Раді Вас бачити!

Готель «Ель-Дорадо» височів над бульваром, як пам’ятник людському марнославству: море мармуру, кришталю та електричного світла, що коштувало дорожче за річний бюджет невеликого європейського князівства. Ідилію нічного Голлівуда порушив вереск гальм. Чорний «Паккард» різко зупинився... лишаючи на асфальті липкий фосфоресцентний слід. Не встиг швейцар у розшитій золотом лівреї зробити й кроку, як з темряви вилетів «Форд Т» і з хрускотом врізався у велику декоративну пальму у вазоні прямо перед входом. З багажника «Форда» вирвалася хмарка сизого неонового диму.

Скляні двері розчахнулися, і в бездоганний хол готелю ввалилася компанія, яка виглядала так, ніби щойно пограбувала хімічний завод і викупалася у відходах.

Альваро йшов першим. Його ідеальний костюм-трійка був наскрізь просякнутий синьою липкою масою, але він тримав спину так рівно, ніби йшов коридорами візантійського палацу. За ним, залишаючи на італійському мармурі неонові сліди, крокувала Кетрін, чий погляд обіцяв повільну і болісну смерть кожному, хто наважиться заговорити до неї. Слідом увірвався Тадеуш, який на ходу поправляв капелюх, та Амброзій, що витончено струшував сині краплі зі своїх манжетів. Замикали процесію Нікандр, який тримав за хвіст єнота, що порушував закони гравітації й намагався злетіти до кришталевої люстри, та Влада. Остання волокла за комір федерального агента. Агент світився зсередини, як глибоководна медуза, і тихо співав гімн США, час від часу намагаючись лизнути то мармурову колону, то ноги Влади.

Портьє за стійкою реєстрації, чоловік із настільки накрохмаленим комірцем, що той, здавалося, переріже йому горло, завмер. Його очі розширилися від жаху, коли він вдихнув густий аромат метилового спирту, цвинтарної землі та дорогих парфумів.

— Доброго вечора, — крижаним тоном вимовив Альваро, спираючись на стійку так, що його рукавичка прилипла до червоного дерева з характерним чавканням. — Мені потрібен президентський люкс. І ще один номер для... супроводу.

Альваро недбало кинув на стійку важку золоту монету з профілем імператора Юстиніана, яка була густо вимазана синьою патокою.

— Якого супроводу, юристе?! — ревнув Тадеуш, відштовхуючи Альваро плечем. Він вихопив із кишені жетон ФБР і тицьнув його просто в обличчя портьє. — Департамент юстиції! Спецоперація «Місячне сяйво»! Конфіскуємо Ваші найкращі номери для допиту особливо небезпечних свідків! І пришліть у мій номер три відра льоду, п’ять пляшок вашого найкращого шампанського і когось, хто вміє відмивати урядових тварин від радіації!

Портьє перевів погляд з жетона на єнота, який у цей момент вирвався з рук Нікандра, плавно злетів під стелю і почав гризти кришталеву підвіску на люстрі.

— Тварина... вона літає, сер, — прошепотів портьє, відчуваючи, як підкошуються ноги.

— Це ілюзія, мій юний друже, — філософськи зауважив Нікандр, спираючись на стійку поруч із Тадеушем. — Наш розум схильний конструювати хибні образи, щоб пояснити незбагненне. Ви бачите летючого єнота, а насправді це просто проекція Вашого екзистенційного страху перед невідомим. Хоча, мушу визнати, цей страх має дуже пухнастий хвіст.

— Дайте йому ключі, поки я не втратила залишки гуманізму, — прошипіла Влада. Вона ривком підняла федерала, який саме намагався пустити синю бульбашку з рота. — Якщо Ви не поселите нас протягом хвилини, я залишу цього агента у Вашому лобі. І повірте, він почне проповідувати.

Портьє тремтячими руками витягнув два ключі.

— У... у нас залишився лише один пентхаус на верхньому поверсі та... один стандартний номер біля чорного ходу. Більше вільних місць немає.

