Спочатку:
На сторінку книги
ГЛАВА 9. Гіркий цукор
Кофейня зустріла їх приємною прохолодою від кондиціонера, яка після спекотного, галасливого й пахучого Привозу здавалася справжнім раєм. Тамін упевнено підійшов до стійки і вже за хвилину повернувся до їхнього невеликого столика біля вікна, тримаючи на таці замовлення. Для Валерії він обрав великий, повітряний капучино з густою пінкою та шматочок стікаючої медом фірмової палестинської пахлави з фісташками, а собі взяв суворе, міцне американо без жодних надмірностей.
Лера з цікавістю подивилася на свій кухоль, потім перевела погляд на хлопця й лагідно, по-дівочому попросила:
— Тамінчик, а можна мені цукру? Без нього капучино взагалі втрачає весь свій магічний смак.
Будь-який інший мажор із коледжу обов’язково б упустив якусь уїдливу шпильку про дієту чи капризи, але Тамін лише мовчки й слухняно підвівся, прямуючи назад до стійки за цукровими стіками. Поки він ішов, у його кучерявій голові вирували зовсім не студентські думки. «О Аллах, ну яка ж вона все-таки солодкажка... Може, зараз саме той момент? Може, пора нарешті сказати їй прямо тут, біля вікна з видом на трамвайні колії, що я насправді відчуваю? Хоча... ні, мабуть, ще не час. Треба витримати паузу, Схід не любить поспіху, там далі буде видно», — міркував він про себе, ховаючи посмішку.
Повернувшись, він поклав перед нею два стіки цукру. Валерія миттєво висипала їх у піну, активно розмішуючи ложечкою.
— Ну звісно, два пакетики! Хто б сумнівався, катастрофо, — підколов її Тамін, м’яко мружачись крізь окуляри. — Ти й так суцільне ходяче катастрофо, так ще й на цукровій голці сидиш.
— Це не голка, це паливо для мізків! — парирувала Лера, безневинно попліскуючи віями. — Тобі б теж не завадило трішки підсолодити свій суворий палестинський характер, а то твоє американо виглядає так само грізно, як і ти дві хвилини тому на базарі.
Між ними знову з’явилася та сама звична, легка ігриста атмосфера. Валерія, роблячи ковток солодкого напою, уважно дивилася на Таміна і в глибині душі шалено сподівалася, що він ось-ось наважиться і скаже ті самі головні слова, які змінять усе. Але замість цього дівчина вирішила одразу перейти до справи: — Ну то що там сталося? Чому ти ледь не влаштував третю світову війну біля ятки з горіхами?
Тамін важко зітхнув, відставив своє гірке американо і раптом випрямив спину, заговоривши з таким поважним виглядом, наче він був сивобородим мудрецем із древньої східної казки, а не двадцятирічним вокалістом гурту.
— Історія ця, Валеріє, складна і пахне великими неприємностями, — почав він тихо. — Той продавець, на якого я ледь не накинувся з кулаками... Його звати Басім. Він приїхав із Сирії. І цей дурень по вуха, абсолютно таємно закоханий у мою молодшу сестру Саміру.
У Лери від несподіванки аж очі округлилися.
— У Саміру?! Але їй же всього сімнадцять! — прошепотіла вона, подавшись уперед.
— Отож-бо й воно! — емоційно підхопив Тамін, ледь не зачепивши ліктем тарілку. — Вони, як з’ясувалося, потайки від усіх родичів зустрічалися за рогом коледжу, обмінювалися поглядами і вже навіть встигли розпланувати пишне весілля з купою дітей! Але мій батько Абдулла категорично проти цього шлюбу. Ну і ми з братом Таріком, звісно, теж. Ми бережемо Саміру, як найдорожчу коштовність у світі, як крихку перлину.
— Але чому батько проти? Якщо вони кохають один одного? — щиро не розуміла дівчина.
Тамін невдоволено покрутив головою, і його голос став холоднішим:
— Тому що родина цього Басіма дуже бідна, у них за душею ні копійки, ніяких перспектив. Вони виступають проти Саміри, бо вважають нашу родину занадто «європеїзованою», адже ми всього досягли тут, в Україні, відкрили бізнес, живемо за своїми правилами. Але це ще пів біди! На днях я особисто спіймав цього сирійського Ромео під вікнами нашого першого поверху. Він залишив записку на підвіконні кімнати Саміри.
— І що там було? — Лера аж затамувала подих, відчуваючи себе всередині справжнього турецького серіалу.
— Цей божевільний пропонував їй зібрати речі, втекти разом посеред ночі та розписатися втайні від усіх батьків і старійшин! — Тамін знову стиснув кулаки, і його ніздрі роздулися від гніву. — Звісно, я розлютився як скажений! Побачив його сьогодні на Привозі й вирішив влаштувати йому такий скандал, щоб він дорогу до нашого району за десять кілометрів обходив і навіть думати не смів наближатися до моєї сестри!
