Спочатку:
На сторінку книги
Цього разу Дзен (для різноманіття) увійшов крізь двері. І навіть попередив про своє прибуття – без всяких там несподіванок.
– Кохана, я вдома!
У будинку пахло травами – цього разу набагато різкіше й насиченіше, ніж зазвичай.
Тріна вийшла з робочої кімнати – у фартуху, з замащеними чимось долонями.
– Привіт! – мило всміхнулась. – Як там, вирішив свої справи? Чекай, зараз руки помию…
Та найманець чекати не став – підійшов і міцно обійняв її, притиснувши до грудей та ніжно гладячи по волоссю.
– Та чекай, дурне, – зніяковіло пробурмотіла травниця, намагаючись виборсатись з обіймів – але мляво, без ентузіазму. – В мене ж руки в реагентах! Одяг собі зіпсуєш…
– Пусте, – всміхнувся Дзен. – Ти ж сама казала, що цей пропах порохом та мастилом… За ним давно вже чистка плаче.
Трохи відсторонившись, ніжно взяв її обличчя в долоні.
– Я повернувся, булочко. Надовго, як і обіцяв. Тепер все буде інакше!
Кінець
