Раді Вас бачити!

Меліса вже давно прокинулась, але їй зовсім не хотілося вилазити з м'якого ліжка. Вона охопила руками подушку й повернулась на інший бік, ховаючись від яскравого сонця. 

Сон був відрадою. Загорнута в шовкову постіль, Меліса могла забутися у світі солодких мрій, а навіть коли прокидалась, іще довго зберігала відчуття спокою. Кадел справді подбав про неї. 

Коли вони вперше переступили поріг будинку кілька днів тому, Меліса не мала сил, щоб розглядатися довкола. Вона лиш помітила, що будинок не великий — два поверхи і кілька плодових дерев, огороджених дерев’яним тином — подоба саду.

Алістер облаштував для неї одну із спалень: знайшов чисту постіль і навіть сам приготував бульйон та м’ятний чай. А наступного дня в будинку поселилась служниця — людська дівчина, що швидко привела решту кімнат до ладу. 

— Дальї, — постукала служниця, — сніданок готовий. 

Меліса зітхнула й змусила себе сісти в ліжку. Сонячне світло заливало кімнату, проникаючи крізь широке вікно. Погляд мимоволі ковзнув білими стінами із візерунками квітів, що подекуди вицвіли, та все одно здавалися красивими, навіть надто красивими, щоб бути реальними.

Тепер Мелісі належав чималий простір з усіма зручностями. Дерев’яні меблі, що ще недавно пустували, тепер були заповнені одягом та купою інших речей, які Кадел встиг придбати, відлучаючись у місто. На туалетному столику з’явилась кругла ваза для свіжих квітів, над нею — видовжене дзеркало у широкій рамі, де виднівся край великого ліжка з балдахіном.

— Дякую, Радо. Я зараз прийду, — відповіла дівчина й рушила до ванни вмиватися, а тоді розчесала волосся, дозволяючи рудим пасмам вільно спадати на плечі. Нарешті вона позбулася очіпка й тугих кіс.

У шафі висіли легкі сукні, спідниці й сорочки, куплені Каделом в Астурі. Меліса на мить замислилась, а тоді обрала ніжно-рожеву сукенку без рукавів, що ідеально пасувала до літньої спеки. Подумати тільки: тиждень тому вона могла вибрати лише між сірою та блакитною спідницею, а про маєток Кавері годі й згадувати.

Шкода лише, що радість від нової свободи швидко блякла. Як тільки Меліса переступала поріг своєї кімнати, реальність поверталась з усіма своїми барвами. 

Стелла покинула Астур разом зі своїми синами, уникаючи спілкування з Каделом, становище якого досі лишалося не надто певним, адже лист, знайдений напередодні Мелісою, досі був у руках Маркуса. І, звичайно ж, той зник безслідно. Доля матері як і раніше лишалась невідомою. 

— Лорд Кадел вже повернувся? — запитала Меліса, опинившись в маленькій їдальні. Вона як завжди сіла біля вікна, оточена мовчазною компанією п’яти порожніх стільців. Пальці мимоволі зімкнулись на в’язаній скатертині. У голові промайнула жалюча думка, що вона займає не своє місце в родині Кадела. 

— Ще ні, — кучерява голова Ради вигулькнула крізь відчинені двері на кухню. — Але дал Кадел просив вас повідомити, що встигне на сніданок.

Меліса розсіяно кивнула, зосереджуючись на хрусткій яєчні з зеленню. Вона досі не могла звикнути до служниці, яка подавала, прибирала, готувала та ще й зверталась до неї як до дальї. Здавалося, світ перевернувся з ніг на голову. 

Дівчина саме взялася за десерт — солодкі сирники зі сметаною, коли почула знайомий крик грифона. «Батько повернувся», — здогадалась вона й відчула новий укол холоду. Навіть подумки їй важко було називати цього дала батьком, а не Каделом, як раніше.

— Смачного, — кивнув чоловік, вішаючи червоний камзол на спинку стільця. За відсутністю золотих оздоб можна було зрозуміти, що сьогодні Кадел не навідувався на засідання лордів. Імовірно побував вдома.

— Дякую, — відповіла Меліса. — Що нового?

Здавалося б просте запитання викликало тінь на обличчі дала. Він дочекався, поки Рада розставить тарілки й, вдячно кивнувши, повернувся до Меліси.

— На жаль, нічого. Стелла досі в клані Білих, ніби-то через паломництво, тож я не можу втрутитися. 

