Раді Вас бачити!

Дощ почався вночі й до самого ранку так і не припинився. Вода тонкими струмками стікала по склу високих вікон бізнес-центру, розмиваючи вогні міста, за панорамними вікнами все здавалося сірим і холодним, а всередині будівлі панувала звична стерильна тиша. Аделія прийшла о без десяти вісім, вона не любила запізнюватися, але ще більше не любила приходити першою. Та останні кілька днів змусили її змінити звички, робота тут вимагала більше уваги, ніж вона очікувала. Їй досі було не зрозумілим чому Віктор обрав всіх трьох, коли вакансія була лише на одного кандидата. Сама ж вакансія передбачала зовсім інші обов'язки: зварити каву, записати на конференцію чи надіслати звіт, але Віктор доручав їй дедалі більше справ, які вимагали доступу до внутрішніх документів, старих договорів, фінансової інформації. Напевно це все робилося спеціально, щоб перевірити дівчину на її логіку, спостережливість, реакцію, але Аделіїї нічого не залишалося як виконувати все добре та при чоловікові не показувати те, що деяку інформацію вона за нього знає .

Аделія зняла пальто, сіла за свій робочий стіл і відкрила ноутбук. На екрані вже чекало нове повідомлення.

«О 9:00 зайдіть до мене. В. Р.»

Вона подивилася на годинник який висів прям перед нею. Їй здалося це дивним, що так рано Віктор хоче її бачити, звіти не були ще готові, їй це потрібно було зробити до обіду. Аделія взяла телефон до рук і не поспішаючи прийнялась за роботу. Хоча більшість людей звикла кудись вічно спішити , але дівчина була не із таких. Така звичка давала їй можливість обмірковувати над інформацією та не пропускати деталі. Через кілька хвилин у дверях кабінету Віктора з'явилася його постать. Він зайшов до кабінету одразу, впевнено та спокійно , став за спиною Аделіїї і уважно розглядав те як вона працює. Дівчина відчула погляд, на собі але не підняла голови.

— Ви можете перестати дивитися, — спокійно сказала вона.

— Я прийшов нагадати, що чекаю на вас у своєму кабінеті о дев'ятій.

— Я пам'ятаю.

Віктор усміхнувся, злегка доторкнувся до її плеча і вийшов із кабінету. Їй не дуже подобалися чужі дотики, але відчуття було, що цей жест був навмисний.

О дев'ятій вона постукала.

— Заходьте.

Віктор стояв біля вікна, у руці — чашка чорної кави, а на столі лежала товста папка.

— Сідайте.

Аделія зайняла крісло навпроти.

— Архів старих об'єктів, мені потрібна повна перевірка.

Вона відкрила першу сторінку.

— За який період?

— П'ять років.

Аделія підняла очі, п'ять років — чималий обсяг роботи.

— До кінця тижня?

— Завтра.

Вона знову подивилася на папку.

— Ви серйозно?

— Абсолютно.

— Тоді мені знадобиться доступ до старого реєстру.

— Він буде у вас за десять хвилин.

Аделія кивнула.

Вона вже хотіла встати, але Віктор додав:

— І ще одне.

— Так?

— Не поспішайте робити висновки.

Цього разу вона подивилася на нього уважніше.

— Я їх і не роблю.

Вона забрала папку і поклала до себе в сумку. Віктор провів її поглядом коли дівчина виходила з кабінету і тоді вираз обличчя чоловіка стало серйознішим. Він знав, що вона щось та нарие ,але питання було, що саме та скільки не потрібної для неї інформації вона знайде. 

До обіду Аделія вже переглянула десятки документів. Компанія Рейна була величезною, а її структура — складною. Дочірні підприємства, підрядники, інвестиційні фонди, приватні власники. Для більшості людей усе це перетворилося б на хаотичний набір цифр, але для Аделії це була схема. Вона почала виписувати призвіща , адреси, дати, і поступово помітила одну закономірність: деякі об'єкти проходили через одні і ті самі компанії і ці ж компанії проходили через одного нотаріуса. Аделія відкрила старі записи в них були ті самі призвіща, і вони повторювалися по декілька разів. Вона відкинулася на спинку крісла, її погляд зупинився на екрані, щось у цьому всьому дівчині не подобалося. Аделія вирішила перевірити нотаріуса, пошук зайняв кілька хвилин. На екрані з'явилася стаття:

«Поліція продовжує пошуки зниклої Емілі Харпер».

Дівчина відкрила статтю, там на першій сторінці була фотографія молодої жінки, дата її зникнення, останнє відоме місце перебуття. Далі Аделія натрапила на ще одну статтю де інформація була схожа але з іншими жінками. Всі вони були майже однакового віку, однакової фігури, тип зовнішності теж був схожий, але тіла знаходили в різних містах та поневічену вони були по різному. Зазвичай у вбивць є якісь підпис по якому поліції легше знаходити винуватців, але схоже цей знав про це тому вбивства були при різних обставинах та в різних місцях . Ім'я Емілі Харпер з'являлося поруч із адресою, яка фігурувала в документах компанії. Випадковість? Можливо ... Але тоді чому в документах була дата, яка не збігалася з офіційною історією власності?

