Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 1. Біле золото та пристрасть табору
Поліна стояла перед великим дзеркалом у передпокої свого розкішного будинку, критично розглядаючи власне відображення. Сьогодні вона виглядала бездоганно. Легка сукня на тонких бретельках ніжного кремового кольору ідеально підкреслювала її струнку фігуру, а довге, світле хвилясте волосся красивими, м'якими пасмами спадало на плечі, переливаючись під світлом кришталевої люстри. Вона була втіленням юності, доброти та витонченості. Взувши улюблені туфлі на високих шпильках, які робили її ходу ще більш граційною, дівчина взяла невелику брендову сумочку, закинула її на плече й вийшла на сонячну вулицю. Вона почувалася неймовірно щасливою, адже сьогодні мала поділитися зі своєю найкращою подругою новиною, яка буквально перевертала її звичне, розплановане батьком-політиком життя.
Крокуючи жвавим тротуаром у напрямку центру, Поліна дістала з сумочки телефон і швидко набрала номер подруги.
— Привіт, Маринко! — радісно вигукнула Поліна в слухавку, притримуючи рукою пасма волосся, які розвівав легкий травневий вітер. — Ти вже на місці? Я вже майже підходжу. Давай зустрінемося прямо в ресторані, мені стільки всього треба тобі розповісти! Ти просто впадеш, коли дізнаєшся мою новину! Це справжній вибух, я нарешті наважилася на…
Вона не встигла договорити. Раптом ззаду до неї хтось підлетів. Поліна відчула лише різкий поштовх у плече й почула тихий шурхіт блискавки. Чиясь тонка, але чіпка рука миттєво залізла в її відкриту сумочку і вихопила шкіряний гаманець, у якому були всі її картки та гроші.
Яскравий силует миттєво злетів з місця і кинувся навтьоки. Поліна на секунду заклякла від несподіванки, а телефон ледь не випав з її рук. Бросивши слухавку прямо в сумку і навіть не вимкнувши виклик, вона закричала на всю вулицю:
— Ей! Зупинись! Віддай мій гаманець!
Злодюжка навіть не озирнулася, швидко лавіруючи між перехожими. Це була молода дівчина в дуже простому, навіть бідному одязі. Її яскраво-руде волосся було розпатлане, а в рисах обличчя, попри слов'янський колір волосся, чітко проглядалося щось циганське — гострі вилиці, хитрий погляд і смаглява шкіра. Це була Ляля. Їй було всього сімнадцять років, і вона була відомою в цих районах кишеньковою злодійкою.
— Я викличу поліцію! — кричала Поліна, відчуваючи, як від гніву всередині все закипає. — Ти взагалі знаєш, хто мій батько?! Він тебе за ґрати посадить, ти світу білого не побачиш!
Розуміючи, що допомоги від перехожих чекати ніколи, Поліна, попри незручні високі шпильки, кинулася наздогін за рудою дівчиною. Стук її підборів лунав на весь тротуар. Вона бігла щосили, але наздогнати спритну Лялю, яка звикла до вуличних перегонів і була взута в легкі кеди, було майже неможливо. Шпильки раз у раз застрягали в бруківці, світле волосся плуталося перед очима, а дихання збивалося. Поліна вже збиралася зупинитися від безсилля та розпачу, аж раптом руда дівчина зі розгону влетіла в когось попереду.
Поліна різко загальмувала і буквально витріщилася на хлопця, який виріс перед злодійкою наче з-під землі. Це був неймовірно красивий, високий і мускулистий циган. Його темне, густе волосся було стильно вкладене, а на обличчі виднілася легка мужня щетина. Комір його темно-синьої шовкової сорочки був розстебнутий на кілька ґудзиків, оголюючи міцні груди. Це був Рамір. В його погляді горіла дика впевненість, сила та абсолютна влада.
Рамір зреагував блискавично. Він грубо схопив Лялю за руку, заломлюючи її назад так, що дівчина аж ойкнула, і одним різким рухом вихопив з її пальців дорогий шкіряний гаманець Поліни. Його обличчя спотворилося від гніву, і він голосно, емоційно став кричати на дівчину циганською мовою. Його голос звучав як розкати грому — низько, потужно і загрозливо.
