Спочатку:
На сторінку книги
Глава 18. Свято після бурі
Минуло кілька днів, і Аню нарешті порадували новиною: її виписали з лікарні. Остапа ще не арештували, але йому видали ордер — заборону наближатися до Ані та Ліани. Це давало хоча б трохи спокою.
Віка поселила Аню з донечкою у світлій кімнаті, прикрашеній ароматними квітами, солодощами й тортом, який приготувала Крістіна. На столі сяяли свічки, а поруч лежали нові іграшки для Ліани — маленький світ радості після довгих днів страху.
Аня, дивлячись на все це, зворушено прошепотіла:
— Може, Віка стане хрещеною для моєї донечки… Вона зробила для нас так багато. І до того ж вона заміжня, отже може хрестити за християнським правилом.
Фудзіна й Віка обмінялися усмішками, тримаючи Ліану на руках. Вони відчували, що ця дитина — символ нового життя, яке треба берегти.
Аня скуштувала шматочок клубничного торта й заплющила очі від насолоди. Вона давно не їла нічого настільки смачного й відчувала, як повертається смак до життя.
Віка подбала й про інше: вона змогла змусити Остапа через Адріана повернути гроші, які держава виділила Ані за народження дитини. Це було справедливо — і тепер Аня могла відчути, що її донька має захист і підтримку.
Аня, дивлячись на Віку, тихо сказала:
— Я хочу, щоб Ліана була твоєю хрещеницею.
Віка усміхнулася, але з ввічливістю відмовилася:
— Аню, я вдячна за довіру, але дозволь це зробити Фудзіні. Вона так любить дітей, і вона справді заслуговує на це щастя.
Аня кивнула, її очі засвітилися теплом:
— Ти права. Фудзіна зробила для нас так багато. Вона заслуговує бути хрещеною. І їй пощастило з Кенджі… Розкажи нам, ви ж казали?
Фудзіна, дивлячись на подругу в затишній атмосфері, промовила урочисто:
— Так. У нас буде весілля перед Новим роком.
Подруги зраділи, їхні обличчя світилися щирою радістю. Атмосфера була наповнена теплом і надією.
Та раптом у кімнату увірвалася Наталія. Віка підійшла до неї, сумно дивлячись, і розповіла про те, що зробив Остап. У Наталії серце стиснулося від болю за доньку. Вона схопилася за груди, її обличчя зблідло.
Фудзіна, помітивши це, різко обернулася до Крістіни й сказала:
— Неси аптечку!
Усі навколо завмерли, відчуваючи, як радість миттєво змінилася тривогою.
Крістіна кинулася до шафки, де лежала аптечка, а Віка підхопила Наталію під руку, допомагаючи їй сісти на диван.
— Мамо, дихай глибше… — прошепотіла Аня, сама ще слабка, але вже з материнською рішучістю.
Наталія притискала руку до грудей, її обличчя було бліде, а очі — повні сліз.
— Я… я не знала, що він таке зробив… — прошепотіла вона. — Я думала, він просто грубий… але не жорстокий…
Фудзіна вже тримала в руках таблетки і склянку води. Вона діяла швидко, мов досвідчена медсестра.
— Прийми це, Наталю. І лягай. Ми все контролюємо.
Наталія ковтнула ліки, а Віка ніжно поправила їй подушку.
— Ви не самі, — сказала вона. — Ми всі поруч. І ми не дамо йому більше наблизитися.
Аня дивилася на матір, на подруг, на донечку, яка спокійно спала в руках Фудзіни — і в її очах з’явилася нова сила.
— Я більше не боюся, — сказала вона. — Я буду боротися. За себе. За Ліану. За всіх нас.
У кімнаті запанувала тиша, але це була вже не тиша страху — це була тиша рішучості.
У кімнаті панувала затишна тиша. Аня сиділа на килимі, граючись із Ліаною, яка сміялася, хапаючи мамині пальці. Фудзіна з Кристиною на кухні заварювали ромашковий чай для Наталії, яка відпочивала після нападу.
