Спочатку:
На сторінку книги
Минув місяць відтоді, як Звід Рівних Законів було урочисто проголошено на майдані, але спокій у поселенні виявився крихким, наче перша осіння крига.
Поки більшість Вигнаних від світанку до заходу сонця розчищала поля, зводила зруби та лагодила огорожі, у південній частині табору — там, де розташувалися збройні казарми, — панував зовсім інший настрій. Для Брока та його кремезних, загартованих у переходах воїнів нові порядки Маеви були не просто чужими, вони видавалися їм особистою образою.
— Дивіться на них, — хрипко мовив Брок, стоячи на дерев’яній вежі казарми й вказуючи підборіддям на долину.
Поруч із ним стояли його найближчі соратники — похмурий велетень Гірч, який не розлучався з важким бойовим молотом, та спритний, злісний Олекса, що відповідав за дозорних. Внизу, біля річки, Том разом із кількома молодими хлопцями витісував крокви для нової спільної комори, а Вероніка з дівчатами роздавала гарячу кашу тим, хто повертався з лісозаготівлі.
— Вони думають, що Землю підкоряють мотикою та вишиванкою, — продовжив Брок, і його обличчя скривилося від зневаги. — Маева ділить зерно порівну. Порівну! Мої хлопці стікали кров’ю, відбиваючи нас від дикунів у крутоярах, поки ці теслі ховалися за нашими щитами. І тепер якийсь хлопчисько з сокирою для брусів має таке ж право голосу, як і той, хто має шрами від ворожих списів?
— Люди слухають Маеву, Броку, — тихо мовив Олекса, крутячи в руках гострий кинджал. — Вони втомилися від крові. Вони хочуть будувати хати, а не ховати товаришів. Якщо ти зараз відкрито вийдеш проти неї, народ тебе не підтримає. Они бачать у ній матір.
— Народ — це отара, — відрізав Брок, різко розвертаючись до своїх людей. — Отара йде за тим, у кого батіг і хто може захистити від вовків. Або за тим, хто змусить її боятися. Маева стареча й м'якотіла. Вона проповідує рівність, але рівність робить нас слабкими перед тими, хто чатує за Сірими Скелями.
Брок спустився в напівтемну казарму, де на дерев'яних лавах сиділи кілька десятків озброєних чоловіків. Вони чистили обладунки, гострили мечі й чекали на слово свого ватажка. Тут панував запах горілки, сиром'ятної шкіри та збройного мастила — запах, абсолютно чужий для спокійних вулиць Нового Дому.
— Влада належить не тим, хто пише руни на шкірі, — гучно промовив Брок, і в казармі запанувала тиша. — Влада належить тим, хто здатен її втримати. Маева відбирає у вас те, що належить за правом сили. Вона хоче, щоб ми стали хліборобами й підкорялися її суддям. Але я кажу вам: скоро все зміниться.
Тим часом на іншому кінці поселення, у світлій світлиці Маеви, розмова йшла про зовсім інше. На великому дубовому столі лежали креслення нових каналів для зрошення полів та плани добудови церкви. Поруч із вождьом сиділи Том і Вероніка.
— Брок збирає довкола себе найрадикальніших, — стурбовано мовив Том, спираючись руками на стіл. — Мої хлопці бачили, як до казарм таємно завозять додаткову зброю. Вони не обробляють виділені їм наділи. Вони чекають.
— Я знаю, Томе, — м'яко відповідала Маева, хоча в її мудрих очах проглядала глибока втома. — Але ми не можемо почати нове життя з обвинувачень і кровопролиття. Якщо ми застосуємо силу проти своїх же людей, ми нічим не відрізнятимемося від тих тиранів, які вигнали наших предків сто чотири роки тому.
— Але ж сила буває різною, Маево, — втрутилася Вероніка, дбайливо підправляючи гніт у олійній лампі. — Брок розпускає чутки серед молоді. Він каже, що твої закони — це кайдани, що за ними кожен мусить важко працювати, а він пропонує легку здобич і владу. Дехто вже починає вагатися.
— Справжня свобода завжди вимагає праці, Вероніко, — мовила Маева й поклала свою долоню на руку дівчини. — А те, що пропонує Брок — це не свобода, це рабство перед власними примхами. Ми розмовлятимемо з людьми. Суд Старійшин призначено на кінець тижня. Якщо Брок має претензії до Зводу Законів, він висловить їх відкрито.
Проте Брок не збирався чекати Суду Старійшин. Він розумів, що на відкритому зібранні більшість людей, які вже відчули смак спокійного життя та власної землі, виберуть Маеву. Йому потрібен був не діалог, а раптовий, нищівний удар, який паралізує будь-яку волю до опору.
Пізно ввечері, коли поселення поринуло в сон, а в добудованому каркасі церкви лише вітер гудів між дубовими кроквами, у казармі Брока відбулася вирішальна таємна нарада.
— Варта на північній вежі — наші хлопці, — шепотів Олекса, накреслюючи на засмальцьованому столі схему селища. — Маева спить у своєму будинку. З нею лише двоє старих слуг. Якщо діяти швидко й без зайвого шуму, до світанку все буде скінчено.
— А що робити з майстрами? З цим плотником Томом? — запитав Гірч, погладжуючи бороду.
Брок зловісно посміхнувся, і шрам на його щоці натягнувся.
— Хлопчисько сміливий, але беззбройний. Коли вони побачать, що Маеви більше немає, а в кожному кутку стоїть мій воїн з оголеним мечем, ніхто не ризикне підняти голову. Завтра вранці ми прокинемося в новому світі. Світі, де панує не папірець із законами, а той, хто тримає руків'я!
Він різко підвівся, оголюючи меч. Сталь тихо брязкнула в темряві, провіщаючи лихо. Заколот був готовий. Ночі спокою для Вигнаних добігали кінця.
