Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Сутінки повільно огортали місто, але в кабінетах міського управління поліції життя тільки починало вирувати з новою силою. Для родини Андрія такий графік давно став буденністю.

Його батько, Степан Павлович, майор карного розшуку, і мати, Наталія, слідчий із багаторічним стажем, познайомилися ще в молодості саме в цих стінах. Свого часу їхній роман обговорював весь відділ: хтось шепотівся за спиною, хтось із скепсисом пророкував, що два слідчих під одним дахом довго не витримають. Проте вони довели протилежне. Попри ненормований день, постійні нічні виклики та хронічну втому, їм вдалося збудувати міцну родину, виплатити кредит за затишну квартиру й виховати двох чудових дітей. Вони щиро пишалися Андрієм — розумним, розважливим і самостійним хлопцем, який вступив до університету, — та задорною чотирнадцятирічною Марусею, чий дзвінкий сміх завжди оживляв їхню домівку.

Степан Павлович сидів за масивним дубовим столом, заваленим рапортами та теками з незавершеними справами. Він зняв окуляри, потер втомлені очі й збирався налити собі вже п’яту за день чашку міцної кави, коли двері кабінету без стуку прочинилися.

На порозі стояла Наталія. Вона була статною, красивою жіночкою, яка навіть після важкого робочого дня зберігала витонченість та поставу. Але зараз її зазвичай спокійне обличчя було вкрай стривоженим.

— Степане, вибач, що відриваю, — тихо, але наполегливо мовила вона, зачиняючи за собою двері. — У приймальні чекає одна юна леді. Вона наполягає на розмові зі слідчим. Каже, що це терміново і стосується зловживань у нашому національному університеті.

Степан Павлович звів брови. Професійна інтуїція, яка рідко його підводила, миттєво підказувала: це не до добра.

— Вона подала офіційну заяву? — запитав він, зводячись із крісла.

— Ні, вона боїться. Жіноче чуття мені підказує, що дівчина на межі відчаю. Ходімо разом.

У райвідділі подружжя користувалося беззаперечним авторитетом. Усі ті плітки про їхній союз давно залишилися в минулому — тепер колеги поважали їх за високий професіоналізм і злагоджену роботу в дуеті.

Коли вони вийшли в коридор, Степан одразу помітив дівчину. Вона сиділа на дерев'яній лаві під стіною, стиснувши долоні між колінами. На ній був скромний, потертий одяг, який виказував бідність, а всередині дівчини, здавалося, точилася важка боротьба між страхом і рішучістю.

— Ходи з нами, люба, — м’яко мовила Наталія, підходячи до неї та торкаючись її плеча. — Тут надто шумно. У кабінеті нас ніхто не турбуватиме.

Дівчина здригнулася, підвела сповнений тривоги погляд і мовчки покрокувала за правоохоронцями.

У кабінеті Наталія налила дівчині склянку води й сіла поруч із нею за приставний столик, а Степан розташувався навпроти. Наталія володіла унікальним талантом: як досвідчений психолог, вона вміла розтопити кригу й викликати довіру у свідків, які опинилися в складній ситуації.

— Як тебе звати? — лагідно запитала Наталія, стиснувши її холодні пальці.

— Анастасія, — тихо відповіла дівчина, зробивши невеликий ковток.

— Настю, ми бачимо, як ти хвилюєшся, — спокійно мовив Степан Павлович. — Але ти прийшла за адресою. Якщо тебе щось тривожить, якщо сталася несправедливість — ми тут саме для того, щоб допомагати. Розповідай усе як є.

Анастасія зробила глибокий вдих. Його сміливості нарешті вистачило, щоб переступити через власні страхи та накопичений біль.

— Це було два роки тому... — почала вона, і її голос злегка затремтів. — Я вчилася на бюджеті, дуже старалася, мами в мене немає, батько заледве зводить кінці з кінцями. Я мріяла отримати диплом. Але на другому курсі у нас почався курс філософії. Викладач... професор Віктор Сергійович Лук’яненко.

При згадці цього імені Степан і Наталія перезирнулися. Це було відоме в місті прізвище.

— Я готувалася до його іспиту тижнями, — продовжувала Анастасія, а в її очах заблищали сльози образи. — Знала матеріал до найменших дрібниць. Але на іспиті він почав ставити мені питання, яких взагалі не було в програмі. Питання, які він сам ніколи не розповідав на лекціях! Він просто не дав мені жодного шансу. Поставив «незадовільно», а потім пішов до ректора й особисто домігся мого відрахування. Без жодних обґрунтувань. Я втратила бюджетне місце й вилетіла з університету.

— Чому саме ти? — уточнила Наталія, уважно фіксуючи кожне слово. — Були інші випадки?

— Так! — гаряче вигукнула Настя. — Тоді я була розгублена, але згодом дізналася страшну правду. Я випадково підслухала розмову старшокурсників біля деканату. Виявилося, що в нього діє чітка схема: ті студенти, які платять йому хабарі у валюті, складають іспити на «відмінно», навіть якщо нічого не знають. А ті, хто не має грошей або відмовляється платити... він їх просто валить і виживає з факультету! Бідні студенти потерпають від його свавілля роками! У мене тоді не було доказів, я боялася... Але більше не можу мовчати. Він руйнує життя! Благаю, допоможіть!

У кабінеті запала важка тиша. Степан Павлович повільно випростався в кріслі. Його обличчя стало суворим і зосередженим.

— Професор Лук’яненко, кажеш... — стиха мовив майор.

Наталія міцніше стиснула руку Анастасії:

— Ти дуже смілива дівчина, Настю. Дякую, що довірилася нам. Ми обов’язково візьмемося за цю справу.

Коли Анастасію заспокоїли, оформили її первинні свідчення та випроводили з райвідділу, подружжя залишилося в кабінеті удвох. Наталія підійшла до вікна, за яким уже запалилися нічні ліхтарі.

— Степане, ти розумієш, що це означає? — мовила вона із глибокою тривогою в голосі. — Наш Андрій вчиться саме на цьому факультеті. Якщо цей професор займається здирництвом і діє так безкарано, наш син теж у зоні ризику. Ти ж знаєш Андрія: він у нас розумний, принциповий, ніколи не піде на угоду з совістю й не платитиме за оцінки!

— Саме цього я й боюся, — похмуро відповів Степан, підвівшись із-за столу. — Якщо син потрапить під гарячу руку цьому корупціонеру, той спробує зламати й його. Ми не можемо цього допустити.

Він рішуче дістав із шафи порожню папку й вивів на ній маркером прізвище: «Лук’яненко В.С.».

— Ми піднімемо всі архівні дані, підіймемо піднятий шум через прокуратуру, якщо знадобиться, піднімемо списки відрахованих студентів за останні п’ять років і піднімемо всі його статки, — твердо мовив майор. — Наталю, починаємо підняття інформації та перевірку негайно. Ми з’ясуємо все до найменших деталей і захистимо не лише нашого сина, а й інших дітей від цього професора.

Подружжя слідчих зрозуміло: попереду на них чекає непроста й небезпечна гра, де на кону стоїть майбутнє багатьох студентів — і, можливо, щастя їхнього власного сина.


Віккі Грант
Той, кого я не помічала

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!