Раптом у Віки задзвонив телефон. Вона глянула на екран — Адріан. Її серце стиснулося.
— Алло? — сказала вона, виходячи в коридор.
— Віко, я маю поговорити з тобою. Я дізнався дещо про Остапа. Він приховує більше, ніж ми думали. Це важливо.
Віка мовчки глянула назад, у кімнату, де Аня усміхалася донечці. Її очі стали серйозними, голос — твердим:
— Добре. Зустрінемось у парку через годину.
Вона повернулася до кімнати, намагаючись не показати тривогу. Її погляд був уважним, рішучим.
— Я скоро повернусь, — сказала вона, нахилившись до Ані. — Просто прогулянка.
Аня кивнула, не підозрюючи, що ця зустріч може змінити все.
Вітер гойдав гілки дерев, коли Віка підійшла до лавки, де вже чекав Адріан. Він піднявся, зустрів її серйозним поглядом.
— Як там Аня? — запитав він першим, голосом тихим, але тривожним.
Віка зітхнула й відповіла:
— Слабка, але тримається. Ліана поруч, і це дає їй сили.
Вона одразу перейшла до головного:
— Адріане, що ти дізнався про Остапа?
Адріан глянув на неї крізь пориви холодного вітру й промовив:
— Я переглядав його справи. І знайшов свідчення від одного друга… Він розповів, що колись Остап причетний до викрадення дівчини. Її так і не знайшли. Підозра падала на нього, але він уникнув покарання. Він небезпечний, Віко.
Віка стиснула кулаки, її голос став різким:
— То чи можна його арештувати, щоб він не торкнувся Ані?
Адріан похитав головою:
— Поки що доказів замало. Але якщо він посміє знову загрожувати Ані чи дитині — тоді його посадять без вагань.
Віка подивилася на нього лагідно, очі наповнилися вдячністю:
— Дякую, що допомагаєш.
Адріан опустив погляд і тихо сказав:
— Я шкодую, що ми не зійшлися раніше… через мої помилки, через брехню.
Віка поклала руку йому на плече, її голос був теплим:
— Тепер я бачу в тобі друга. І вдячна, що ти поруч. Зроби все, щоб Остап опинився за ґратами.
Вітер стих, і між ними запанувала тиша — тиша рішучості й нової довіри.
Минуло кілька днів, і Наталія забрала Аню з Ліаною до себе додому. Вона накрила стіл, приготувала теплу вечерю й подякувала Віці, Крістіні та Фудзіні за все, що вони зробили для її доньки.
— Я цього ніколи не забуду, — сказала вона зі сльозами на очах. — І навіть прошу пробачення, Віко, що колись відправила тебе додому, бо думала, що ти втручаєшся в життя Ані та Аліни.
Віка обійняла Наталію, і в кімнаті запанувала атмосфера примирення й вдячності.
Та раптом у Віки виникло питання:
— А де ж Аліна?
Фудзіна склала руки на грудях і з лукавою усмішкою відповіла:
— У неї, здається, шури-мури з багатим кавалером.
Усі засміялися, але Аня не приєдналася до веселощів. Її обличчя залишалося серйозним.
— Щось тут не так… — прошепотіла вона. — Вона ж після того, як була зі мною після пологового, більше не виходила на зв’язок.
Подруги переглянулися, і в кімнаті запанувала тиха тривога. Радість від примирення з Наталією змінилася новим відчуттям: таємниця навколо Аліни починала розкриватися.
Наталія з Анею тільки увійшли до дому, коли Аліна, вся наряджена у блискучий сірий костюм, з пляшкою в руці почала співати щось веселе, заходячи до кімнати. В іншій руці вона тримала сумку з рожевими речами. Наталія одразу зрозуміла: з донькою не все гаразд.
Аня швидко поклала Ліану у колиску й допомогла сестрі лягти спати, щоб та отямилася. Минуло трохи більше години, і Аліна вже вмилася, прийняла душ із жасминовим ароматом гелю й повернула собі охайний вигляд.
Вона сіла поруч із Анею й тихо сказала:
— У мене більше немає чоловіка.
