Раді Вас бачити!

Нічний вітер над Іст-Рівер був різким і солоним, але поруч з Іден він здавався лише свіжим подихом величезного міста, що ніколи не спить. Бруклінський міст глухо гудів під ногами від нескінченного потоку машин на нижньому ярусі, а над їхніми головами велично перепліталися масивні сталеві троси, гублячись у чорному нью-йоркському небі.

Вони йшли дерев'яним настилом пішохідної зони майже мовчки. Це була та рідкісна, неможливо комфортна тиша, яка виникає лише між людьми, яким не потрібно заповнювати порожнечу пустими балачками. Феллон раз у раз крадькома позирала на профіль рудоволосої дівчини, м'яко освітлений жовтим сяйвом ліхтарів, і відчувала, як під ребрами розпускається щось нове — крихке, гаряче і абсолютно беззахисне. Вона настільки занурилася в це відчуття, що не одразу усвідомила, що саме відбувається.

Іден раптом різко відхилилася від маршруту і легко, ніби взагалі не маючи ваги, застрибнула на широкий кам'яний парапет мосту.

У Феллон миттєво перехопило подих. Внизу, за десятки метрів, розкинулася чорна холодна безодня річки, а Іден стояла на самому краю, розкинувши руки назустріч вітру. Її руде волосся маяло, наче живе, невгамовне полум'я. Для неї це був просто порив, момент абсолютної свободи, але для людини поруч — це виглядало як неминучий крок у смерть. Один непевний рух, один сильний шквал вітру — і вона зірветься вниз.

— Злізай! — голос Феллон зірвався на хрипкий крик паніки. Вона кинулася до парапету, інстинктивно хапаючи Іден за край куртки з такою шаленою силою, що кісточки пальців миттєво побіліли. Серце гупало десь у горлі, заважаючи дихати. — Ти що, здуріла?! Там же чортова прірва!

Іден опустила погляд. У її яскравих очах не було ані краплі страху чи запаморочення — лише щирий подив від реакції Феллон. Для неї висота завжди була рідною стихією, а гравітація — лише тимчасовою умовністю. Вона дивилася на зблідле, перелякане обличчя смертної дівчини і, здається, тільки цієї секунди зрозуміла, наскільки крихким є людський світ і як глибоко в ньому пускає коріння страх втрати.

— Ти злякалася, — тихо констатувала Іден, і в її голосі прозвучала глибока, майже відчутна на дотик ніжність. Вона плавно зістрибнула назад на безпечний дерев'яний настил, опинившись впритул до Феллон.

Феллон важко, переривчасто дихала, все ще мертвою хваткою тримаючи її куртку. Вона хотіла розлютитися, хотіла накричати за цю безрозсудну витівку, але замість цього її накрило гострим, нестерпним усвідомленням того, наскільки сильною стала її прив'язаність. Її руки злегка тремтіли.

— Ніколи, чуєш, ніколи більше так не роби, — прошепотіла Феллон, і в цьому шепоті не лишилося жодної краплі її звичного нью-йоркського цинізму.

Відстань між ними зараз вимірювалася якимись жалюгідними сантиметрами, і в цій близькості знову, як і тоді на кухні, Феллон накрило хвилею сліпучого, неможливого дежавю. Вона дивилася в ці ясні, абсолютно безтурботні очі, і перед нею виразно поставала та стерильна лікарняна палата, де єдиним живим кольором було це руде волосся.

— Скажи мені чесно, — голос Феллон досі трохи тремтів, але тепер не від страху, а від того неймовірного магнетизму, що тягнув її до цієї дівчини. — Ми ж зустрічалися раніше, правда? 

Іден м'яко усміхнулася. Її погляд ковзнув по обличчю Феллон, затримуючись на губах, а потім вона тихо, з ледь помітною лукавинкою в голосі, відповіла:

— Ну звісно зустрічалися. Ти ж сама пам'ятаєш — вчора я підкурила тобі першу в житті сигарету. Я ще тоді подумала, що тобі конче потрібна тепла кава і хоча б трохи сонячного світла.

