Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 26. Кришталеві вартові безодні
Золоте сяйво порталу, що огортало Юлію та Анхеля під час їхнього міжвимірного польоту, почало повільно розсіюватися, залишаючи після себе приємне, заколисуюче тепло. Юлія відчула, як під її ногами зникла звична твердість земного каменя. Замість морозного повітря вершини Муласена її легені наповнилися чистим, свіжим бризом, який пахнув чимось абсолютно незнайомим — сумішшю океанічної солі, солодкого нектару та тонких парфумів лаванди.
Коли дівчина нарешті розплющила очі, подих перехопило від невимовної краси, яка відкрилася перед нею. Вони перебували у дивовижному лавандовому світі. Небо над ними переливалося ніжними фіолетовими та рожевими відтінками, а під цим дивним куполом простягався безкрайній, кришталево прозорий океан. Вода була настільки чистою, що на глибині багатьох метрів можна було розгледіти кожен камінчик, кожну унікальну мушлю.
У цих лавандових хвилях граційно пливли дивовижні морські мешканці. Вони зовсім не були схожі на земних риб: деякі мали крила, що світилися неоновим світлом, інші нагадували гігантських прозорих скатів, які залишали за собою шлейф із золотих іскор. Ба більше, ці істоти спілкувалися між собою! Вони видавали м'які, мелодійні звуки, розмовляючи своєю незвичайною, чарівною магічною мовою, що нагадувала дзвін кришталевих келихів і шепіт вітру. Вони весело вистрибували з води, роблячи неймовірні сальто, а разом із ними у воді плавали, пірнали й розважалися дивовижні істоти. Це був народ Кристаліс.
Юлія стояла на невеликому білосніжному рифі, що піднімався над водою, і її очі розширилися від щирого захвату. Кристаліси рухалися у воді з неймовірною грацією, вони повністю управляли морськими тваринами, розуміючи їх з одного погляду, і плавали просто відмінно, наче народилися в цих лавандових глибинах. Юлія була настільки захоплена, що ця картина миттєво викликала у неї стійку асоціацію з улюбленим кінематографом.
«Невже я потрапила у фільм Аватар другої частини?!» — про себе, з диким захватом емоцій, крикнула Юлія, затамувавши подих. — «Правда, вони тут реально кришталеві... У нас вийшло! Ми пройшли крізь портал!»
Проте радість від успішного переміщення тривала лише мить. Спогади про небезпеку повернули дівчину до реальності. Юлія різко обернулася, щоб розділити це захоплення зі своїм супутником, але її серце стислося від жаху. Анхель так і не встав. Він нерухомо валявся на білосніжному піску рифу без свідомості. Його обличчя було блідим, а дихання — ледь помітним. Перехід крізь міжвимірний тунель та витрата сил у печері забрали у нього останні резерви енергії.
Юлія з криком ахнула і миттєво впала перед ним на коліна. Вона почала розпачливо бити його по щоках, намагаючись привести до тями:
— Анхелю! Анхелю, благаю, відкрий очі! Не покидай мене! Прокинься, чуєш?!
У цей час кришталеві люди, які плавали поруч із морськими тваринами, почули розпачливі крики дівчині. Вони зупинили свої розваги й повернули голови в бік рифу. І в цей момент вони побачили дещо неймовірне: навколо Юлії, яка плакала над другом, почало пульсувати і розгортатися яскраве, чисте золоте сияніє. Ця магія кохання, що жила в її серці до Леандро, реагувала на її сильний емоційний біль і страх втратити ще й Анхеля.
Кристаліси миттєво зрозуміли, що це добрий, священний знак. Зазвичай цей таємничий народ ніколи не запрошував чужаків до своїх володінь і тримався від них якнайдалі, захищаючи Скляну Лагуну. Але незвичайна золота сила Юлії заворожила їх. Вони відчули, що ця дівчина прийшла не з війною. Народ Кристаліс дружно приплив до рифу, реагуючи на плач Юлії, яка буквально кричала від болю, боячись, що втратить вірного друга назавжди через її власне спасіння та небезпечну любов до Леандро.
