Спочатку:
На сторінку книги
ГЛАВА 8. Галасливий Привоз
Настало довгоочікуване одеської ранок, але цього разу воно несло в собі легку нотку світлого смутку. Насичений, яскравий та по-справжньому божевільний відпочинок Валерії в Одесі підходив до свого логічного завершення. Сонячні промені пробивалися крізь фіранки готельного номера, відбиваючись від стін, які за ці дні бачили стільки людських драм.
З самого ранку Лера разом із мамою вже потихеньку збирали речі. Вони акуратно пакували новенькі паперові пакети з літнім одягом, перевіряли всі шухляди, тумбочки та шафи, щоб нічого не забути. Дійшовши до кута кімнати, Влада раптом зупинилася, гидливо подивившись на велику коробку з дорогими шоколадними цукерками та сувенірами — колишніми подарунками від Іллі.
— Знаєш, Лерусь, — рішуче вимовила мати, піднімаючи цей пакунок. — Віднині всі ці підношення вже абсолютно не до місця. Після того, як цей егоїст намагався зіпсувати нам усю відпустку, замість того, щоб просто насолоджуватися морем і не довбати нас своїми вічними розмовами про власність, мені огидно навіть тримати це в кімнаті.
— Згодна, мамо, — тихо відповіла Лера, згадуючи вчорашній жах у коридорі.
Дівчина досі здригалася, коли думала про те, що Ілля намагався грубо пристати до неї у своєму номері. Якби не таємнича Нурія, яка так вчасно опустила статуетку на його дурну голову, все могло б закінчитися трагічно. Що найцікавіше, Нурії, як виявилося, був усього двадцять один рік! Вона була зовсім молодою дівчиною, але через щільний чорний нікаб було абсолютно нереально вгадати її вік.
Той факт, що Нурія — невістка Таміна і дружина його старшого брата Таріка, говорив сам за себе. Тамін з самого початку переживав за Валерію. Але Лера раз у раз задавала собі одне й те саме питання: «Навіщо? Навіщо йому, гордому палестинському мажору, це потрібно?». Адже в коледжі він, здавалося, на дух не переносив її присутність, вічно чіплявся і влаштовував дрібні капості. І тим не менш, він підіслав Нурію, щоб та непомітно стежила за її безпекою! Поки що у Лери були лише здогадки, всієї правди вона не знала, але вчорашній сімейний ужин повністю змінив її думку про хлопця. Він виявився зовсім не тим розбещеним грошима мажором, яким вона його уявляла. Його глибокі карі очі за лінзами окулярів дивилися на неї з такою щирістю, що серце дівчини мимовільно починало калатати вдвічі швидше в його присутності.
Влада з явним задоволенням згребла всі подарунки Іллі, запхала їх у великий чорний сміттєвий пакет і з тріском виставила його за двері — прямо під сусідній номер, де й жив Ілля. Нехай забирає перед своїм від'їздом, якщо знайде в собі сміливість вилізти на світло Боже.
Лера стояла біля дзеркала, наносячи легкий, ледь помітний літній макіяж, коли мама раптом плеснула себе по стегнах:
— Ой, Лерочко! Я ж зовсім забула! Обіцяла колегам по роботі привезти якісь автентичні сувеніри, а твоєму братові Артему — великий прапор Одеси на його п'ятнадцятиріччя, він же так просив! Треба терміново десь його знайти.
Коли вони нарешті вийшли з кімнати з валізами, Лера кинула погляд на підлогу. Сміттєвий пакет із цукерками так і стояв біля дверей Іллі. Дівчина лише презирливо пирхнула:
— Мені тепер абсолютно начхати на нього й на його подарунки. Нехай залишається тут. Може, пташкам на радість, а може, місцевим бомжам на свято. Роботи у нього більше немає в нашому житті.
Влада з полегшенням віддала ключі господарці готелю — тій самій добрій, бойовій одеситці, яка вчора так хвацько прогнала Іллю зі двору. Жінка широко усміхнулася, обняла обох на прощання і голосно промовила:
— Ой, дівчатка мої, обов'язково приїжджайте в гості наступного літа! Одесити завжди раді таким хорошим людям, ми на вас чекатимемо!
— Дякуємо вам за все, за вашу шалену підтримку! Ми обов'язково повернемося! — щиро пообіцяла Влада.
Вони вийшли за ворота. Мама, завантажена думками про сувеніри, швидко потягнула валізи вперед, а Валерія на мить застигла, озираючись на білосніжну будівлю мечеті, яка височіла поруч. За ці кілька днів цей смарагдовий купол став для неї чимось на кшталт другого дому, подарувавши неймовірне творче натхнення для її майбутніх історій.
— Леро, ну не спи на ходу! — строго крикнула Влада, прискорюючи крок. — Треба швидше торопитися, щоб устигнути купити всі подарунки колегам і Артему прапор, інакше запізнимося на автобус до Дніпра!
Вони швидко перейшли дорогу, опинившись якраз навпроти великого торгового центру «Острів» — того самого місця, де Лера вперше в житті побачила жінку в нікабі, яка змінила її відпустку. А прямо за ним розкинувся легендарний, колоритний і галасливий ринок «Привоз».