У цей момент до кімнати зайшла Фудзіна, провідати Аню з малечею. Вона жартівливо запитала:
— Ну що, ти вбила свого чоловіка?
Аня строго кивнула, а Аліна відповіла без усмішки:
— Він розлучився зі мною… Але тепер у мене буде новий салон.
Фудзіна підняла плечі й сказала з легким сміхом:
— І добре. Він тобі не пара. Зате ти у виграші — власний салон, молодець, хоч щось навчилася й здобула.
Аліна, вже з іскрою надії в очах, додала:
— Я знову буду зустрічатися з Ігорем. Ми будемо разом, він зміниться заради мене.
Аня обняла сестру й щиро зраділа за неї:
— Я рада, що після розлучення твоє життя налагодиться.
Та в глибині душі Аня думала про інше. Її серце боліло через Степана. Віка не раз повторювала їй:
— Тобі доведеться чекати, коли він сам з’явиться й тоді розповісти йому всю правду.
Аня дивилася на доньку й відчувала, як роки страждань тиснуть на неї. Але тепер вона знала: момент істини неминучий.
Вітер свистів між рядами гаражів, коли Остап схопив Віку за руку й різко потягнув уперед. Вона втратила рівновагу й упала на холодний бетон.
— Не чіпай мене! — вигукнула вона, намагаючись вирватися.
Остап нахилився, його очі палали злістю:
— Ти не мала влазити в це, Віко.
— Ти псих, — відповіла вона, дивлячись йому прямо в очі. — Я знаю, що ти причетний до зникнення дівчат. Тобі платили ті, хто продає їх, а ти перевозив. Аня навіть не знає цього жаху. Адріан тебе викрив, він не здогадувався, що ти такий виродок.
Остап скреготав зубами й прошипів:
— Твоя сестра Крістіна у мене. Якщо не повернеш мені Аню, вона буде продана іншим людям. Дивись!
Він витягнув телефон і показав відео: Крістіна стояла в сараї, прив’язана, рот заклеєний, руки зв’язані. Вона намагалася вирватися, але марно.
Віка з жахом закричала:
— Ні! Не чіпай мою сестру! Вона невинна! Аню я тобі не віддам, зрозумів? Відпусти Крістіну!
Остап зловісно усміхнувся:
— Вона відповість разом із тобою за те, що ви зруйнували моє життя з Анею.
У цей момент із темряви з’явився чоловік у темних штанах і сорочці. Його голос пролунав грізно:
— Відпусти мою дружину!
Остап глянув на нього й зневажливо хмикнув:
— А ти ще хто такий? Загубився?
— Я той, хто використовує таких мерзотників, як ти, — відповів чоловік, і в його руках блиснув пістолет.
Пролунав постріл. Куля влучила Остапу в ногу, він закричав і впав.
— Ні! — вигукнула Віка, схопившись за руку чоловіка. — Навіщо ти це зробив? У нього моя сестра! Її треба врятувати!
Чоловік обійняв її, гладячи волосся:
— Спокійно. Це був агент Адріан. Він знає, де Крістіна. Її вже рятують. Усе закінчено.
Віка розплакалася в його обіймах, але відчувала спокій. Її серце нарешті відпустило страх.
Тим часом поліція, яку привів Адріан, увірвалася до гаражів і заарештувала Остапа. Його місце перебування було відоме завдяки сигналу, який надіслала Аня.
Аня стояла неподалік, тримаючи Ліану, й дивилася, як Остапа забирають. Її очі наповнилися сльозами полегшення.
— Нарешті… він більше не з’явиться в моєму житті.
Вона побігла до Віки й міцно обняла її:
— Ти врятувалася. І Крістіна теж…
Пізніше Крістіна, вже звільнена, побачила, як Віку виводять із гаража. Вона кинулася до сестри й обняла її так міцно, що сльози текли по обличчю.
— Я рада, що ти жива, моя сестричко…
У цю мить усі зрозуміли: темрява відступила. Остап більше не мав влади над їхнім життям.