— Чудово, — Кетрін блискавичним рухом вихопила ключ від пентхауса з рук портьє, перш ніж Альваро встиг до нього дотягнутися. Вона розвернулася до компанії. — Я беру люкс. І я не збираюся ділити його з Владою. Від неї тхне кров'ю і поганим настроєм ще з часів облоги Гіппона.

— Повір, Кетрін, — Влада холодно блиснула очима, перехоплюючи федерала зручніше, — я краще спатиму в багажнику цього іржавого корита, ніж слухатиму Ваші юридичні лекції. Твої парфуми у поєднанні з цим синім пійлом викликають у мене бажання почати Третю світову війну просто зараз.

— От і домовилися, — Кетрін рушила до ліфта, залишаючи за собою липкі сліди. — Усі, хто вміє поводитися тихо і не ставити дурних питань, можуть спати на килимку під моїми дверима.

Альваро миттєво відклеївся від стійки.

— Кетрін, зачекайте. Ми маємо структурувати наш бізнес-план. Пентхаус — ідеальне місце для переговорів, і я, як гарант Вашої безпеки...

— Гарант безпеки? — реготнув Тадеуш, обганяючи Альваро на шляху до ліфта. — Ти гарант нудьги! Кетрін, я вкрав для Вас халат із сусіднього номера, і зараз ми будемо тестувати це шампанське у ванні!

Амброзій витончено поправив краватку і неквапливо пішов слідом за ними.

— Хлопці, Ви дієте надто грубо, — промуркотів він, заходячи в кабіну ліфта просто за Кетрін. — Люба Кетрін, Ваша шкіра після цього хімічного інциденту зазнала жахливого стресу. У мене є рідкісна ефірна олія з Дамаска, я особисто зроблю Вам масаж обличчя і не тільки, поки ці двоє варварів будуть з'ясовувати, хто з них голосніше кричить.

Двері ліфта зачинилися, відрізаючи обурений вигук Альваро та сміх Тадеуша.

Влада залишилася стояти посеред холу. У її лівій руці бовтався синій федерал, який саме почав мугикати щось про свободу та рівність. Праворуч стояв Нікандр, який із цікавістю спостерігав, як єнот під стелею намагається відкрутити лампочку. Влада повільно перевела погляд на ключ від стандартного номера, який портьє боязко поклав на край стійки.

— Отже, — голос Влади був тихим, але від нього портьє заховався під стіл. — Я, софіст, урядовий ідіот, що світиться, і летючий гризун. В одній стандартній кімнаті.

Вона зітхнула так глибоко, що кришталь на люстрі ледь помітно задзвенів.

— Нікандре. Зніми цю тварину зі стелі. Якщо через п'ять хвилин у моєму номері не буде абсолютної тиші, я зроблю з єнота комір, з агента — торшер, а тобі доведеться згадувати, як швидко ти вмів бігати від спартанців.

***

Двері люкса вилетіли з м’ясистим звуком — Тадеуш влетів у кімнату, тягнучи за собою Альваро за комір, і вони обох гепнулися на дорогий килим, зчепившись у клубок. Синій сироп “місячного сяйва” миттєво склеїв їхні піджаки в один суцільний ультрамариновий кокон.

— Пусти, варваре! — просичав Альваро, намагаючись влучити ліктем у щелепу Тадеуша. — Ти поводишся як гун під час пограбування Риму! Кетрін потрібен спокій, а не твої петарди!

— Спокій?! — Тадеуш вишкірився, з силою розриваючи «сиропний зв’язок» і нарешті підводячись на ноги. Його капелюх з’їхав на бік, а на лобі красувалася свіжа синя пляма. — Вона нудьгує від твоїх промов уже п’ятсот років! Їй потрібен драйв! Кетрін, я зараз винесу стіну в сусідній кімнаті, там точно є багатші туристи з коньяком!

Амброзій у цей момент вже стояв біля бару, з абсолютно невинним виглядом наливаючи собі щось бурштинове в кришталевий келих.

