Спочатку:
На сторінку книги
Я побачив її ще здалеку - таку прекрасну в синій сукні і з розпущеним волоссям. Її ніжна, аристократична, шкіра кидалася в очі своєю білизною. Для мене вона була втіленням весни - така ж легка, квітуча сонячна, природна. Коли на східцях вона перечепилася і випустила з рук майже всі речі, які тримала - я поспішив на допомогу. Але вона відмовилася від неї навіть не глянувши в мій бік різким: “Дякую, не треба” і продовжила піднімати пакунки. Від ніяковіння я зробив єдине, що міг - піднявся по східцях в гуртожиток, щоб взяти свій ключ у вахтера.
- Що відшила? - прямолінійно поцікавився вахтер.
- Перепрошую? - звів я на нього погляд.
- Дівчина, кажу, відшила, - хитро посміхнувся чоловік із сивиною на скронях.
- Я просто запропонував їй допомогу, я не залицявся, - невідомо чому виправдовувався я кажучи майже правду. Про те, що можливо згодом я планував запросити її на каву - про це я промовчав.
- Ага, знаємо, - відмахнувся дядько, наче і дійсно всі мої думки були на його долоні. - Ти навіть не старайся, дівчина гарна, але нічого в тебе, голубе, не вийде.
Я машинально подивився через вікно на ту саму дівчину, силует якої швидко віддалявся від стін будівлі і перепитав, чому не вийде?
- А оце вже не мені тобі давати відповіді на такі запитання. Знаю тільки, що за рік свого проживання тут вона всіх відшивала. А залицяльників було досхочу.
- Ну, мене це не цікавить, як я й сказав на початку, я просто хотів їй допомогти, дайте, будь ласка, ключ.
- 210 - вахтер простягнув довгу самотню залізячку на невеличкому кілечку. - Я сказав, що нічого не вийде, але ніхто ж не забороняв пробувати до того ж, ти відрізняєшся від усіх інших.
- Чим це?
- Емоційною стабільністю.
Ого, слова вахтера дійсно збили мене з пантелику. Складалося враження, що в них тут гуртожиток читання думок і психологічного просвітлення. Хоч я був всього лише стажером, але і за цей час мені вдалося знайти щось прекрасне. А саме - її. Я її зустрів задовго до цього випадку під гуртожитком. Я спостерігав за харизматичною дівчиною ще мало не з початком навчання. Я був тим невидимкою, якому доводилося допомагати зі встановленням апаратури чи налаштовувати відеопрезентації. Але перевага мого положення була в тому, що мене ніхто не помічав, але я помічав усіх. Ну, добре, не всіх, а конкретно - її. За кілька місяців мені вдалося зафіксувати понад десять вдалих моментів, коли я міг почути і побачити її. Зазвичай це було на котрійсь із пар, де я знову ж таки допомагав, а в цей час студенти відволікалися на розмови між собою. І мені вдавалося підслуховувати їх розмови. Цього вистачило, щоб мені сподобалося те, яка вона розумна, інтелектуально підкована і заткне за пояс будь-якого опонента в дискусії, а ще вона невимовно мило мружиться, коли роздумує над чимось або читає чергову книгу. За кілька місяців я нарахував 5 прочитаних книг. І ще ця дівчина смішна і дивакувата. Всі її жарти неймовірно смішні, але деякі ще й з долею іронії, сарказму й дрібкою інтелектуальної складової. Якраз другу категорію жартів, як я помітив, мало хто з її друзів цінує. Вони просто не розуміють. Тому що не настільки розумі як ця дивовижна дівчина, яка дивиться серіал “Чарівники” і “Сутінкових мисливців”, обожнює книги з психології та грішить любовними романами, виступає за права ЛГБТК+, любить коли їй дарують півонії, аромат жасмину і каву з корицею та імбирем. А ще в неї незбагненна любов до всіх білих котиків. У всьому: в аксесуарах, на блокнотах, на заставі телефона(випадково підглянув, коли вона виступала за кафедрою, а телефон лежав поруч і на нього прийшло повідомлення), у вигляді кулона і навіть невеличке тату на шиї було з білим котиком!
І це все виглядало б, як стакерство і можливо так і було б, але на мою думку я просто чомусь зациклився на цій дівчині! Інших студентів я теж бачу таку саму кількість разів, проте ніхто, окрім неї не зачепив мене настільки, щоб думати про цю людину щодня. Лише думати, тому що в мене не вистачає хоробрості підійти і познайомитися. Я ж звичайний, нічим не виділявся, до того ж, ще й сам недавно випустився.
Так я розмірковував перебуваючи вже в своїй кімнаті, яку мені погодилися надати в деканаті, поки я тут. Ще й ця дивна розмова з вахтером. Невже тут всі про всіх все знають чи це тільки у вахтерів таке хобі? Тим не менше, залишатися мені тут ще не так довго і невдовзі я сподівався забути цю карооку дівчину, котра ятрить моє серце щодня.
