Раді Вас бачити!

У ресторані голосно грала музика і стояли неймовірні веселощі. Галаслива компанія підприємців зібралася в окремому нижньому залі, щоб відзначити новий 2001 рік. Зображення китайського змія були розвішані по стінах серед святкової мішури, знаменуючи собою прихід Року Змії за східним календарем. Молоді довгоногі дівчата в коротких ошатних сукнях танцювали під популярні попсові мелодії. Кавалери напідпитку з поважним виглядом розвалилися на диванах і з сигарами в зубах вели невимушену бесіду, кидаючи на танцюристок хтиві погляди.

Офіціанти із заздрістю підглядали за натовпом, що веселився, з-за важких штор дверного отвору кухні:

— Чуєш, Зойко, а що це вони всі в чорне вирядилися? Чай не на похороні... — запитала старша за віком офіціантка.

— Та зараз мода така, тьотю Рай, — відповіла їй молодша колега.

— Що це за мода така — на свято в траур одягатися?! — знизала плечима старша.

— Ви не розумієте, — пояснила Зойка, — якщо в чорному, значить крутий!

— А, як на мене, то це погана прикмета. Як би біди не накликали, модники... — глибоко зітхнула тьотя Рая і пішла на кухню.

Їй на зміну підійшов Славік, який працював сомельє. Молодого худорлявого хлопця з модною зачіскою співробітники ресторану жартівливо прозвали "виночерпій". Нова посада тільки недавно з'явилася в штаті, навіяна новою закордонною тенденцією. Славік не проти був попліткувати із Зойкою і перемити всі кісточки багатим гостям, тим паче він давно придивився до дівчини з гарною фігурою та симпатичним обличчям — обслуговувати гостей у ресторані не наймали кого завгодно.

— Бач, як ноги задирають багаті кралі! — зауважила Зойка.

— Від неробства бісяться, — підтримав розмову Славік, — їм-то працювати не треба...

— От і мені б таке життя: лежи на дивані, жуй цукерки та серіали дивись... — заздрісно зітхнула вона. — А тут працюй день і ніч, щоб синочка прогодувати та одягнути...

— Зой, та не заздри ти їм, — заспокоїв її Славік. — Великі гроші — це завжди великі проблеми.

У виночерпія старший брат у лихі 90-ті подався в кримінал, от і відбував тепер строк за вбивство.

 — Ти краще, це... у кіно зі мною підеш у вихідний? — боязко поцікавився він.

— Не до тебе мені, Славку, — серцем відповіла та, відходячи від дверей, — ти й сам-то з голим задом, а мені багатого подавай, щоб так само могла витанцьовувати по шинках, не знаючи горя...

Усім у ресторані було відомо, що Зойка вже «натанцювалася» з кимось, і тепер виховує синочка сама.

— Ось через таких як ти, яким тільки гроші подавай, мій брат і опинився у в'язниці! — крикнув їй навздогін ображений Славік.

У цей час до штори підійшов один із гостей, дуже високий на зріст:

— Гей, хлопче, господиню кликни, — попросив він.

Сомельє поплентався всередину.

За кілька хвилин із дверей вийшла добре одягнена жінка років сорока:

— З Новим роком, Людочко! Шикарний вигляд маєте! — похвалив гість і поцілував їй руку.

— Дякую, Андрюшо, — просяяла та від компліменту, поправляючи зачіску.

— Людочко, я до вас із проханням... — почав гість.

— Для тебе все, що завгодно! — запевнила його господиня ресторану, задираючи голову.

Андрій усміхнувся і сперся рукою об стіну, дивлячись на жінку зверху вниз.

— Хочу забронювати зал на п'яте лютого на ту саму кількість гостей, — продовжив він, — буду свій тридцятирічний ювілей святкувати. Організуєте?

— Навіть не сумнівайся, Андрійку, вважай, що домовилися! — пообіцяла Людмила.

— А з приводу меню моя дружина до Вас за два тижні підійде, і все з нею обговорите, добре?

— Так і зробимо, не вперше! — відповіла жінка, подумки вже прикидаючи прибуток від майбутнього заходу.

Андрій Каріков був постійним і, що важливіше, щедрим клієнтом їхнього закладу. У нього водилися гроші, і він ніколи не скупився ні з вибором страв для своїх гостей, ні з чайовими. Господиня ресторану знала про нього від свого чоловіка тільки те, що Андрій тримав успішний бізнес — він займався шкірою, тобто відшивав модні шкіряні вироби під своєю власною торговою маркою "КАRIKOFF" і мав офіс у центрі міста в престижному районі. Судячи з того, які шикарні вечірки він збирав у їхньому ресторані, справи його йшли відмінно. А таких клієнтів не втрачають! Тому господиня закладу пильно стежила за обслуговуванням його гостей, навіть особисто бувши присутньою в новорічну ніч. Людмила вирушила на кухню перевірити замовлення:

— Фарширована млинцями курка готова? — діловито запитала вона шеф-кухаря.

