Раді Вас бачити!

Старий архів зустрів їх запахом пилу, паперу й чогось затхлого.

Аделія відчинила вікно, але холодне повітря майже не змінило ситуації. Уздовж стін стояли високі металеві стелажі, заставлені коробками та папками, частина документів була підписана роками, інша — взагалі не мала жодних позначок.

— Тут можна провести все життя, — пробурмотіла Жасмін, витягуючи чергову коробку.

— Не перебільшуй, — відповіла Кетрін. — Нам лише потрібно знайти те, що йому знадобиться.

Аделія нічого не сказала, вона стояла біля дальньої стіни й перебирала старі папки, її не полишало дивне відчуття: наче хтось навмисно залишив цю частину архіву недоторканою. Пил лежав всюди, але на одному зі стелажів кілька коробок були чистішими за інші, Аделія провела пальцем по кришці.

— Дівчата.

Кетрін і Жасмін повернулися.

— Що?

— Ви бачили цей ряд?

Жасмін підійшла ближче.

— Ні. А що?

— Не знаю.

Аделія потягнула одну коробку на себе, за нею виявилася вузька папка, затиснута між стіною та стелажем. Вона була без назви, номера.

— Дивно, — сказала Кетрін. — Тут навіть дати немає.

Аделія розкрила папку, першою була фотографія молодої жінки, під фотографією — ім'я, дата народження та коротка інформація. Аделія перегорнула сторінку, на ній була інша фотогоафія, жінки на ім'я Дора Беннет, на третій теж фотографія з жінкою Мішель Роуз .

— Це колишні співробітниці? — запитала Жасмін.

— Схоже на те.

Аделія перегортала сторінки одну за одною, у кожної жінки була фотографія, дата прийняття на роботу, посада, короткий опис, а потім — дата звільнення, а після пусті файли.

— Дивно, — повторила Кетрін.

— Дуже, — тихо відповіла Аделія.

Жасмін забрала в неї папку.

— Може, це просто старі документи?

— Тоді чому їхні особові справи лежать тут, а не в кадровому архіві?

На це Жасмін нічого не відповіла.

Аделія закрила папку і на зворотній стороні побачила приклеєні сторінку. На ній був список імен, а поруч з деякими стояли червоні позначки. Поруч із деякими стояли червоні позначки і біля одного імені з датою звільнення два дні тому, як раз коли до співпраці прийшли дівчата.

— Аделія? — голос Кетрін повернув її до реальності.

Вона швидко закрила папку.

— Нічого.

— Ти зблідла.

— Тут просто душно.

Жасмін подивилася на неї підозріло.

— Точно?

— Так.

Аделія всміхнулася, але сама відчула, наскільки неприродно це виглядало. Вона непомітно дістала телефон, сфотографувала необхідне і поклала смартфон назад до сумки.

— Давайте продовжимо.

До кінця робочого дня Аделія більше не згадувала про знахідку. Вона не сказала про неї Віктору, не сказала Кетрін, не сказала Жасмін. Дівчині потрібно було спочатку зрозуміти , що вона знайшла і як це все між собою зв'язано.

Коли вона вийшла з бізнес-центру, вже сутеніло, на парковці було майже порожньо. Аделія натиснула кнопку на ключах і попрямувала до автомобіля, і в той час вона помітила чорну машину, вона стояла навпроти будівлі. Автомобіль був звичайним: темні вікна, непримітний кузов. Не звертаючи на це уваги дівчина сіла за кермо. Через кілька хвилин зупинилася біля магазину і побачила в дзеркало заднього виду ту саму машину, яка стояла наче на аварійній не далеко від неї, дівчина зблідніла, але налаштовувала себе на збіг обставин. Аделія вийшла з машини та зайшла до магазину, вийшла приблизно через десять хвилин з пакетом продуктів, а чорна машина ще стояла . Вона швидко натиснула на газ і поїхала в сторону свого будинку, чорна автівка їхала за нею, тоді Аделія вирішила поїхати іншим маршрутом через вузьки вулиці, це було не дуже гарна ідея і ризикована тим, що вона могла просто застрягти між будинками, але дівчина гарно водила автомобіль, тому вдало змогла відірватися від таємного переслідувача. Підійшовши до дверей квартири задзвонив телефон, був незнайомий номер, Аделія вагалася взяти трубку, але все таки відповіла на дзвінок. Вона не промовила ні слова лише слухала чоловічій голос який попереджав не копати під Віктора, бо це може закінчитися смертельною випадковістю. Звінок обірвався, дівчина хотіла набрати по цьому номеру ще раз, але номер вже не обслуговувався.