У поліції Томас Грей отримав майже ті самі документи. Над ними він сидів вже другу годину, перед ним весіла карта де червоними позначками були відмічені місця пов'язані зі зникненням жінок. Томас дивився на карту, тримаючи в руці чашку давно холодної кави.

— Знову Рейн, — тихо сказав він.

Колега, який стояв біля дверей, насупився.

— Впевнений?

— Ні.

Томас поклав перед ним папери.

— Але я вже не впевнений, що це просто збіг.

На фотографіях були різні жінки: вони не знали одна одну, не працювали в одному місці, не мали спільного кола друзів. Єдине, що поступово об'єднувало їхні історії, — люди та компанії, пов'язані з Віктором Райном.

— Що робитимемо?

Томас закрив папку.

— Поки що спостерігатимемо.

— А якщо він справді причетний?

Детектив подивився на фотографію Віктора.

— Тоді нам знадобиться щось сильніше за підозри.

У підвалі Віктора не було вікон, тільки бетонні стіни, холодне світло ламп і важкі металеві двері. Жінка сиділа в кутку, обхопивши руками коліна, перед нею стояла склянка води. Віктор поставив її ще кілька годин тому. Жінка не доторкнулась до склянки, в зламано дивилася в одну точку не виражаючи емоцій. Віктор підійшов ближче до неї, взяв за волосся і відвів голову назад, щоб та подивилася йому в очі.

— Ти ще сумуєш за своєю сестрою?

Жінка нічого не відповіла, її очі були опущені вниз, вона навіть не намагалася подивитися в очі чоловіку. Тоді Віктор ще сильніше натягнув волосся і повторив питання:

— Я задав питання, ти ще досі сумуєш за Одрі? Відповідай мені !

—Так. — тихо відповіла жінка , та додала ще тихіше — Коли я вийду звідси я тебе здам поліції.

Райн почув ці слова, він підняв жінку за волосся так, що та застогнала від болю.

— Кицю, ти не вийдеш звідси поки я того не забажаю! А дивлячись на те, що ти вже третій день нічого не їсиш вийдеш ти мертвою. 

Він взяв на руки жінку, а іншим які ще були у підвалі сказав:

— Ви самі забажали бути зі мною, ви отримували насолоду від сексу як ті шлюхи, а тепер сидите тут як бездомні тварюки, брудні, без іскри в очах, я попереджав вас, що за будь яку спробу піти проти мене ви будете сидіти тут в холодному підвалі і ваша роль тільки бути відтрахнутими і викинутими як не потріб.

Віктор відніс жінку до своєї кімнати, зачинив за собою двері і грубо кинув її на ліжко, без всіляких прилюдій і ласк він розірвав одяг жінки і жорстко увійшов у неї, взявши її за шию, притиснув до ліжка сильніше і почав робити різкі поштовхи. Жінка не реагувала, вона лише закрила очі і терпіла поки чоловік побив свою справу.

Тим часом Аделія завершила першу частину перевірки. Вона мала десятки сторінок нотаток, але не поспішала віддавати їх Віктору, дещо вона вирішила залишити собі. Коли офіс спорожнів, Аделія встала з-за столу й пішла до архівної кімнати. Вона хотіла перевірити один старий документ. Система показала, що файл видалений. Дівчина перевірила резервну копію і на щастя файл був там, але хтось змінив його назву. Аделія клацнула на документ і відкрила його, на екрані з'явилася стара фотографія будинку, адреса збігалася, а нижче стояла дата та сама, що була пов'язана зі зникненням Емілі. Вона швидко скопіювала файл на флешку і поки файл копіювався в цей момент у дверях з'явився Віктор.

— Ви ще працюєте? — нарешті запитав він.

— Хотіла перевірити один документ.

— І?

— Знайшла.

Віктор повільно підійшов до столу.

— Що саме?

Аделія закрила ноутбук.

— Завтра покажу.

Він зупинився.

— Чому не зараз?

— Бо зараз я втомилася.

Віктор дивився на неї.

— Ви цікава людина, Аделіє.

— Це комплімент?

— Спостереження.

— Тоді я прийму його як спостереження.

Дівчина підійшла до стільця де весіло її пальто, проходячи повз нього, Аделія відчула, як на неї дивиться бос, цей погляд був пронизливий до самих кісток, але вона не озирнувшись вийшла із архіву. Віктор сів за стілець, дістав блокнот і зробив записи у ньому: Аделіїя.

Плюси: спостережлива, розумна, терпляча, уважна до деталей, не панікує під тиском, не прагне сподобатися.

Мінуси: надмірна цікавість, недовірлива, важко маніпулювати, здатна діяти самостійно.

Віктор замислився, а потім великими буквами написав "НЕБЕЗПЕЧНА" Телефон Віктора завібрував там було лише одне коротке повідомлення:

«Грей знову підняв старі справи».