Спочатку:
На сторінку книги
У паніці я мало не кинулася за ним. У-у, стояти тут, наречену зображати! Поки вороги щось явно замислюють!
Довелося шукати поглядом хлопців. Танза був на іншому кінці зали, Бейн поряд із ним – схоже, непомітно про щось перемовлялися, поки некромант брав з підносу келих.
Раян! Трохи піднявши голову, обвела поглядом стелю. Ось він!
Витягнувши на столику руку, я непомітно вказала на двері. Раян трохи нахмурився, я легенько мотнула головою в той же бік. Друг зрозумів, кивнув і зник у потайному ході.
Так, тепер треба і мені підібратися до наших ходів. Я стиснула руку Міллі – та зрозуміла, одразу повела мене із зали до одного з віддалених пустинних коридорів нагорі.
Благо, бічні сходи пустували і можна було поквапитися.
– Раяне! – покликала я біля низького отвору вентиляції. Який ми власноручно свого часу проробили. Для зручності.
У вентиляції стоять магічні амулети, вони підхоплюють і передають звук по всьому розгалуженні.
Щоправда, іноді це супроводжується гудінням усередині стін... Але зараз за гучною музикою та шумом свята ніхто й не помітив.
– Шейлі, – через кілька довгих хвилин озвався хлопець здалеку. – Тримай!
Мені в руку тицьнув струмок магії з підсилювачем звуку. Поєднавши її зі своїм заклинанням, я прислухалася.
Так і бачила Раяна, що обережно виглядає в одну із потаємних щілин нашого ходу. Певно, десь над черговою люстрою. Підібрався якомога ближче до наших ворогів, які намагалися прикритись від випадкового прослуховування.
Угу. Не в мене вдома.
– Кажу ж, вона більше не завадить, – відповів Болстон на запитання, яке я не чула.
Про кого це вони? Про мене? Міллі? Келарінду?
– Тут все втикане артефактами, – в голосі Дейкера проявилося незвичне роздратування.
Він трохи помовчав – мабуть, озираючись. Зважаючи на все, не побачив нічого підозрілого, і тихо додав:
– Те, що ми чекали, привезли. Воно тут, у моєму новому кабінеті. Забирайте дуже обережно, аби ніхто не помітив.
– Що? Що це? – прошепотіла Міллі, яка припала вухом до мого вуха.
– Тс! – приклала я палець до губ, нашвидкуруч оглядаючи коридор. Порожньо.
З боку Раяна пролунали шуми, кроки.
– Шейлі! – прошепотів друг. – Він повертається до зали! Біжи! Я перевірю, що у нього в кабінеті.
– Будь обережний! – вигукнула я, деактивуючи заклинання.
І кинулася назад до гостей – доки нікого довкола не було, бігом.
І навіть встигла раніше за Дейкера! Поки він пробирався між танцюючими парами в банкетну залу, ми з Міллі зрізали шлях і пройшли непомітною бічною дверкою для слуг.
Ніхто не звернув на нас уваги, і коли Дейкер з'явився біля фуршетних столів, я вже стояла за своїм, доїдаючи дбайливо накладені Міллі десерти.
Дейкер був так само милий і привітний. Не чула б його попередній тон – нізащо не повірила б, що на душі в нього зовсім не так безтурботно і райдужно.
Але два мерзотники явно щось вимишляли. Окрім вивезення всього енера, котрий зовсім не належить їм по праву!
Чоловік залишався таким же милим весь вечір. Ми станцювали ще кілька танців – цього разу серед інших гостей і без жодних дивних сонячних променів.
Тільки рудої Келарінди я більше не бачила. Анджі повернувся один, за півгодини після Дейкера. Не міг же він її прикопати в нашому саду, щоб потім нас же і підставити?
Радше повірю, що дав пару злодійських уроків донечці для руйнування нашої родини у шлюбну ніч. Ще б знати, що вони задумали! І яка така «вона» їм більше не завадить!
Дейкер не видавав своїх задумів, виконуючи роль дбайливого нареченого. Бейн якось непомітно зник, покинув свято. Трохи згодом не стало і Танзи. Схоже, хлопці пішли готуватись.
Правда, відлучившись кілька разів у свою кімнату, я їх і там не застала. І в потайному ході було підозріло тихо.
– Раяне! – покликала на зворотному шляху в коридорі, біля чергового виходу вентиляції.