— Готова, Людмило Львівно! — відповів той. — Зараз ми її красиво оформимо і можна подавати до столу.

— Покваптеся, гості чекають! — кивнула вона головою і пішла до свого кабінету. 

Річ у тім, що фарширована курка була фірмовою стравою цього ресторану, якою господарі дуже пишалися. А сьогодні вона була окрасою програми святкового столу. Її починали готувати за два дні до подачі й начиняли наповненими курячим м'ясом млинцями. Захоплені відгуки відвідувачів ресторану не залишали сумнівів у майстерності шеф-кухаря.

Андрій повернувся до гостей, які проголошували черговий тост за Новий рік, піднімаючи келихи шампанського, що іскрилося в кольорових променях дискотечних ліхтарів: "За щастя й удачу в новому році!"

Андрій приєднався до друзів і, обійнявши свою дружину, відсьорбнув із келиха. Його хворий шлунок тут же відповів на провокацію сильною печією. Каріков прикрив очі й, мабуть, рефлекторно стиснув дружину рукою. Та уважно подивилася на чоловіка:

— Знову болить? — співчутливо запитала вона, помітивши блідість Андрія.

Після рясної різноманітної їжі та випитого алкоголю біль посилився і вже не відпускав. Мабуть, виразка перейшла в період загострення. Як недоречно напередодні поїздки до Стамбула...

— Не зважай на це, Тетяночко, все гаразд, — запевнив він дружину.

Тетяна владно забрала келих із його рук:

— Досить пити, інакше закінчиш новорічну ніч у лікарні зі своєю виразкою, — попер    едила вона.

Андрій поцілував її в щоку і відійшов убік, бажаючи поговорити з гостями. До нього підійшов Сергій Резник, його близький друг ще зі шкільної лави:

— Андрію Вадимовичу, коли ти вирушаєш за товаром? — поцікавився він.

Так уже повелося у старих друзів називати один одного жартівливо по батькові.

— Через три тижні маю бути в Євпаторії, — відповів Каріков. — Корабель вирушає двадцять другого січня.

— Ну ти даєш! Узимку на морі холодно. Може, все-таки зважишся на переліт? — співчутливо запитав Резник.

— Ні! Ти ж знаєш, що я боюся літати...

— Що за маячня у твоїй голові оселилася?! — знизав плечима друг напідпитку, — ніби й росли разом... А ти знаєш, що за статистикою в наш час літак — найбезпечніший вид транспорту? — заглянув він в очі Карікову, обіймаючи за плечі.

— Та знаю я, знаю!.. Але ти мене, Сергію Васильовичу, все одно не переконаєш, — відповів Андрій і, поплескавши Резника по плечу, попрямував до туалету.

Але дорогу йому перегородив Дмитро, товариш по бізнесу, з яким вони разом збиралися в Стамбул на закупівлі:

— Андрюхо, можна тебе на хвилинку відірвати від гостей?

— Так, звісно, — погодився Каріков, придушуючи кислотну відрижку.

Дмитро відвів його в бік, де було менше чути гучну музику:

— Друже, позич мені грошей на товар. Хочу цього разу привезти велику партію, але фінансів не вистачає... Допоможеш? — попросив Дмитро, дещо ніяковіючи.

Каріков знав, що Дімон (так він називав друга) не підведе і вчасно поверне борг, чого б йому це не коштувало. Він поважав товариша за тверде слово і надійність. Дмитро займався дверною фурнітурою, і його бізнес швидко розширювався. Ясна річ, потрібно було ловити момент, поки на товар був попит.

— Не питання, Дімон! Скільки тобі треба?

— Десятку зелені позичиш? Віддам за три місяці, — пообіцяв він.

— Звичайно позичу, приходь до мене післязавтра.

— Дякую, друже! — потиснув йому руку зраділий Дмитро і повернувся до своєї молодої дружини. Він одружився зовсім недавно, довго тягнув із вибором, і тепер його кохана дружина була вагітна первістком. У той час, коли дружини друзів витанцьовували в коротких ошатних сукнях, залишивши своїх чад на батьків, Дмитрова Яна скромно сиділа за столом, погладжуючи живіт, що сильно випирав, і трималася за руку чоловіка.

