Раді Вас бачити!

Запах старого дерева, паленого воску та запилюженого часу вдарив у ніс, щойно Феллон штовхнула важкі двері крамнички. Дзвіночок над головою денькнув глухо і трохи надтріснуто. Це була одна з тих тісних, завалених речами нью-йоркських барахолок, де можна було знайти як справжній вінтажний скарб, так і купу нікому не потрібного мотлоху.

Феллон повільно йшла вздовж вузьких стелажів, обережно ковзаючи пальцями по потемнілих рамах картин, старих платівках і стосах пожовклих книг. Вона міцно стискала в кишені джинсів свої останні двадцять доларів. Ще вчора ця сума означала б стратегічний запас найдешевшої локшини і кілька квитків на метро, але сьогодні все змінилося. Її вимита до блиску, проте геть безлика квартира відчайдушно потребувала душі. Феллон просто не могла уявити, як Іден — дівчина, від якої віяло сухими травами й неймовірним теплом, — переступить поріг цієї холодної, бетонної коробки 

Її погляд зачепився за дерев’яний ящик у самому кутку. На дні лежав важкий моток старих, але на вигляд робочих гірлянд із великими круглими лампочками, які обіцяли давати те саме глибоке, жовте світло. Поруч вона відкопала три товсті свічки з ароматом сандалу — трохи потерті, але ідеальні у своїй недосконалості.

— Вісім баксів за все, — байдуже кинув сивий продавець у розтягнутому кардигані, не відриваючись від кросворда, коли вона виклала свої знахідки на скляний прилавок.

Феллон розплатилася, відчуваючи дивне, майже забуте тремтіння передчуття. Вона дбайливо сховала гірлянду та свічки у свій рюкзак, ніби це були крихкі кришталеві вази. Вийшовши на галасливу, залиту блідим жовтневим сонцем вулицю, вона вперше за довгий час не відчула рефлекторного бажання сховатися від натовпу. У неї з'явилася мета.

Вона рушила вздовж тротуару, подумки прикидаючи, як закріпить лампочки над узголів'ям ліжка, коли її погляд раптом зачепився за потерту цегляну будівлю з наполовину піднятими металевими ролетами. З напівтемряви приміщення тягнуло густим запахом машинного масла, старої шкіри та бензину. А на дверях криво висів шматок цупкого картону, на якому чорним маркером було недбало виведено: «Потрібен адміністратор. Платимо вчасно, терпимо не всіх».

Феллон невпевнено переступила поріг, і гуркіт нью-йоркської вулиці миттєво потонув у басах старого року, що лунав із захриплого магнітофона. У напівтемряві, підсвіченій різким світлом переносних ламп, виблискував чорний, відполірований до дзеркального блиску капот класичної «Шевроле Імпала» шістдесят сьомого року. Від цього видовища навіть у Феллон, далекої від автомобільної романтики, мимоволі перехопило подих.

З-під іншої, напівзібраної машини з гуркотом викотився кремезний чоловік у замащеному мастилом комбінезоні. Він повільно підвівся, витираючи руки темною ганчіркою, і зміряв Феллон важким, пильним поглядом з-під густих брів.

— Ти щодо роботи чи просто заблукала? — його голос нагадував скрегіт гравію по металу.

— Щодо роботи, — Феллон випрямила спину. — У карбюраторах я навряд чи допоможу, але можу організувати хаос із паперами, замовленнями і вмію послати клієнта так, щоб він пішов з усмішкою і залишив передоплату.

Чоловік глухо хмикнув. У його очах майнула тінь поваги до цієї худорлявої дівчини з рюкзаком, яка навіть не кліпнула під його поглядом. Він недбало кинув ганчірку на верстак:

— Завтра о дев'ятій. Звати мене Рой. Запізнишся хоч на хвилину — можеш не приходити.

Феллон вийшла з гаража, відчуваючи, як адреналін гарячою хвилею розливається по венах. Вона міцніше перехопила лямку рюкзака зі своїми вінтажними скарбами. Вперше за останні кілька місяців вона знову тримала кермо власного життя.

Сонце вже майже сховалося за гострими силуетами хмарочосів, заливаючи вулиці густим персиковим світлом, коли вона нарешті звернула у свій провулок. І одразу ж завмерла, ледь не спіткнувшись на рівному місці.

На пощерблених бетонних сходинках її будинку сиділа Іден.



Вона підібгала під себе ноги, недбало спираючись на облуплену цегляну стіну, і виглядала так, ніби весь цей метушливий мегаполіс був створений лише як декорація для її абсолютного спокою. У променях призахідного сонця її руде волосся палало справжнім, живим вогнем. Помітивши Феллон, дівчина неквапливо підвелася. Її губи розтягнулися в тій самій знайомій, беззбройній усмішці, від якої серце Феллон миттєво зробило болісно-солодкий кульбіт.

— Я подумала, ти не будеш проти компанії, — м'яко сказала Іден, роблячи крок назустріч, і повітря навколо раптом знову запахло гарячими травами. — Тим більше, мені здалося, тобі потрібна допомога з тим, щоб закріпити дещо під стелею.

Феллон лише шоковано видихнула, мимоволі притискаючи до грудей рюкзак із купленими гірляндами. Ця дівчина знову знала все наперед.

Феллон обережно провернула ключ у замку, відчуваючи, як серце зрадницьки завмирає. Вона штовхнула двері, пропускаючи Іден уперед. Квартира зустріла їх прохолодою і різким запахом лимонного засобу для чищення, але щойно рудоволоса дівчина переступила поріг, простір ніби ледь помітно змінився. Холодні стіни втратили свою ворожість, миттєво наповнюючись тим самим невловним, але беззаперечним теплом серпневого сонця.

Іден не стала роздивлятися порожні кути чи оцінювати спартанську обстановку. Вона просто забрала з рук Феллон рюкзак, вправно витягнула моток старих гірлянд і кивнула на стілець.

— Командуй, архітекторко. Де будемо творити магію?

Наступні півгодини вони провели в затишному хаосі. Феллон балансувала на хиткому стільці, намагаючись закріпити дріт над узголів'ям ліжка, а Іден подавала їй важкі лампочки, обережно притримуючи дівчину за талію. Щоразу, коли їхні пальці випадково стикалися, Феллон знову і знову відчувала той самий гарячий, пульсуючий імпульс, що прошивав її від кінчиків нервів до самого серця.

Коли остання лампочка зайняла своє місце, а по кімнаті м'яко поплив терпкий аромат запалених сандалових свічок, Феллон зістрибнула на підлогу і клацнула штекером.

Кімната одразу преобразилася. Густе, медове світло вінтажних ламп залило вітальню, ховаючи всі недоліки дешевих меблів і гострих кутів. Відчуження зникло. Бетонна коробка, яку Феллон ще вранці вважала мертвим склепом, раптом стала справжнім, живим домом.

Вона непевно перевела погляд на Іден. У золотистому напівмороці дівчина виглядала ще більш неземною, хоча зараз на ній були звичайні джинси, а на щоці виднілася крихітна смужка сірого пилу від старої гірлянди.

— Тепер тут є душа, — тихо промовила Іден, задоволено оглядаючи їхню роботу. А потім лукаво схилила голову набік, і в її очах зблиснули веселі іскорки: — Ну що, дозволимо цьому місцю трохи насолодитися собою, а самі підемо подивимося, як нічний Нью-Йорк відбивається у воді?

Феллон лише заворожено кивнула, відчуваючи, як на її губах вперше за дуже довгий час з'являється щира, легка усмішка.