Спочатку:
На сторінку книги
Дорога здавалася абсолютно нескінченною. Гензель і Гретель вели Марго, здавалося, найглухішою хащею, старанно уникаючи випадкових перехожих. Марго щосили намагалася не замислюватися, яка саме причина крилася за такою конспірацією і які ще статті кримінального кодексу ці малолітні ОЗУ-шники встигли порушити по дорозі.
Щоб хоч якось відволіктися, вона заповзялася акуратно розпитувати дітей про село, до якого вони прямували. Почати Марго вирішила зі співчуття:
— Бідна Червона Шапочка... Вона стільки всього пережила. У неї там, напевно, страшний ПТСР.
Гретель здивовано зиркнула на неї:
— Чого? Шапочка — найвідоміша дівчина в нашому королівстві! Вона практично голими руками Вовка завалила. Сама!
У Марго ошарашено відвисла щелепа.
— Як це — сама?
— А ось так. Обвела сірого круг пальця, заманила в бабусину хатинку і там прикінчила, врятувавши і себе, і стару.
Марго гарячково перебирала в пам'яті класичний сюжет, і там абсолютно точно фігурував дроворуб із сокирою. Або мисливець.
— А що тоді робив мисливець? — насупилася вона.
— Який ще мисливець? Не було у нас ніяких мисливців! Шапочка майстерно знешкодила небезпечного хижака. Вона тепер національна героїня: на її честь споруджують пам'ятники і називають вулиці. Нещодавно он мемуари випустила і поїхала у великий прес-тур королівством.
Марго розсудливо вирішила помовчати. Цей світ остаточно перевернувся з ніг на голову, і все, що вона знала з дитинства, тріщало по швах.
— Добре. А хто такий цей Філіпп?
— Місцевий шахрай, — відмахнувся Гензель. — Крадіжки, підробка документів, усяка дрібна дурниця. Нічого серйозного.
— Почекай. Ви спробу заживо спалити королівського кондитера називаєте невинним жартом. Він у вас там що, серійний маніяк тоді?
— Та ні, правда, він порівняно безневинний.
— Порівняно з ким? Із Джеком Різником?
Хвилин за тридцять дерева нарешті розступилися, і показалося узлісся. Вдалині виднілося акуратне, доглянуте селянське поселення з яскравими різнокольоровими дахами і чисто виметеними вулицями, якими чинно прогулювалися охайні жителі. Це пасторальне містечко дуже відрізнялося від брудного Ноттінгема.
На кромці лісу Гензель і Гретель зупинилися, щоб попрощатися. Хлопчик замявся:
— Загалом, далі ти сама. Нам у село потикатися ніяк не можна. Два брати-поросяти дуже прагнуть із нами побачитися, а от нам із ними зустрічатися зовсім не хочеться.
Марго попрощалася зі своїми конвоїрами і закрокувала до поселення. Прямо перед в'їздом висилася триметрова кам'яна статуя дівчинки в плащі з каптуром. Табличка на постаменті гласила: «Червона Шапочка — переможниця Волка, визволителька королівства».
Минувши монумент, Марго заглибилася в житлові квартали. Насамперед вона вирішила відшукати місцевий трактир: юридичний досвід і бабусині казки підказували, що саме в таких закладах завжди концентруються найкорисніші чутки. Спіймавши якесь ввічливе дитя, вона швидко дізналася дорогу.
Проте дійти до дверей Марго не встигла. Буквально за пару метрів від входу дерев'яні стулки трактиру з гуркотом розчинилися... головою якогось чоловіка. Хлопець ефектно вилетів на ґанок і розпластався в дорожньому пилу. Слідом вискочив гладкий господар закладу і люто загорлав на всю вулицю:
— Поки борг не повернеш, навіть не думай сюди потикатися, паршивцю!
Викинутий відвідувач не поспішаючи підвівся, незворушно обтрусив штани, відважив трактирнику знущально-блазенський уклін і бадьоро закрокував геть.
Проводивши його поглядом, Марго зайшла всередину, зайняла столик і замовила їжу. Перекушуючи дивовижно смачним обідом, вона заповзялася обережно втиратися в довіру до місцевих пліткарок, прикинувшись захопленою фанаткою великої Червоної Шапочки. Жінки з величезним задоволенням прийнялися смакувати подробиці національного подвигу. Виявляється, Шапочка заманила Вовка до бабусі, заздалегідь прикормивши його пиріжками з домашнім маслом, а в хаті холоднокровно зарізала звичайним складаним ножиком.
Марго лише приречено кивала. Нарешті, усипивши пильність кумушок, вона наче ненароком поцікавилася:
— А не знаєте, тут десь проживає такий собі Філіпп?
— Ох, пропащий хлопець! — тут же сплеснула руками одна з пліткарок. — А зате батько у нього був такою хорошою людиною, поважним членом суспільства! Але як зник, так Філіпп одразу по похилій і покотився. Дрібні крадіжки, вандалізм... Кілька разів намагався повалити статую нашої Шапочки! Бігає по окрузі й репетує, ніби героїня — звичайна ошуканка. Геть незрозуміло, в кого він уродився такий.
— І де мені його знайти? — запитала Марго.
— А навіщо він вам, дитинко? — підозріло примружилася співрозмовниця. — Ви у нас панночка видна, не встигнете озирнутися, як залишитеся без своїх чарівних сережок.
— У мене до нього лист, — миттєво зорієнтувалася Марго. — Він племінник далекої родички, яка товаришувала з моєю покійною бабусею. Та дуже просила передати особисто в руки.
Трактирник, який проходив повз із тацею, вклинився в розмову:
— Та он же, я цього голодранця буквально п'ятнадцять хвилин тому на вулицю виставив.
Марго подумки зіставила факти і зрозуміла, чиєю саме головою відчинялися двері закладу.
— То де його хижа?
— У самому кінці села, біля боліт, — буркнув трактирник. — Але ви б не ризикували ходити туди сама-один, леді. Пропаща людина.
Марго щедро розплатилася дзвінкою монетою, вийшла на залиту сонцем вулицю і рішуче попрямувала за вказаною адресою.