Каріков нарешті дійшов до туалету. У тиші він сперся руками на умивальник, відчинив кран і вийняв із кишені блістер із таблетками, які завжди носив із собою. Він поклав одну пігулку до рота і запив її водою з-під крана. Звісно, хлорка ніяк не сприяла лікуванню шлунка, але Андрій не хотів вживати пігулки за столом на очах у всіх гостей, щоб не ставили непотрібних запитань. Виразку він заробив кілька років тому, будуючи свій бізнес у пору лихих дев'яностих, коли доводилося нервувати не на жарт, захищаючись від наїздів рекетирів та іншого криміналу. Та й дружина вже котрий рік не давала розслабитися своїми постійними скандалами, вона вічно чогось вимагала. Ось і вчора, напередодні свята, Тетяна довела себе до такого стану, що в його голову летіла новенька, щойно куплена цифрова відеокамера... І все через якусь каблучку, яку Вовка подарував своїй дружині, Зінці. І примудрилося ж Тетяну помітити цю злощасну каблучку на пальці подруги! Їй захотілося таку саму... але крутішу, з діамантом, щоб переплюнути. Каріков ніколи й ні в чому не відмовляв дружині, вона могла попросити що завгодно на новорічний подарунок. Проблема полягала в тому, що цю каблучку Вовка сам подарував своїй дружині, яку дуже любив, Зіні навіть не довелося просити його про це. Саме цей факт так розлютив Тетяну. Вона ж мала доступ до грошей і могла купити собі будь-який подарунок, який забажає, але її зачепило те, що Зіньці чоловік сам обирав презент і вручив перед святом.

Андрію після цього не довелося спати всю ніч через різкий біль у шлунку. Виразка не любить стресів, але дружина цього не розуміла. 

Каріков умив обличчя холодною водою і втупився в дзеркало на своє відображення. Йому скоро виповниться тридцять... це ще не вік для чоловіка, а здоров'я вже ні до біса... Треба буде обов'язково лягти в стаціонар на лікування, але про це він подумає після повернення зі Стамбула.

Закривши кран, Андрій пригладив мокрими руками своє темне волосся і вийшов до зали.

У цей час розпалені гості вирішили перепочити від танців і розійшлися по кутках, розділившись на групи. Каріков вийшов на вулицю перекурити. Свіже морозне повітря одразу обпекло йому ніздрі. Праворуч він помітив вогник сигарети. Це курила щаслива Зіна в накинутому на плечі норковому кожушку.

— Привіт, що це ти стоїш тут на самоті? Дай прикурити, — попросив він, підносячи свою сигарету. 

— Вирішила протверезіти трохи в тиші, — відповіла Зіна. — Андрюхо, тобі ж не можна курити з твоєю виразкою!

— Не можна... Але я курю. Це на час заспокоює біль, — відповів він.

— Ну, тобі видніше... — знизала вона плечима.

Зіна була сестрою його друга Резника і за сумісництвом Вовчиною дружиною. Каріков знав її з дитинства і ставився як до сестри. Зінка була простою і нехитрою реготушкою, завжди готовою прийти на допомогу. Пощастило Вовці з дружиною, що й казати... У їхній компанії всім було відомо, що чоловік обожнює її до глибини душі й носить на руках. Це і було предметом заздрощів усіх подруг.

Каріков затягнувся, з насолодою затримав дим і випустив його в морозну тишу.

— Слухай, Зінко, що там за каблучку тобі Вовчик подарував? Покажи-но.

— А ти звідки знаєш? — здивовано засміялася вона, простягаючи йому руку з новим перснем, у якому сяяв жовтий камінь.

— Та мені Танька через неї вчора спати не дала! Як оскаженіла... Тільки заходжу ввечері додому, як ні в чому не бувало, а мені в голову летить відеокамера... — поскаржився він, розводячи руками, в одній із яких диміла сигарета.

— Не може бути!!! — вигукнула Зінка, — але ж і каблучка-то простенька, із цитрином... — вона піднесла руку до своїх очей, 

— Але дуже вже симпатична… — задоволено додала вона, милуючись подарунком чоловіка.

— Ну ось... Танька вимагає таку саму, але з діамантом... — зізнався Каріков, — де Вовка ïi роздобув?

— Звідки я знаю? Запитай краще в нього сам, — відповіла Зінка, бентежачись від того, що стала каменем спотикання в сімейних суперечках Андрія.

— Так і зроблю, — запевнив він, потираючи рукою живіт.

— Що? Болить? — співчутливо поцікавилася подруга.

— Так, трохи...

