Раді Вас бачити!

Кров стікала з моїх кігтів густими, майже чорними краплями, повільно, ніби нехтуючи законами тяжіння. Я піднесла руку до губ, простягла язик і лизнула теплу металеву рідину. Стогін вирвався з горла сам собою: низький, гортанний, майже оргазмічний. Солодка. Густо-солодка, з присмаком гніву, жадоби й останнього крику. Чим глибше гріх проникає в душу смертного, тим більш насиченим, тим більш п’янким стає його смак. Ці виродки… вони годували мене краще, ніж будь-яка інша плоть за останні роки.

Я переступила через ще тепле тіло. Лише десять хвилин тому цей черв’як, захеканий від похоті, намагався притиснути мене до брудної стіни провулка. Зґвалтувати мене. Мене — першу серед демонів, матір усіх падших, ту, що ділила ложе з самим Самаелем. Князь пітьми здригається, коли у моїх очах спалахує гнів, а цей жалюгідний шматок м’яса вирішив, що його жалюгідна плоть і груба сила щось значать. Тепер він там, де йому й місце — в пекельному вогні, де його крики розчиняються в хорі тисяч інших.

Я провела язиком по губах, стираючи останні краплі, і надягла маску зі слонової кістки. Бліда, майже прозора, з тонким мереживом вирізьблених рун, що ледь помітно пульсували в темряві. Навіть крізь неї відчувалася холодна гладь кістки на шкірі.

Жінки цього міста вже давно ховають красу за масками й безформними шатами, сподіваючись уникнути жадібних поглядів і брудних рук. Але ці нащадки Адама… вони не змінюються. Вони вважають, що мають право брати все, що захочуть, ніби світ досі крутиться навколо їхнього жалюгідного єства. Я закотила очі під маскою. Типове поріддя першого дурня.

Озирнулася. Провулок звужувався, стіни злиплися від вогкості й старої крові. Я прослизнула далі в темряву — безшумно, як тінь, що відпала від власного тіла. Не варто привертати зайвої уваги. Не зараз, коли на мене полюють серафими. Відтоді, як мої нічні утіхи з Самаелем переросли в кривавий союз, скріплений не обітницями, а справжньою плоттю й чорною кров’ю, небеса охопила істерика. Вони бояться. Бояться тієї сили, яку я черпаю з нього, тієї прірви, що розкривається в мені щоразу, коли він торкається мене крилами.

Я завмерла.

Попереду, посеред провулка, стояв високий чоловік. Широкі плечі, темний плащ і занадто спокійна постава для цього місця. Він дивився прямо на мене.

— Проходь, не бійся, — його голос був медово-м’яким і майже пестливим. — Я чекаю дружину.

Він повільно розвернувся спиною — це був жест удаваної шляхетності. Я посміхнулася під маскою. Дрібними, обережними кроками я наблизилася. Порівнялася з ним. Він не ворухнувся. Ще два кроки — і раптом холодне лезо притиснулося до горла, а міцне чоловіче тіло втиснулось у мою спину.

Той самий солодкий голос, тільки тепер з гострою, хижою ноткою, прошепотів над вухом:

— Пробач, любонько. Збрехав.

Я відчула, як його губи розтягнулись в посмішці. Він штовхнув мене вперед, у ще густішу темряву, не відпускаючи ножа від мого горла.

— Зараз повеселимося. Але не бійся, ти майже нічого не відчуєш.

Щойно ми ступили в чорний закуток, лезо ввійшло в плоть різко й впевнено. Кров бризнула на стіну гарячим фонтаном, намалювавши на цеглі темний візерунок. Тіло впало на коліна, а потім обличчям на бік. Але свідомість залишилася. Він ногою штовхнув моє тіло розвернувши обличчям до чорного неба. Я лежала, дивлячись на нього широко розплющеними очима і відчувала, як рана вже затягується — повільно, з неприємним поскрипуванням, наче хтось стягує мокру шкіру надто туго.

Він нахилився ближче. Я бачила, як блищать його зіниці від передчуття.

Стягнув маску.

І застиг.

Мої очі , бездонні мов води підземної ріки, з холодними іскрами, відбивали кожен його гріх, кожну гидоту, кожен крик, який він коли-небудь вирвав із чужого горла. Він побачив себе. Усього.

Я всміхнулася — повільно, широко, показуючи зуби, гостріші, ніж його клинок.

Кігті ввігналися в м’яку плоть під ребрами. Один рух — різкий вгору. Шкіра розійшлася, мов стара тканина. Нутрощі вивалилися гарячою, паркою купою, важко гупнувши на бруківку. Запах заліза, жовчі й страху заповнив повітря.

Я припала губами до розірваного живота, п’ючи прямо з калюжі, яка швидко розтікалася. Гаряче. Солодке. Живе.

Мені знову треба наповнитися.

А десь далеко за хмарами, я чула, як завивають серафими. Вони відчувають запах свіжої крові. Моєї крові й кров моєї здобичі.

Нехай приходять.

Я вже сита і дуже, дуже голодна одночасно.