— Ой, хлопці, — промуркотів він, витончено піднімаючи брову. — Ви такі передбачувані. Коли ми мародерили в гробниці Тутанхамона, Ви билися точно так само. Тільки тоді Тадеуш намагався з’їсти мумію на спір, а Альваро намагався оподаткувати потойбічне життя. До речі, цікаво куди Нікандр сховав нос Сфінкса. Кетрін, люба, я ввімкнув воду в обох ванних. Для Тебе. А ці двоє... ну, нехай розважаються.

Кетрін навіть не глянула на них. Вона просто зайшла в одну з ванних кімнат і з силою бахнула дверима, від чого з люстри полетіла кришталева підвіска.

Наступну годину в номері панував сюрреалістичний хаос. З першої ванної, куди завалився Альваро, долинав гуркіт розбитого флакона з одеколоном і прокльони на адресу «неотесаних дикунів». Альваро намагався змити сироп, паралельно кричачи через двері Кетрін про те, що він «здивує її масштабом своєї відданості».

— Ти здивуєш її своєю занудністю! — реготав Тадеуш з іншої ванної, де він увімкнув душ на повну і намагався відмитися, паралельно співаючи якусь сороміцьку матірну пісню часів Сухого закону.

Нарешті двері ванної Тадеуша відчинилися. Він вийшов повільно. На ньому не було ні халата, ні рушника, ні клаптика тканини. Він стояв у центрі кімнати, абсолютно голий, з мокрим волоссям, що злиплося в бурульки, і з хижою, самовдоволеною усмішкою. Його тіло було вкрите шрамами від куль, мечів та, здається, іклів Влади, але він пишався кожним із них.

Він ефектно розвів руками, демонструючи себе у всій красі.

— Та-дам! — вигукнув він, підморгуючи Амброзію. — Кетрін! Виходь! Я готовий тебе дивувати! Жоден Альваро з його грошима не має такого... е-е-е... арсеналу! Я покажу тобі, що таке справжній драйв 1920-х!

Двері другої ванної відчинилися. Кетрін вийшла повільно, загорнута у величезний білий рушник. Її шкіра була блідою, майже мармуровою, а очі — абсолютно порожніми. Вона не була розлюченою, не була збентеженою. Вона була в стані повної емоційної мерзлоти.

Вона пройшла повз голого Тадеуша, навіть не повівши оком у бік його «арсеналу», сіла в крісло і повільно схрестила ноги.

— І чим ти хотів мене здивувати, Тадеушу? — її голос звучав так, ніби він долинав із глибини льодовика. — Своїм тілом? Я бачила, як будували піраміди, і чоловіки там були куди міцніші. Я бачила героїв Трої, сміливіших за тебе. Я бачила тисячі таких, як ти, що вважали себе унікальними. Але для мене твоє захоплення собою — це просто шум.

Вона взяла зі столу келих, який приготував Амброзій, покрутила його в руках і байдуже відставила вбік.

— Ви настільки передбачувані, що мені хочеться заснути прямо тут. Що нового я маю побачити у Ваших спробах вигризти мою увагу? Ви тисячу років робите одне й те саме. Ну ж бо, здивуйте мене. Хоч раз за ці віки зробіть щось, що не змусить мене позіхати.

Тадеуш застиг, його самовдоволена посмішка повільно сповзла з обличчя. Він був готовий до криків, до погроз, навіть до того, що вона почне його бити. Будемо відверті, скоріше він розраховував на побиття. Але ця відсторонена порожнеча била болючіше за будь-який удар. Він мимоволі спробував прикритися рушником, який Амброзій із невинним виглядом простягнув йому.

— Але Кетрін... — почав Альваро, який вийшов із ванної в халаті, що був йому малий, і з рушником на голові, що нагадував дивний тюрбан.

— Мовчіть обидва, — відрізала вона, навіть не дивлячись на них. — Амброзію, налий мені коньяку. І зроби так, щоб я не бачила цих двох облич принаймні годину. А Ви двоє... ідіть і придумайте щось, що не змусить мене позіхати від Вашої присутності. Або просто зникніть. Мені байдуже.

Альваро та Тадеуш перезирнулися. Весь їхній драйв, все суперництво розбилося об цю стіну крижаної відмороженості.