Тут панував справжній хаос життя. Запах свіжої, солоної та іноді відверто смердючої риби змішувався з екзотичними ароматами східних прянощів, стиглих херсонських кавунів та солодкого винограду. Торговці кричали на всі застави, пропонуючи все: від іржавих цвяхів до заморських делікатесів. Влада миттєво занурилася в ряди з сувенірами, а Валерія, розглядаючи ятки, купила собі на пам'ять красиві срібні сережки та тонкий браслет у вигляді маленьких морських ракушок.
Тільки-но дівчина одягла браслет на зап'ястя, любуючись тим, як він виблискує на сонці, її погляд упав на сусідній ряд, де продавали східні солодощі: пахлаву, чурчхелу та горіхи в меду. Раптом звідти пролунав гучний, емоційний і такий знайомий чоловічий голос. Це був оксамитовий, сильний вокальний тембр, але хлопець розмовляв на дуже швидкій, гортанній арабській мові.
Тамін.
«Та ладно! Склалося враження, що він мене реально переслідує! Невже світ настільки тісний, що ми маємо стикатися лобами на кожному кроці, як у нашому коледжі?» — пронеслася в голові Лери божевільна думка. У неї миттєво перехопило подих. Вона відчула знайому хвилю роздратування через те, що цей нахаба знову тут, але десь глибоко в душі розлилася шалена, солодка радість від того, що він поруч.
Лера підійшла ближче і побачила неприємну картину. Тамін про щось запеклісінько сперечався з якимось іноземцем — толі турком, толі торговцем з його ж країни. Той чоловік виглядав дуже агресивно, він почав голосно кричати, розмахувати руками і буквально нападати на Таміна, штовхаючи його в груди. Гордий палестинець від такої зухвалості миттєво скипів, його очі за окулярами спалахнули диким вогнем, і він уже замахнувся кулаком, готовий влаштувати грандіозну бійку прямо посеред базарної площі.
Валерія не на жарт перелякалася. В її голові миттєво пронеслися найстрашніші сценарії: або Таміна зараз заарештує одеська поліція, або цей оскаженілий торговець витягне якогось ножа і поранить його! Підкоряючись чистому інстинкту захисту, Лера вискочила з натовпу і буквально вклинилася між ними.
Вона розвернулася обличчям до Таміна, поклала свої тендітні долоні прямо йому на гарячі, напружені груди і, заглядаючи в його шалені карі очі, тихо, але благально зашепотіла:
— Таміне, стій... Заспокойся, прошу тебе. Не треба, подивися на мене!
І сталося диво. Побачивши перед собою світловолосу катастрофу з переляканими очима, весь войовничий пал хлопця миттєво випарувався. Його маска гордого, агресивного мажора розтала в одну секунду. Він глибоко, важко вдихнув, його м'язи під її долонями розслабилися, і він наче розчинився в її присутності, повністю заворожений цим дотиком.
— Ходімо звідси, будь ласка, ходімо, інакше буде тільки гірше, — умовляла вона, не знімаючи рук з його грудей.
Тамін, дивлячись на її ніжні, повні турботи очі, раптом криво посміхнувся своєю фірмовою ухмилкою, перехопив її маленьку руку у свою велику долоню і оксамитовим голосом промовив:
— Як скажете, леді... Ого, ви так сильно турбуєтеся про мою скромну персону? Мені приємно.
— Да, переживаю! — буркнула Лера, червоніючи і намагаючись забрати руку, але він тримав міцно. — Ти вечно з кимось сваришся! Чому ти взагалі зчепився з цим продавцем?
— Давай десь сядемо, і я розкажу тобі всю цю історію, — м'яко запропонував Тамін, поправляючи окуляри. — Ти тут сама чи з мамою?
Лера кивнула в бік сувенірних яток, де Влада з дуже серйозним виглядом перебирала магнітики та прапори, явно застрягши там надовго. Тамін, міцно тримаючи Леру за руку, щоб її, таку маленьку і непомітну, випадково не розтоптав чи не загубив одеський натовп (він-то з коледжу знав, яка вона тендітна), упевнено попрямував до майбутньої тещі.
— Доброго дня, Владо Сергіївно! — ввічливо та чарівно привітався Тамін, увімкнувши режим ідеального хлопця. — Дозвольте мені ненадовго запозичити вашу доньку? Щоб вона не стояла тут серед цієї пилюки та галасливого натовпу, я пропоную посидіти в затишній кофейні прямо навпроти. Обіцяю повернути в цілості та збереженості!
Влада, побачивши таку неймовірну, чисто чоловічу турботливість та повагу з боку хлопця, аж засіяла від задоволення. Вона хитро подивилася на збентежену Леру і відповіла:
— Ой, Таміне, ну звичайно! Тільки недовго, буквально на пару хвилин, бо у нас уже квитки на руках, автобус скоро відправляється, не можна запізнитися!
— Усе під контролем, ми швидко, — посміхнувся палестинець.
Він повів Валерію за руку до невеликої, кондиціонованої кофейні на краю ринку. Лері було так не по собі, серце вискакувало з грудей від дивного, хвилюючого відчуття. Вона досі не могла повірити, що між ними — запеклими ворогами з коледжу, які щодня влаштовували капості один одному, — зараз відбувається щось настільки велике, глибоке і тепле. Вони вже точно не були колишніми ворогами. Це було щось куди більше, але чомусь вони обоє до божевілля боялися зізнатися у своїх почуттях, хоча всі навколо — від їхніх матерів до випадкових перехожих — бачили цю хімію неозброєним оком.