Кристаліси оточили риф. Побачивши в її душі безмежну доброту і сяйво золотого серця, вони вирішили допомогти. Кілька постатей м'яко вийшли з води на мілину і обережно потиснули плечі Юлії, заспокоюючи її. Дівчина від несподіванки різко обернулася і застигла.
Прямо перед нею стояли двоє чоловіків та дві жінки. Вони справді виглядали як величні дикуни з фільму «Аватар», але мали свою, унікальну природу. Їхні високі, стрункі тіла були наче висічені з прозорого магічного кришталю, який дивовижно світився зсередини, пропускаючи крізь себе лавандові промені сонця. У них були витончені гострі уши, довгі хвости, що допомагали під час плавання, та великі, глибокі блакитні очі.
Проте Дон Алехандро колись розповідав, що серед цього народу є особливі обранці. Якщо у когось із Кристаліс очі ставали золотими, це означало, що він є благословенним самим Елуаном — Праведним Богом Небесних Океанів, якому вони віддано поклонялися під водою, вважаючи його своїм єдиним творцем та покровителем.
Коли лідери Кристаліс доторкнулися до плечей Юлії, між ними відбувся ментальний зв'язок. Завдяки цій дотиковій магії вони тепер могли вільно говорити її мовою. Головна дівчина-кристаліс миттєво передала цю інформацію всьому іншому племені за допомогою телепатичного імпульсу, щоб Юлія відчувала себе в повній безпеці й комфорті.
Ця дивовижна кришталева дівчина з м'якими, темними хвилястими волосами, що майоріли на вітру, опустилася на коліна прямо перед Юлією. Її очі були глибокого блакитного кольору, а на кришталевій шкірі виднілися витончені біолюмінесцентні татуювання білого кольору, які світилися в такт її серцебиттю. Вона була найкрасивішою з усіх присутніх. Кришталева красуня лагідно протягнула руку, ніжно погладила Юлію по щоці й обережно витерла її сльози.
Від цього теплого дотику Юлії справді стало на душі спокійно, паніка почала відступати. Вона з надією подивилася на неї і благально умоляла:
— Прошу вас... благаю, врчятуйте його! Він пожертвував усім, щоб провести мене сюди!
Кришталева дівчина, яку звали Оланія, тепло посміхнулася, і її голос пролунав як чиста мелодія флейти:
— Ми поможемо, дитино світла. Не бійся. Ми допоможемо йому, тому що ти володієш такою великою силою любові, яка іншим не дана. Твоє золоте серце вказало нам шлях.
Оланія підвелася і владно кивнула своїм супутникам:
— Браття, допоможем цим людям. Земний чужак потребує нашої цілющої води.
Її могутні брати, почувши заклик і голос рідної сестри, без зайвих слів підійшли до непритомного Анхеля. Вони обережно підняли його міцне тіло на руки, щоб віднести до священних джерел. Оланія повернулася до Юлії, протягуючи їй руку:
— Ідем, Юліє... Ти підеш з нами. Там, у нашому селищі, ти все розповіси. Наш великий народ і старійшини будуть чекати на тебе, щоб почути твою тривожну, але таку прекрасну історію кохання та боротьби з темрявою Кракена.
Юлія підвелася, відчуваючи, як лавандовий світ Скляної Лагуни приймає її, але попереду все ще залишалася головна мета — знайти артефакт і врятувати Леандро, який у цей самий час уже наздоганяв її десь у глибинах магічних світів.
Шлях до селища народу Кристаліс здавався Юлії дивовижним сном, який утілився в реальність. Щойно вони залишили прибережний білосніжний риф, як перед її очима відкрилося справжнє архітектурне диво. Поселення кришталевих людей не було схоже на жодне земне місто чи людське село. Усі будиночки тут були висічені з чистих, прозорих кристалів, які заломлювали лавандове світло неба, розсипаючи навколо мільярди веселкових іскор. Дороги, колони та тераси були викладені рідкісним, сяючим мармуром, що підкреслював безмежне багатство цього світу. Проте це багатство не було кричущим чи жадібним — воно гармонійно зливалося з первозданною магічною природою Скляної Лагуни. Кожен кристал тут наче дихав в унісон із морем.
