразу ж відчуєш себе краще.

— Як скажеш, матусю. Може, помиєш мені член язичком? — з сарказмом спитав Акіра, але, отримавши по нирках і при цьому завивши від болю, замовк.

Зайшовши до ванної кімнати, Коїджіма почав роздягатися, а Наокі, зачинивши двері, пішов за чистою постільною білизною.

Коли, помившись, його вже тверезий бос вийшов з ванни лише в одному рушнику, пов'язаному на стегнах, який, здавалося, ось-ось злетить, Наокі, незважаючи на те, що він точно не хотів знову стати просто підстилкою Акіри, все ж таки визнав, що той, як і раніше, був дуже красивий.

Але завжди існувало одне «але», через яке, ніби через стіну, неможливо було переступити, не втративши щось важливе.

Всупереч усім аргументам розуму, відчувши, як у його штанах напружився член, він відчув себе зрадником, адже стільки років тримався, а тут - на тобі - у нього став на свого друга. Щоб відволіктися від гіркого усвідомлення власної слабкості, він запитав:

— Яка у боса стадія раку?

— Йому лишилося півроку, може, більше. Я ледве зміг прорватися до нього, але все одно не встиг розповісти про все свавілля, що влаштували його численні заступники.

— Взагалі-то ти і сам його заступник,— зауважив Наокі. — І що ж там трапилося?

— Пам'ятаєш ті трупи зі спотвореними тілами та обличчями, які почали з'являтися зовсім недавно? — спитав Акіра і стомлено сів у крісло. Наокі кивнув головою.

— Так от, один із заступників Хірано — Айзава Коджо вважає, що в цьому замішаний Хотару. І він сказав, що здогадується, хто є замовником, але поки що у нього немає доказів.

— Хто ж замовник?

Акіра мовчки вже зробив крок у бік бару, але його друг схопився і, спробувавши не дати зробити помилку і знову напитися в мотлох, випадково зірвав з нього рушник, який впав до ніг, оголивши накачаний зад.

— Розповідай, хто на його думку є замовником,— затамувавши подих і швидко перевівши погляд на щось менш небезпечне, знову запитав Наокі.

— Я, — хмикнув Акіра і втомлено відкинувся на спинку крісла, на якому він зручно влаштувався щойно. — Ця тварюка — Айзава Коджо,— побачивши здивований погляд Наокі, той, глянувши з зневагою, додав. — Можна подумати, що ти знаєш усіх ватажків якудза, пам'ятаєш, ти сам знехтував правом входу в «наш клуб», причому двічі.

— І коли ти перестанеш на мене злитися, Акіро?

— Мабуть, ніколи.

— Добре проїхали. Продовжуй.

—Ну налий хоча б крапельку, у мене в горлі пересохло,— помасажувавши голову, з тугою глянувши на бар, попросив Акіра.