Тривога наростала. А раптом щось трапилося? А раптом Болстон його помітив? Схопив при спробі забратися до кабінету?
– Шейлі, – через кілька довгих хвилин озвався Танза, визирнувши з отвору.
І тут на сходах почулися кроки Дейкера. Ні в яку не може дати мені спокій!
– Де всі? – прошепотіла я, поки чоловік не вивернув з-за рога.
– Все... нормально, Шейлі. Готуємось. Нашим у штаб передали.
Від мене не приховалася затримка, викликаючи ще більше напруження.
– Раян повернувся? – запитала я холодіючи, але в цей момент Дейкер таки вирулив до нас.
Я відсахнулася від вентиляції. Міллі поспішила підскочити ззаду і почала поправляти фату.
– Головне, відпекайся від нього! – ледь чутно шепнув Танза, розчиняючись у напівтемряві.
– Шейлі? – Дейкер пригальмував. – Все в порядку?
– Ви ні на мить не залишаєте мене одну, – не втрималася я, дуже намагаючись, щоб не звучало докором.
Дейкер трохи розгубився.
– Вас довго не було, – озвався.
Ну... мабуть, таки довго. Поки всі кімнати оббігла, поки в потаємний хід зазирнула. Біля вентиляції зачекала. У-у, де моя свобода?!
– Я хвилювався, – м'яко посміхнувся Дейкер. – Раптом вам потрібна допомога.
– Не хвилюйтеся, Міллі завжди зі мною, – нагадала я.
– І все ж тепер турбота про вас і ваш комфорт лежить на мені, – м'яко, але непохитно відгукнувся чоловік.
Сподіваєшся виставити Міллі на шлюбну ніч? Не надійся.
Час наближався до одинадцятої. Я дуже розраховувала проводити гостей, а потім бажано й чоловіка. Але гості не поспішали розходитися – вони ніби тільки увійшли до смаку святкування! А багатьом, хто прибув із сусідніх міст, взагалі були виділені кімнати в маєтку.
Сподіваюся, хоч не цій рудій Кел.
– Все в порядку? – чіпко вловив мій настрій Дейкер.
– Втомилася, – прошепотіла я, роздумуючи, чи можна нареченій покинути гостей під приводом, що час спати.
– Щось наші молодята засумували! – тут як тут здійнявся Болстон.
Не знаю, чи він чув мої слова, чи поспішав підштовхнути нас до консумації шлюбу, але Анджі завзято додав:
– Благословимо їх на першу шлюбну ніч. Негоже молодим втомлюватися від танців, попереду в них буде ще багато балів!
Не знаю, які бали він мені пророкував. Дейкер теж ледь вловимо поморщився на промову свого опікуна.
Батько поглядав на нас із таким виглядом, ніби сумнівався: чи то правда благословити, чи набити морду нареченому. Для профілактики. Щоб не приставав до коханої донечки.
Втім, він знайшов у собі сили посміхнутися. І навіть не кривитися, коли розпалений натовп почав скандувати і посипати нас зерном.
Помахавши гостям, Дейкер узяв мою руку і повів мене до сходів.
На якісь божевільні миті мені раптом стало приємно здійнятися з ним сходами, піддаючись пориву.
Але я одразу ж осмикнула себе, настукавши подумки по голові.
Він ворог. Він просто присипає мою пильність!
Міллі, як і було домовлено, побігла бічними сходами вперед, прослизнути в мої покої раніше. Щоб чоловік не мав можливості відправити її геть до того.
Біля дверей у мою вітальню я зупинилася.
– Дякую, що провели, – посміхнулася рівно.
– Шейлі, – Дейкер нахилився, ковзнувши рукою по моїй шиї.
Так і хотілося спитати, там що, ще один павук? Натомість я лишень спробувала стримати хихикання.
– Чудове весілля, – шепнув він мені прямо в губи, і я мимоволі вдихнула запах.
До чого ж приємний, ммм! Чи то моря, чи то вітру, чи якихось степових трав...
– Шкода, я не бачила, – озвалася. – Повірю вам на слово.
На обличчі Дейкера промайнув щирий жаль.
– Вночі ми будемо в рівних умовах, – прошепотів він на вухо спокусливим тоном. – Спеціально не включатиму світло.
Друзі, з нетерпінням чекаємо вас у наступних главах. Починається найсмішніше та найцікавіше!
Nata, ваш коментар єдиний, тож приходьте за промиком (напішіть в коментарях вашу пошту)