***

Влада затягла федерала до ванної кімнати, лишаючи на дорогому кахлі густий неоновий слід. Вона вже простягла руку до крана, щоб влаштувати йому крижане промивання мізків, але агент раптом перестав пручатися.

Концентроване «Місячне сяйво», що всоталося через його шкіру, нарешті дісталося нервової системи. Синій сироп спрацював на людину як кінська доза дикого афродизіаку, помножена на адреналін. Зіниці федерала розширилися до розміру монет, а м'язи під мокрим піджаком раптом налилися такою нелюдською, звірячою силою, якої в звичайного урядовця просто не могло бути.

— Ти порушуєш мої кордони, — прохрипів він низьким, несподівано владним голосом, роблячи крок уперед. — Але я готовий до співпраці.

Він зробив різкий ривок і втиснув Владу спиною в стіну. Його руки, повністю покриті липкою брагою, по-хазяйськи ковзнули по її талії. Влада від несподіванки аж кліпнула. Тисячі років її боялися демони і полководці, вона могла зламати шию бику двома пальцями, але зараз вона з жахом зрозуміла, що не може зрушити цього смертного з місця. Синій спирт перетворив його на закоханого бронепоїзда.

— Прибери від мене свої державні щупальця, ідіоте! — прошипіла вона, намагаючись вдарити його ліктем у щелепу.

Але сироп працював гірше за мастило. Її рука просто зісковзнула по його плечу. Федерал, сприйнявши її удар як згоду та пристрасну прелюдію, навалився на неї всією своєю надприродною масою.

— Опирайся правосуддю, крихітко, — простогнав він просто їй у вухо, обдаючи запахом метилу. — Мені подобається, коли громадяни чинять опір.

Він спробував закинути ногу їй за стегно, але його лаковані черевики роз'їхалися на слизькій підлозі. З гучним зойком агент полетів назад, мертвим захватом тягнучи Владу за собою. Вони перевалилися через високий бортик чавунної ванни і з гуркотом гепнулися на дно.

Влада боляче вдарилася лопатками, а зверху на неї приземлилося сто кілограмів накачаного хімією урядового щастя. Хтось із них випадково зачепив кран, і на них хлинув потужний струмінь води, миттєво збиваючи сироп у густу ультрамаринову піну.

Агент опинився зверху. Абсолютно дезорієнтований, мокрий і збуджений “місячним сяйвом”, він почав еротично соватися по Владі, легко притискаючи її до емальованого дна своїми сталевими, завдяки сиропу, руками.

— Яка глибока юрисдикція! — булькав він, намагаючись втиснути свій мокрий ніс їй у шию, поки Влада люто тисла йому долонями в обличчя, намагаючись скинути з себе цю гору м'язів. — Виписуй мені ордер! Карайте мене, пані агенте, я не платив податки з тисяча дев'ятсот п'ятнадцятого!

— Я тобі зараз хребет через рот витягну! — ревіла Влада.

У тісному просторі ванної, залитої водою та слизом, вона не могла знайти точку опори, а його нова сила не давала їй вирватися. Вони просто борсалися в піні, і збоку це виглядало як найбрудніша і найабсурдніша любовна сцена в історії американських спецслужб.

Єнот, який весь цей час сидів на мокрому краї ванної і з жахом дивився на це сплетіння тіл, раптом переступив з лапи на лапу. Кахель був занадто слизьким. З коротким писком звір зірвався вниз і гепнувся прямо на загривок федералу.

Агент радісно заверещав. Галюциногенний тріп підказав йому, що це нова, екзотична стадія допиту.

— О так! — кричав він, поки мокрий єнот у паніці дряпав йому щоки і бив хвостом по носі. — Більше жорсткості! Зніми з мене гріхи!

Влада не втратила ні секунди. Вона перехопила слизького єнота поперек живота і, ігноруючи його обурене гарчання, з усієї сили притисла до обличчя агента.

— Змивайся, помилко еволюції! — кричала вона, возячи мокрим хутряним клубком по носі, губах та очах федерала, немов найкращою у світі жорсткою губкою.