Ляля хмуро і злісно подивилася на нього, але сперечатися чи псувати стосунки зі своїм старшим кузеном Рамиром вона не наважилася. Вона знала, що Рамір — син барона, і його слово в їхній общині має вагу закону. Будь-яка скарга батькові — і їй би не поздоровилося. Тому Ляля, важко зітхнувши, забрала з рук Раміра гаманець, зробила крок до Поліни, яка ледь переводила подих на своїх шпильках, і крізь зуби кинула:
— На, забирай. Вибач.
Поліна вихопила свій гаманець, але її обурення просто зашкалювало. Щоки дівчини палали червоним від швидкого бігу та образи.
— Це просто безобразіє! — закричала вона, притискаючи гаманець до грудей. — Я все одно зараз поліцію викличу! За таке злодійство треба відповідати перед законом! Ви що собі дозволяєте серед білого дня?!
Ляля, не стримавшись, виступила вперед і злісно крикнула у відповідь:
— Розмальована кукла! Скажи спасибі моєму кузену! Якби не Рамір, ти б своїх грошей більше ніколи в житті не побачила! І твій крутий татусь тобі б не допоміг!
— Ляля! — знову гримнув Рамір, роблячи крок між дівчатами. Його темні очі спалахнули небезпечним вогнем. — Замовкни! Марш звідси, живи з Богом, поки я батькові все не розповів! Живо!
Ляля невдоволено фиркнула, розвернулася і миттєво зникла в натовпі перехожих, наче її тут і не було.
Поліна залишилася стояти на місці, важко дихаючи. Вона перевела погляд на красеня-цигана, який тепер спокійно розглядав її з ніг до голови. Його уважний, чіпкий погляд затримався на її обличчі, а потім повільно пройшовся по світлих хвилях волосся. Поліні стало ніяково під цим власним, диким поглядом, але вона гордо випрямила спину.
— Більше пусть вона мені не попадається, — твердо сказала Поліна, дивлячись на Раміра. — Інакше я за себе не ручаюся.
Рамір повільно підійшов до неї майже впритул. Від нього пахло дорогим парфумом, шкірою та свободою. Він трохи нахилився до її обличчя, заглядаючи прямо в очі, і з легкою, ледь помітною зухвалою усмішкою тихо запитав:
— Інакше що?..
Поліна затамувала подих. Його голос діяв як магніт, але вона не збиралася показувати свою слабкість.
— Здається, я тебе вже бачив, — продовжував Рамір, звужуючи свої темні очі, в яких прокинувся мисливський азарт. — Багата, розпещена дочка нашого відомого політика… Який тісний світ.
Поліна обурено скинула голову, її світлі кучері знову хитнулися на плечах.
— Не така я і розпещена. Ти погано мене знаєш, щоб робити такі висновки, — різко відповіла вона, хоча всередині серце чомусь забилося втричі швидше. — Але все одно… дякую, що цю дівку піймав і повернув речі. Все, до зустрічі.
Поліна круто розвернулася на своїх високих шпильках і швидким, упевненим кроком попрямувала в бік ресторану, намагаючись більше не озиратися. В її голові роїлися суперечливі думки. *«Ненавиджу циганів… Вони завжди приносять лише проблеми. Але він… він якийсь особливий»*, — пронеслося в її думках, і рум'янець на щоках спалахнув із новою силою.
А Рамір так і залишився стояти на тротуарі. Він дивився вслід світловолосій дівчині, поки її точений силует у кремовій сукні не сховався за поворотом. Він провів рукою по своїй щетині, відчуваючи, як у венах прискорюється гаряча циганська кров. Її образ — цей ніжний контраст світлого волосся, гордого погляду та чистої краси — надійно закарбувався в його пам'яті. Рамір усміхнувся своїм думкам. Він уже знав, що просто так цю багату дівчинку він не забуде, і їхня наступна зустріч в універси
теті буде ще більш вибуховою.