Валерія допивала свій капучино, слухаючи цю розповідь, і в її творчій голові крутилися кадри з неймовірно романтичного, пристрасного кінофільму. З одного боку, вона була глибоко вражена такою шаленою, жертовною силою кохання Басіма та Саміри. З іншого — їй стало неймовірно шкода дівчину, з якою вона встигла так добре сдружитися за вчорашній вечір.
— Таміне... — лагідно почала Лера, торкнувшись його рукава. — Ну чому ти такий жорстокий? Може, варто було просто по-людськи поговорити з цим хлопцем? Може, Саміра має право сама вирішувати свою долю та боротися за своє щастя?
Погляд Таміна миттєво змінився. Він подивився на Леру суворо, з чисто східною непохитністю та впертістю, яка за секунду зруйнувала всю ранкову романтику.
— Не варто втручатися в те, чого ти не розумієш, Валеріє, — відрізав він строго. — З таким, як Басім, не говорять. Він хотів зганьбити і порочити ім’я моєї сестри, підмочити репутацію нашої родини цими нічними втечами. Якби батько дізнався про записку першим, він би його там і закопав під Привозом. Самірі буде набагато краще і спокійніше, якщо ми самі знайдемо їй гідного, забезпеченого нареченого, який поважатиме наші закони.
Валерія від такої відповіді аж змінилася на обличчі. Вона ображено надулася, відчуваючи глибоке розчарування. Невже цей хлопець, який ще п’ять хвилин тому так ніжно грів її руки, насправді настільки жорстокий, зашкарублий у своїх догмах і безжальний до власної сестри? Ця стіна між їхніми світами раптово знову здалася їй величезною та непрохідною.
Тамін помітив, як згасла її посмішка, і миттєво замовк. Він зиркнув на годинник і сухо додав:
— Усе, час вийшов. Тобі пора на автобус.
Валерія підвелася і мовчки, не кажучи ні слова, рушила за ним до виходу. Хлопець забрав її валізу, і вони швидко догнали Владу, яка вже стояла біля платформи, тримаючи в руках прапор Одеси для сина Артема та купу пакунків.
Коли Лера зайшла в салон великого міжміського автобуса і сіла на своє місце біля вікна, мама вмостилася поруч, одразу почавши щось весело щебетати про одеські ціни. Проте Валерія її майже не чула. Вона дивилася крізь скло на Таміна, який стояв на пероні біля залізничного вокзалу. В її душі панував повний розброй. «Яка ж у нас все-таки різна культура... Як він міг так холодно говорити про долю Саміри? Хто знає, може, якщо ми будемо разом, він так само закриє мене в чотирьох стінах і буде вирішувати все за мене?» — зі страхом і сумом думала дівчина, відчуваючи, що цей фінал розмови сильно відштовхнув її від нього.
Автобус глухо загудів, водій закрив двері, і колеса повільно рушили з місця. Тамін підняв руку, коротко махаючи їй на прощання. Валерія відповіла йому таким же стриманим помахом через скло.
Як тільки автобус виїхав за ворота автостанції і зник за поворотом, уся горда маска Таміна миттєво злетіла. Він залишився стояти посеред площі один, розпатлав своє кучеряве волосся обома руками і з розпачу голосно крикнув на всю вулицю чистою арабською мовою:
— Ялла! Блін, ну як я міг знову все так тупо зіпсувати?!
Перехожі одесити здивовано обернулися на колоритного хлопця, а Тамін продовжував лаяти себе подумки: «Вона ж мені так подобається, просто до божевілля! І найприкріше — вона, мабуть, права... Дарма я влаштував цей скандал на базарі з Басімом, треба було вирішити все тихіше, без цього середньовічного пафосу. Тепер вона думає, що я тиран. Треба терміново все виправляти, коли повернуся в коледж!»
А в цей час автобус упевнено тримав курс на Дніпро. Валерія сиділа, притиснувшись лобом до прохолодного скла, і дивилася на миготіння одеських краєвидів. Попри весь ранковий гіркий присмак розмови, вона дивилася на свій новий ракушковий браслет і подумки давала собі тверду обіцянку: вона обов’язково повернеться до Одеси, і не лише заради навчання. Її думки все одно поверталися до палестинського вокаліста. Нехай він складний, нехай він з іншої, загадкової культури, але її серце вже зробило свій вибір. І тепер вона з нетерпінням чекатиме початку пар у вересні, коли цей гордий араб нарешті наважиться прибрати свої дурні маски і офіційно заявить усьому коледжу, що вона — його дівчина. Сторінка за сторінкою, їхня історія тільки починала писатися.