Єнот скажено вив, випускаючи кігті. Агент стогнав від мазохістичного екстазу, пускаючи сині бульбашки і продовжуючи притискатися до Влади. Вода лилася через край, затоплюючи ванну кімнату.

У дверях безшумно з'явився Нікандр. Його біле волосся полити “Місячним сяйвом” ідеально лежало, а в руці він тримав знайдений десь келих із коньяком. Він повільно сперся на одвірок і зробив маленький ковток, з витонченою цікавістю спостерігаючи за цією мильною гладіаторською битвою.

— Знаєш, Владо, — задумливо промовив Нікандр, перекриваючи шум води та стогони агента. — Діоген якось шукав людину вдень із вогнем. Але якби він побачив, як ти намагаєшся відмити американську демократію за допомогою літаючого гризуна та сексуального насильства у ванні... він би просто загасив ліхтар і пішов пити вино.

Влада нарешті знайшла опору. Вона вперлася чоботом просто в живіт агенту і, використавши всю свою вампірську лють проти його хімічної сили, з гуркотом виштовхнула його за борт.

Федерал вивалився на мокру плитку підлоги, потягнувши за собою шторку для душу. Він згорнувся калачиком, щасливо гикаючи і притискаючи до грудей шматок мила.

Влада повільно підвелася у ванні. З неї стікали ріки синьої води. В одній руці вона тримала абсолютно ошелешеного, мокрого єнота, який тепер був схожий на злу швабру. Вона підняла на Нікандра погляд, у якому горів вогонь пекла.

— Нікандре, — тихо, з розстановкою сказала вона. — Якщо ти зараз не принесеш мені рушник, я помию тебе. Цим самим єнотом.

Софіст миттєво зблід, допив коньяк одним ковтком і мовчки розчинився в коридорі, зрозумівши, що філософія закінчується там, де починається мокра і розлючена жінка.

***

У номері нарешті запанувала тиша, яка буває лише після великого вибуху або дуже якісного скандалу. Агент ФБР, чий організм не витримав коктейлю з афродизіаку та вампірської терапії, спав у ванній прямо на кахлі. Він загорнувся у шторку для душу і тихо сопів, бачачи сни про підвищення по службі та сині зірки.

Влада сиділа на дивані, зосереджено витираючи єнота величезним махровим рушником. Вона робила це майже ніжно, хоча її обличчя все ще зберігало вираз «не підходь — вб'ю». Звір, який ще десять хвилин тому працював живою губкою, тепер був схожий на купу вологого сірого пуху. Коли Влада закінчила, єнот раптом підвівся на задні лапи, обхопив її зап'ястя своїми крихітними, схожими на людські, пальцями і довірливо притиснувся мокрим носом до її долоні. Його очі-намистинки дивилися на неї з таким обожнюванням, ніби вона була не вампіром, а божеством фруктових кошиків.

Вона дістала з вази на столі жменю винограду та нарізане яблуко. Єнот миттєво вхопив ягоду обома лапами, почав смішно її «мити» у повітрі і швидко жувати, не зводячи з Влади закоханого погляду.

У цей момент із другої ванної кімнати вийшов Нікандр. Це було ефектне повернення. Після ретельного миття його волосся нарешті позбулося синього нальоту і сяяло первозданною білизною. Він був чистий, пахнув готельним милом і виглядав так, ніби щойно зійшов з олімпійського барельєфа.

— Яка тиша, — промовив Нікандр, поправляючи халат. — Виявляється, щоб у цьому номері настав мир, потрібно було лише втопити федерала і нагодувати гризуна.

Він підійшов ближче, спостерігаючи, як єнот зосереджено гризе яблуко, сидячи на колінах у Влади.

— Дивись, як він на тебе дивиться, — усміхнувся Нікандр, сідаючи навпроти. — Владо, ти підкорила його серце. Платон завжди казав, що звірі бачать істинну природу душі. Здається, він прийняв твою лють за вищу форму турботи.

Він нахилився до єнота, який перестав жувати і підозріло подивився на біловолосого.