— Тобі б пролікуватися разок...

— Так і зроблю. Після Стамбула, — пообіцяв Андрій.

Загасивши цигарки, обоє повернулися до зали. У цей час заграла знайома музика, і Зіна кинулася до танцюристів, хвацько витанцьовуючи під популярний ритм, залишила Карікову свій дорогий кожушок.

Андрій відшукав очима Вовку і підійшов до нього. Їх пов'язувала багаторічна дружба і ділове партнерство. Колишній військовий, який потрапив у струмінь, зробив чималі гроші в 90-х. Ось і зараз Вован не випускав пузату барсетку зі своїх рук, довіряючи її одній лише дружині. Вовка доводився шурином Резнику, тож часті зустрічі в близькому колі породили взаємний інтерес, який переріс у партнерство, а потім і в дружбу.

— Воване, є розмова, — підсів до нього Каріков.

— У чому справа? — повернув до нього голову неабияк напідпитку друг.

— Ти де цю каблучку дружині купував?

— А що? — не зрозумів суті питання Вовка, якому було вже не до серйозних розмов після випитої кількості спиртного.

— Та нічого, завтра поговоримо, — зрозумів ситуацію Андрій, — ось, тобі Зінка шубу передала на зберігання, — простягнув він норковий кожушок і залишив Вовку з його співрозмовниками.

Каріков був із тих людей, які вміли дружити, тому до нього тягнулися люди, і він не обділяв їх своєю увагою, якщо знаходив гідними. Ось і зараз він зібрав за святковим столом чоловік двадцять гостей, організувавши свято власним коштом. Нехай друзі веселяться, від нього не убуде... Так вже склалося, що він, Андрій, був найбагатшим із них на цей момент, але жадібність не була притаманна його щедрій натурі. Каріков узагалі любив веселощі й гучні гулянки, але сам багато пити вже не міг через виразку. Та й повинен же залишатися хоч хтось один тверезий у компанії на екстрений випадок. Його дружина Тетяна обожнювала красуватися в ролі господині свята, тому він дозволяв їй збирати величезні тусовки на своїй великій заміській дачі. Іноді він як господар і організатор навіть не був присутній на власній вечірці, зайнятий питаннями бізнесу. А гості гуляли по два-три дні поспіль, впиваючись і об'їдаючись делікатесами. Він радів за друзів і за свою дружину, яка втілювала в життя свої амбіції. Андрій згадав про Тетяну і запитав себе: чому він одружився з нею? Зухвала дівчина з гордо кирпатим носиком підкорила колись його серце, і він, не замислюючись, подався у вир сімейних стосунків... Та якщо бути чесним, абсолютно чесним із самим собою, то одружився він через батька Таньки, який був відомим у кримінальних колах шулером. Йому, Андрію, був потрібен надійний "дах", а батько охороняв свою єдину доньку та її інтереси як зіницю ока! Відтоді із захистом і грошима проблем не було. Тесть одразу ж підніс молодятам як весільний подарунок новенький автомобіль популярної на той час марки "Таврія", а незабаром зробив значні фінансові вливання в бізнес зятя. Що й казати, Танька неймовірно пишалася своїм батьком і час від часу лякала ним чоловіка: ледве що — одразу "татові скажу". А тато був авторитет... одного разу він так "нагрів" знайомого, що той програв і дружину, і доньку. Ох і набридли ж йому ці погрози! Але два роки тому ситуація змінилася — тестя посадили і надовго. Залишилася тепер Тетяночка беззахисна!

Складно з нею жити. Тетяна мала вимогливий і владний характер, не маючи жодної краплі ніжності та жіночності, яких йому так не вистачало. Іноді він замислювався, чого ж у їхньому спільному житті більше: пристрасті чи стресу? Каріков схилявся до другого варіанту... Але нічого не поробиш, у них росла донька.

У дальньому кутку столу Андрій помітив Сашка з дружиною. Хлопець працював реалізатором шкіряної продукції виробництва Карікова на ринку.

— Саньок, як справи? Веселишся? — запитав Андрій.

— Андрюхо, дякую тобі за це свято! — у захваті вимовив Сашко, — ніколи так весело не зустрічав Новий рік... — приклавши руки до грудей, божився він язиком, що заплітався

— Ти давай, закушуй! — пхала йому під ніс салат Тая, його дружина, побоюючись, що її чоловік скоро впаде під стіл і засне там до ранку.

Каріков засміявся: За Новий рік слід дякувати Дідові Морозу, а не мені, Саньок... Ти, головне, до поїздки в Стамбул протверезій, гаразд? — підморгнув йому Андрій.