Мила та граційна кришталева дівчина Оланія, яка виявилася не простою жителькою, а королівською спадкоємицею, ніжно підтримувала Юлію за лікоть. Вона одразу ж повела зажурену й розгублену гостю до великої зали, де на величному троні, витесаному з цільного шматка білого мармуру та іскристих алмазів, сиділи її батьки — вожді всього народу Кристаліс.
На чолі трону висіла могутня постать самого вождя. Його звали Торон, і він був неймовірно шанованим правителем та відважним воїном серед свого народу. Торон був одягнений у величну білу мантію, яка яскраво контрастувала з його темним, глибоким лавандовим тілом, що світилося внутрішньою силою. Його обличчя було хмурим, суворим і зосередженим, порізаним тонкими лініями стародавніх шрамів, але за цією грізною зовнішністю ховалося надзвичайно добре, справедливе і мудре серце. Поруч із ним сиділа королева, його дружина на ім'я Мірацель. Вона була вбрана у витончену, майже прозору білу сукню, крізь яку було чітко видно її тендітне лавандове тіло та помітно округлений живіт — правителі з трепетом чекали на появу свого первістка. На голові Мірацель короною лежало густе, довге волосся, схоже на нитки з білого дорогоцінного лаку. Її очі, як і в більшості Кристаліс, були глибокого блакитного кольору, а на кришталевій шкірі сріблом сяяла витончена біла татуювання.
Юлія стояла перед цими величними істотами, ледь стримуючи нові сльози. Вона була повністю заплакана, змучена дорогою та страхом за життя близьких. Королева Мірацель, побачивши стан дівчини, м’яко підвелася з трону. Вона підійшла ближче й раптом застигла: прямо в грудях Юлії, наче сонце крізь хмари, пульсувало й розливалося дивовижне золоте сяйво любові. Цей магічний знак означав лише одне — перед ними стоїть обрана, наділена рідкісним даром первісної магії.
Королева лагідно зазирнула в очі дівчини і запитала тихим, милозвучним голосом:
— Як тебе звать, дівчино?
Юлія, зустрівшись поглядом із глибокими блакитними очима королеви, відповіла ледь чутно, з трепетом у голосі:
— Юлія... Мене звати Юлія.
Мірацель обережно доторкнулася своїми кришталевими пальцями до її плечей. У ту ж мить королева здригнулася, відчувши колосальний приплив чистої енергії. Вона не відчувала такої сили вже дуже багато років. Це золоте сяйво Юлії могло дати цьому світові все: зцілення, надію і навіть повну перемогу над прадавнім злом. Королева з подивом і захопленням вигукнула:
— Ти володієш силою любові, яка не вдавалася ще нікому з чужоземців... Це благословення. Ти прийшла сюди не просто так, Юліє. Що привело тебе в наші закриті землі?
Юлія важко зітхнула, зціпивши пальці від душевного болю:
— Так... Мій коханий — морський хижак, принц океану Леандро. Він зараз повільно і болісно гине під страшним закляттям Кракена Тора. Він задихається на суші, а в море повернутися не може...
Королева нахмурилася, щиро вражена її словами, і здивовано запитала:
— Морський принц? Але він не міг хіба відмовитися від тебе, щоб урятувати себе? Ти ж звичайна людина, а він — істота з іншого, підводного світу. Навіщо такі жертви?
Юлія гордо підняла голову, хоча сльози знову покотилися по її щоках:
— Ми поклялися бути разом до самого кінця. Він сказав, що краще помре на моїх руках, ніж житиме вічність в океані без мене...
