Спочатку:
На сторінку книги
Душу Еловен приводять до величезної зали, де на неї вже чекає Нікс.
Поруч із його робочим столом стоїть невеликий столик. На ньому акуратно складені всі книги Еловен.
Він навмисно наказав принести їх сюди, щоб продемонструвати, наскільки добре знайомий із її творчістю.
— Еловен Вірелл. Нарешті знайомство відбулося.
— Ми знайомі?
— Заочно. Я прочитав усі ваші книги.
— Усі?
— Навіть ті, які ви самі вважаєте невдалими.
— Тоді мені вже незручно.
— Мені теж. Особливо за фінал останньої.
Еловен примружилася.
— Ви завжди так вітаєте гостей?
— Не всіх. Ви особлива.
— Мені варто хвилюватися?
— Поки що ні. Спочатку нам потрібно обговорити умови вашого повернення до життя.
Нікс запропонував їй сісти навпроти. Еловен оглянула крісло, а потім обережно влаштувалася в ньому.
— Отже, я можу повернутися?
— Так. Але за певних умов.
— Я слухаю.
— Перша умова: ви повинні завершити свою книжкову серію. Повністю. Я хочу побачити справжнє завершення історії, а не черговий обірваний розділ.
— Ви зараз серйозно?
— Абсолютно.
— А друга?
— Ви читатимете мені книги вголос.
Еловен кілька секунд мовчала, намагаючись зрозуміти, чи правильно почула.
— Перепрошую?
— Ви не помилилися. Я сам обиратиму книги, а ви читатимете їх мені.
— Тобто я повинна завершити власну серію і стати вашим особистим читцем?
— Мені подобається, як це звучить.
— А якщо мені не сподобається ваш вибір?
— Ви можете висловити свою думку.
— А якщо я відмовлюся?
— Тоді мені доведеться читати самому.
Еловен подивилася на нього з неприхованим здивуванням.
— Ви ж Бог Смерті. Невже не можете знайти когось іншого?
— Можу. Але хочу, щоб читали саме ви.
— Чому?
— Мені подобається, як ви читаєте. Хоча, мушу визнати, ваші герої іноді приймають жахливі рішення.
— Вони вигадані!
— Це не виправдання.
Еловен зітхнула й схрестила руки на грудях.
— Добре. З вашими умовами ми розібралися. Тепер мої.
Нікс ледь помітно підняв брову.
— Слухаю.
— По-перше, мені потрібне нормальне харчування. Я не збираюся голодувати навіть після смерті.
— Зрозуміло.
— По-друге, м'яке ліжко. Не якесь кам'яне ложе, не труна і не інші ваші похмурі вигадки.
— У мене є цілком пристойні спальні.
— Чудово. По-третє, повноцінний сон за розкладом. Я не працюватиму цілодобово.
— Розумно.
— По-четверте, щодня я хочу отримувати свої улюблені солодощі та свіжі фрукти.
— Домовилися.
Еловен трохи помовчала, а тоді додала:
— І ще одне. Я вимагаю поваги до себе.
Нікс подивився на неї з легкою усмішкою.
— Це навіть не обговорюється.
— Тоді, здається, ми порозумілися.
Бог Смерті відкинувся на спинку крісла.
За весь час свого існування він зустрічав чимало душ. Хтось благав про повернення, хтось плакав, хтось намагався торгуватися за зайві роки життя.
Але ще ніхто не починав переговори зі списку вимог щодо харчування, спального місця та щоденних десертів.
І, що найдивніше, Нікс не мав нічого проти.
— Тоді вітаю вас із новою угодою, Еловен Вірелл.
— Сподіваюся, ви не передумаєте щодо фруктів.
— Запевняю, вони будуть.
— І солодощів?
— І солодощів.
— Чудово. Тоді, здається, ми зможемо порозумітися.
Нікс поглянув на книги, складені поруч.
— Я теж на це сподіваюся. Особливо тому, що маю досить великий список літератури, який хотів би почути у вашому виконанні.
Еловен повільно повернула голову до нього.
— Ви вже склали список?
— Звичайно.
— І давно?
— Приблизно з того моменту, коли дізнався, що ви померли.
— Ви неймовірний!
— Дякую. Мені часто про це кажуть.
Еловен прикрила обличчя долонями.
Здається, її повернення до життя буде значно складнішим, ніж вона собі уявляла.