Вона майстерно звела все до жарту, не залишаючи простору для серйозних розпитувань. Але Феллон зараз і не потребувала доказів чи зізнань. Їй вистачило того, як Іден обережно накрила її закляклі пальці своїми. Це обпалююче, живильне тепло, яке два роки тому витягнуло її з темряви, тепер повільно розтікалося по венах, стираючи залишки пережитої паніки.

І тоді Феллон зробила те, на що ще вчора ніколи б не наважилася. Вона обережно, ніби питаючи дозволу, торкнулася холодними пальцями щоки Іден. Дівчина не відсторонилася. Навпаки, вона ледь помітно подалася назустріч цьому дотику, прикривши очі.

А потім Феллон потягнулася вперед.



Їхній перший поцілунок не був ані несамовитим, ані кінематографічно пристрасним. Він був крихким, майже невагомим, як те саме біле перо, що залишилося на ранковій подушці. Губи Іден виявилися неможливо м'якими і гарячими. Коли вони торкнулися губ Феллон, весь навколишній світ — гуркіт машин на мосту, крижаний вітер над Іст-Рівер, тисячі вогнів нічного Нью-Йорка — просто перестав існувати. Залишилося тільки теплевідчуття дому.

Іден відповіла на поцілунок. Повільно, невпевнено, ніби пробуючи на смак невідоме їй раніше людське почуття, вона обвила талію Феллон, притиснувши її до себе, і сховала їх обох від холодного вітру у своєму власному, зітканому з чистого світла коконі.

Шлях до будинку Феллон минув як один суцільний, залитий неоновим світлом видих. Вони не трималися за руки, але йшли настільки близько одна до одної, що Феллон постійно відчувала тепло чужого плеча. Усередині неї розливалася незвична, п'янка легкість.

Вони зупинилися біля облуплених дверей під'їзду. Феллон неквапливо дістала ключі, обмацуючи холодний метал у кишені, і з відкритою надією подивилася на Іден.

— Зайдеш? — тихо запитала вона. 

Іден засміялася — низько, оксамитово, але Феллон здалося, що в цьому сміху майнула тінь смутку. Рудоволоса дівчина обережно відступила на пів кроку назад.

— Звучить як найвигідніша пропозиція в усьому Нью-Йорку, — її голос був м'яким, але в ньому відчувалася невидима межа. — Проте не сьогодні. Мені ще треба декуди забігти.

Феллон відчула короткий укол розчарування, але не стала наполягати. Замість цього вона зробила рішучий крок уперед, скорочуючи ту невелику відстань, яку Іден щойно створила. Цього разу Феллон діяла сміливіше. Вона поклала долоні на плечі Іден, злегка притягуючи її до себе.

Другий поцілунок вийшов глибоким, тягучим, сповненим того самого гарячого магнетизму, що змушував серце битися десь у горлі. Іден відповіла миттєво. Її пальці зарилися у волосся Феллон, і на кілька нескінченних секунд навколишній мегаполіс повністю розчинився у терпкому запаху сухих трав.

Коли вони розірвали поцілунок, Феллон усе ще тримала очі заплющеними, намагаючись втримати це нереальне відчуття близькості.

— Ще побачимося, Феллон, — пролунав зовсім поруч тихий, невагомий шепіт.

Феллон розплющила очі і завмерла. Вона стояла на тьмяно освітленому ґанку зовсім одна. Вулиця була абсолютно порожньою, лише холодний жовтневий вітер ганяв паперове сміття по тротуару. Іден зникла настільки швидко і безшумно, ніби просто розчинилася в нічних тінях. Але пульсуючий слід від її губ залишився.

Феллон відчинила двері і ступила у свою залиту золотисним світлом гірлянд квартиру, відчуваючи, що цієї ночі вперше за два роки спатиме без сновидінь.