Раді Вас бачити!

   Я незнаю, чим таким я заслужив все це, що навпроти мене прямо зараз сидить найпрекрасніша і найнеймовірніша дівчина в галактиці і умиротворено попиває какао, дивлячись у вікно? Я, ніби випив зілля удачі і мені пощастило саме тоді, коли я вже зневірився. А тут такий сюрприз. Зіштовхнувшись з дівчиною біля вхідних дверей я одразу помітив, що з нею щось не так. І десь взялася змога пересилити свій страх сказати щось і я все ж спромігся не просто висловити співчутливі і втішливі слова, а й запросив її кудись! Це найкращий мій день за останній період!

- Стефаніє, годі мені, будь ласка, викати! Я ж не викладач, а навіть якби й був, то ми поза межами університету! - сказав я відчуваючи, що заспокоївся остаточно і майже не нервуюся поряд з нею.

- Знаєте, що, Ростиславе, мені взагалі-то некомфортно і я погоджуся тільки, якщо це прохання спрацює реверсом, - вона так спокусливо і смачно облизала ложку з-під тістечка, яке я замовив, що в мене самого виділилась слина і мені нестерпно захотілося її поцілувати! Саме тому я відвернувся до вікна, роблячи вигляд, що зацікавився осіннім пейзажем.

- Гадаю над цим можна подумати, - врешті відказав я.

- От і чудово! Дякую за смаколик - дійсно неймовірний! І за підтримку, дякую, мабуть це те, що мені було потрібно.

- Але ти можеш все розповісти повністю, якщо бажаєш.

- Я б хотіла, але ж ми не настільки добре знайомі, щоб розповідати геть все. Принаймні не зараз, - ніяково усміхнулася Стефанія.

- Так, звісно, я не наполягаю, а пропоную. Я не хочу, щоб ти про мене погано подумала. Хоча про мене взагалі ніяк не думають. Для студентів я не існую.

- Я думаю… - мовивши такі слова дівчина боялася підняти погляд, а я боявся чи не почулося це мені.

- Що ти щойно сказала?

- Я сказала, що думаю. Про вас…про тебе. І звертаю на тебе увагу. Звернула з тих пір, як ти захистив мене перед викладачкою, коли ніяк не виходило налаштувати проектор.

- Я пам'ятаю…

В тиші вона нарешті спромоглася підняти на мене злякані очі. 

- Ти ніяк це не прокоментуєш?

- Що? Ні! Звісно прокоментую, я просто здивувався, тобто, неочікував що ти таке скажеш, що я… То я тобі подобаюся? - здавалося я розгубив усі схеми логічної побудови речень і молов аби-що!

- Так, саме це я й сказала. Мабуть даремно, давай зробимо вигляд, що нічого не було, дякую за какао і за все інше, - вона вже збирала свої речі, щоб піти і я не тямлячи себе схопив її за зап'ястя.

- Стефаніє, ти не так зрозуміла, почекай! - вона присіла, а я спрямував свій чіткий погляд в її очі, намагаючись говорити якомога зрозуміліше. - Я розгубився, вибач, я дійсно не очікував, що мене хтось може помітити і до того ж, що я комусь можу бути симпатичним, тим паче дівчині настільки вродливій, як ти! Але, коли чесно, то ти мені теж подобаєшся. Дуже, - почуте викликало щиру усмішку на її обличчі, - але я навіть не сподівався колись з тобою заговорити, не те, що ось так сидіти в кафе. Тому в мене немає заготовленого плану на цей випадок, окрім як сказати тобі, що ти мені теж подобаєшся. Хоча, на своє виправдання, що би ти не думала, що я якийсь тюхтій - я намагався кілька разів заговорити з тобою. Останній був, коли біля гуртожитку я намагався тобі допомогти, але ти відмовилася від допомоги, тож я вирішив, що нічого з цього не вийде і припинив намагатися.

- Ой, так, біля гуртожитка. Я знаю, це було негарно з мого боку, але, коли чесно, я боялася з тобою заговорити. Боялася, що на нервах можу щось не те ляпнути абощо і з переляку дійсно тебе відшивала, вибач, мені справді шкода. Мені за себе соромно.

- Гей, не картай себе, все добре, адже ця ситуація вирішилася прямо тут і нам обом на користь!

Я взяв її долоню в свою і легенко стиснув.

- Можна тебе запросити на наступне побачення завтра?

- Можна. Хоча сьогодні в кіно йде один хороший фільм, хочеш зі мною, в мене є зайвий квиток? 

- Можна сьогодні на фільм, а завтра на ще щось, - запропонував я.

- Добре, - легко й невимушено погодилася Стефанія так, наче ми разом уже довгий період і це не наше перше планування спільного проведення часу. Я був в цей момент найщасливішим чоловіком.