Королева миттєво ахнула, прикривши рот рукою. Вона була глибоко вражена та порожена тим, на що здатне це почуття. Тепер їй стало абсолютно зрозуміло, чому доля дарувала Юлії цю золотую силу любові. Магія просто запечаталася в їхніх серцях та амулетах.
— Значить, у нього також є такий самий амулет... — задумливо промовила Мірацель. — Але тобі потрібен наш націнніший артефакт, так же? Ти шукаєш «Морське серце у солі», щоб він назавжди став людиною і звільнився від прокляття?
— Да, — гаряче кивнула Юлія. — Великий чарівник Дон Алехандро сказав, що тільки ви зможете допомогти мені.
Почувши це ім'я, королева Мірацель приємно і тепло посміхнулася, а суворий вождь Торон шанобливо схилив голову.
— Почути це ім'я — велика радість, — лагідно сказала королева. — Алехандро — добрий і великий чарівник. Багато років тому він мужньо захищав наш світ від темної сили Кракена Тора, коли той намагався знищити Лагуну... І тепер він оберігає нас на тій стороні. Він правильно зробив, що сказав тобі йти сюди. Він теж побачив у тобі щось дивовижне... Боюсь тільки, що твій любимий уже все знає.
Юлія здригнулася від раптової тривоги, її серце скажено забилося:
— Що?! Що ви маєте на увазі? Звідки він може знати?
Королева сумно подивилася на неї:
— Між вашими серцями існує непорушний золотий зв'язок. Він почув твій біль, Юліє. Він відчув, як тобі було важко в горах, як ти страждала від хвороби. Його магія прокинулася, і він скоро прибуде сюди, слідом за тобою.
Юлія з розпачу схопилася руками за голову, майже падаючи від безсилля:
— О ні... Ні, тільки не це! Чому все так складно?! Чому любов вимагає стільки болю? Він не повинен був іти сюди, сіль його знищить!
Оланія швидко підійшла до Юлії, ніжно обійняла її за плечі й почала заспокоювати:
— Спокійно, Юлю... Не панікуй. Якщо навіть він прибуде сюди, нехай знає, що ти заради нього була готова піти на все, навіть на смерть у соляних шахтах. Справжнє кохання не знає страху.
Королева Мірацель згідно кивнула головою:
— Вірно каже моя донька... Але це ще не все, Юліє. Твій вірний друг Анхель... коли ви летіли крізь міжвимірний портал, він мисленно пожертвував собою, щоб у тебе зажили рани. Навіть коли ви падали крізь магічний тунель, він думав лише про тебе. Він усім серцем бажав забрати весь твій біль, усю твою втому собі, щоб ти вижила. Саме тому він зараз лежить без сил.
Юлія, почувши ці страшні слова, вже едва стояла на ногах. Її коліна підкосилися, і вона з тихим плачем упала на мармурову підлогу:
— Ні! Ні, ні! Він не повинен був цього робити! Навіщо він забрав мій біль?!
— Тому що він тебе любить, — тихо, але впевнено промовила королева. — Його дружба і почуття до тебе настільки глибокі, що він не замислюючись віддав власні сили.
Юлія повільно підняла повний розпачу й вини погляд на королеву. Вона почувалася жахливо, вона палко винила себе за те, що вплутала Анхеля в цю смертельну авантюру, і тепер через неї він лежить повністю безсильний, на межі життя та смерті.
Королева Мірацель лагідно підійшла, допомогла дівчині піднятися і тепло промовила, обернувшись до доньки:
— Оланіє, моя дорога доню, відведи нашу гостю. Їй потрібен відпочинок. Юліє, йди відпочинь, наберися сил. Я особисто допоможу ізлічити твого вірного друга Анхеля. Наші найкращі цілителі вже займаються ним, його життю нічого не загрожуватиме.
Юлія зі сльозами вдячності щиро побалагвала королеву й вождя, низько вклонившись їм за милосердя. Оланія обережно взяла Юлію за руку і повела її з головної зали селища до іншої, затишної кришталевої хижинки, де м'яко горіли лавандові вогні захисної магії племені Кристаліс.