— Ну що, маленьке чудовисько? — тихим, майже лагідним голосом звернувся Нікандр до звіра. — Тепер, коли ми обоє позбулися цього огидного синього відтінку, можемо поговорити як розумні істоти? Ти ж розумієш, що те, що сталося у ванні, було актом крайньої необхідності? Це була діалектика в дії: через конфлікт — до чистоти.

Єнот видав короткий звук, схожий на пирхання, і демонстративно повернувся до Нікандра спиною, продовжуючи жувати виноград на руках у Влади.

— Бачиш, він зі мною не згоден, — розсміявся Нікандр. — Він вважає, що софістика не варта одного солодкого виноградного зерна. Знаєш, Владо, у нього є чому повчитися. Він не рефлексує про минуле, не боїться майбутнього, він просто любить жінку, яка витерла його рушником, і їсть свої фрукти. Можливо, це і є найвища мудрість, яку ми шукаємо тисячі років?

Влада мовчала, лише злегка посміхнулася кутиками губ, відчуваючи тепле пухнасте тіло у себе на руках.

— Твоя мудрість, Нікандре, зазвичай закінчується там, де починається порожня пляшка, — спокійно відповіла вона. — Але зараз... просто помовчи. Дай йому доїсти.

Нікандр кивнув, відкинувся на спинку крісла і почав спостерігати за тим, як місячне світло Голлівуда грає на його білому волоссі та на задоволеній мордочці єнота, який остаточно визначився зі своїм фаворитом у цій компанії.

***

Тадеуш влетів у президентський люкс, вибивши двері ногою. В руках він тримав гору шовку, оксамиту та твіду.

Розбирайте, поки поліція не знайшла голого кравеця в провулку! крикнув він, кидаючи одяг прямо на ліжко. Альваро, це тобі. Кетрін, Ваша сукня. Вдягаємося і валимо вниз. Від цього смороду в мене вже галюцинації.

Альваро бридливо підняв двома пальцями піджак, а Кетрін мовчки підхопила червоний згорток і зникла за дверима вцілілої ванної. Через п'ятнадцять хвилин вони знову набули свого гіпер пафосу.

Бар готелю Ель-Дорадо пахнув кубинськими сигарами та старими грошима. Вони зайняли найдальший кутовий стіл. Кетрін опустилася в шкіряне крісло, і розмови за сусідніми столиками миттєво стихли. На ній була червона сукня, густо розшита бісером та лелітками, що спалахували під кришталевими люстрами, як краплі свіжої крові. Строгий чорний жакет із мереживними рукавами приховував плечі, а на шиї важко висіла нитка великих білих перлів. Її ідеально вкладене чорне волосся і темно-червона помада створювали образ фатальної хижачки.

Вона сиділа з абсолютно порожнім поглядом, недбало тримаючи пузатий келих із подвійним коньяком.

Альваро перехилив віскі і раптом розреготався, розслабившись уперше за вечір.

— А пам'ятаєте Віттенберг? Як ти, Тадеушу, намагався впарити архієпископу папські індульгенції, які ми самі ж і надрукували в підвалі? Ти ще стверджував, що вони відпускають гріхи навіть за ті вбивства, які людина тільки планує скоїти! Ми тоді ледь встигли втекти, поки нас не оголосили єретиками.

Тадеуш заіржав так, що бармен ледь не впустив шейкер.

— Тоді Кетрін вигадала геніальний бізнес план! Чернець Йоганн Тецель так вдохновився її ідеями, що їздив країною з гаслом: «Щойно монета в скрині задзвенить, душа з чистилища в небо полетить».

—Вона тоді ще сказала, що страх перед пеклом — найкращий актив на ринку.— нагадав Амброзій,—Ми тоді ледь встигли вискочити з Віттенберга, поки Лютер не почав прибивати свої списки до кожних дверей!

Кетрін зробила повільний ковток коньяку. Її обличчя залишалося непроникним, але в кутиках губ майнула тінь усмішки.

— Тоді люди купували папірці, бо вірили в чистилище, — тихо сказала вона. — А зараз вони купуватимуть “Ліки від сумних думок”, бо бояться реальності. Стратегія не змінилася, змінився лише продукт.

Тадеуш нахилився над столом, різко стаючи серйозним. Його очі загорілися азартом.

Агент у ванні Влади довів головне: товар працює безвідмовно. Але продавати його по підворіттях це шлях для дрібних щурів. Нам потрібен масштаб. Нам потрібен весь Голлівуд. Ми влаштуємо закриту вечірку.

Тільки вершки суспільства, підхопив Альваро, крутячи келих. Режисери, банкіри, місцева еліта. Я складу список гостей. Зроблю так, щоб запрошення на цей захід коштувало як вілла в Малібу, і вони ще будуть битися за право його отримати.

Я беру на себе локацію та безпеку, кивнув Тадеуш. Знайду такий особняк, де можна буде хоч з гармат стріляти, і поліція не почує. Охорона, випивка, джаз-банд усе буде на вищому рівні. Ніхто не пройде без запрошення.

Кетрін поставила келих на мармуровий стіл.

А я підготую головне меню, її голос прозвучав як вирок. Я розрахую дози Сяйва для їхніх коктейлів. Вони відчують себе богами на кілька годин. А коли почнеться відхідняк, ми будемо поруч із контрактами. Влада стане обличчям нашого бренду, нехай ходить серед них як жива реклама ідеального життя. А Нікандр...

Кетрін усміхнулася хижою, холодною усмішкою.

Нікандр нехай просто не затикається і несе свою софістику. “Ліки” і філософія зроблять їх нашими рабами ще до світанку. Чого ми чекаємо? За роботу.

***

Коли вони повернулися в номер далеко за північ Тадеуш звалився на ліжко першим, навіть не знявши черевиків. Альваро впав праворуч, важко дихаючи і намагаючись відпихнути Тадеуша ліктем, щоб звільнити місце для Кетрін.

— Посунься, варваре, — прохрипів Альваро.

— Місця вистачить усім, не ний, — буркнув Тадеуш, закидаючи руку за голову.

Кетрін мовчки вмостилася посередині. Червона сукня задралася, лелітки кололи шкіру, але їй було байдуже. Вона затиснула келих із залишками коньяку в руці, поки Тадеуш не забрав його і не поставив на підлогу. Вона відчувала гаряче плече Тадеуша з одного боку і гострий лікоть Альваро з іншого.

Амброзій просто впав у ногах, поперек усіх, як великий пес. Він поклав голову на щиколотки Кетрін і миттєво вирубився.

— Хтось штовхне мене вночі — вб'ю, — сухо кинула Кетрін у стелю.

— Спи вже, вбивце, — відгукнувся Тадеуш, натягуючи край спільної ковдри на себе.

Вони лежали щільною купою. Тадеуш сопів Кетрін у вухо, Альваро уві сні міцно схопив її за зап'ястя, ніби боявся, що вона зникне, а Амброзій придавив їй ноги своєю тушею. Жодної романтики. Тіснота, запах дорогого тютюну, поту і важке, несинхронне дихання.

Кетрін заплющила очі. Ковдра була одна на чотирьох, номер — один на всіх, і зараз це була єдина реальність, яка мала значення.

Це було важке, несинхронне сопіння. Тадеуш дихав зі свистом, ніби щойно пробіг марафон. Альваро переривчасто ловив ротом повітря, а Кетрін робила глибокі, рідкі вдихи, від яких лелітки на її червоній сукні сухо шелестіли у темряві. Це безглузде дихання було єдиним звуком у номері — ритмічна підробка під людей, які просто забагато випили.

Сон їм був не потрібен. Вампіру немає сенсу витрачати час на небуття, коли вічність і так у кишені. Але алкоголь зробив свою справу: він просто вимкнув їхні системи, як несправний запобіжник. Вони провалилися в це заціпеніння не через втому, а через банальне отруєння організму, який не звик до таких доз кінських напоїв. Це був не відпочинок, а груба хімічна відключка, що звалила їх у спільну купу, змусивши тіла за інерцією імітувати людське дихання у важкій, спиртовій темряві номера.