Меліса лише зітхнула. Хитрість дружини Кадела не знала меж. Це ж треба таке придумати! Доки Алістер займався своєю новознайденою донькою, Стелла разом із синами подалася до Святих Верховин. Іще Маркус розповідав про печерні клани, якими опікується клан Білих — один із найслабших, до слова, та все ж певною мірою впливових. Їхні закони — відображення волі богів, через яку не можна переступати. Тож Стелла сидітиме в печерних храмах скільки забажає, і ніхто, навіть сам Алістер Кадел, не посміє переривати паломництво розмовами про справи життєві, як, на приклад, про матір Меліси і де вона захована.

— Ти дізнався щось про маму? — запитала дівчина з примарною тінню надії, та Кадел лише похитав головою, опускаючи погляд. Уже вкотре.

Мелісі вирішила змінити тему розмови:

— Як справи у Ейнара? — запитала вона й одразу ж зауважила, як різко просяяли зміїні очі батька.

— Я його сьогодні не бачив, проте певен, що все добре, — всміхнувся Кадел. — Невдовзі завітаємо до нього в гості. Я хотів, щоб ти мала можливість відпочити, але...

— Але пора вже вертатися до життя, — закінчила Меліса. 

Так, їй безумовно подобалося спати, їсти і відпочивати досхочу, дозволяючи Каделу ламати голову над вирішенням усіх проблем, як колись дозволила Маркусу приймати рішення за неї. І, хоча Алістер Кадел поводився як турботливий батько, вона не мала знову ввіряти свою долю в руки інших. 

— Чому ти не снідаєш? — запитала Меліса, коли мовчання повисло напруженою тишею.

Кадел знизав плечима й підсунув до себе тарілку. Золотаве сонячне проміння торкнулося його рудих пасем, таких же прямих і неслухняних, як у Меліси, тільки іще червоніших. Люди ніколи не мали такого червоного волосся.

— Рада чудово готує, — мовила дівчина, повертаючись до солодких сирників.

— Якщо ти так кажеш, то це правда, — в словах Кадела не було й тіні образи, скоріше комплімент. Меліса провела багато часу на кухні, тож дійсно зналася на готуванні. 

Коли дівчина відставила тарілку, проковтнувши усе до крихти, крізь відчинене вікно знову долинув крик грифона, сповіщаючи про прибуття незваного гостя.

— Цікаво, — мовив Кадел, суплячи чоло.

Меліса мимоволі зіщулилась, коли вхідні двері гучно рипнули. Швидкі впевнені кроки відлунювали у дзвінкій тиші. За мить в їдальні з’явився високий рудоволосий чоловік з кам’яним виразом обличчя.

— Добридень батьку, — мовив Етельстан. Його холодний погляд на мить спинився на Мелісі. Мабуть, дал не вважав її гідною вітання.

— Радий тебе бачити, синку. Приєднаєшся до сніданку? — голос Кадела звучав рівно із ноткою дзвінкої радості. Звісно, це ж його син.

Та Етельстан лиш хитнув головою.

— Ні, дякую. Я хотів би обговорити із тобою нагальні справи, тож зачекаю надворі. Не хочу заважати тобі. І їй.

Меліса відчула, як кров прилинула до щік. Вона вже встигла впевнитися, що другий син Кадела ненавидить її. Від спогадів про удар Артура шкіра на потилиці озивалась гострим болем. Про Стеллу годі й говорити — ця жінка ладна була вбити її власними руками. Але тепер і Етельстан демонструє явне презирство. Чудові родинні стосунки, нічого не скажеш.

— Якщо ці справи стосуються Меліси, можеш говорити в її присутності, — відказав Кадел.

Етельстан стиснув зуби так, що його гострі вилиці випнулися під блідою шкірою. Однак він не став сперечатись і таки сів за стіл праворуч від батька.

— Отже, ситуація доволі напружена, — почав дал. — Я отримав лист від Артура, а точніше від Стелли. Вона хоче владнати все тихо.

— Он як, — гмикнув Кадел. — Чому ж вона тоді втекла?

Етельстан проігнорував його посміх і провадив далі:

— Батьку, ти сам розумієш, що в очах всього клану Артур — твій законний спадкоємець, і половина спадку мала би належати йому. Так було завжди, не можна порушувати все через одне непорозуміння. Жоден дал не визнає людину гідною твого спадку, а тим більше статусу нашої родини.

На обличчі Алістера Кадела промайнула тінь.

— Меліса належить до мого роду, — відказав він твердим голосом. — Вона — дальї, тож отримає все, що належить їй за законами клану.

— Батьку, чи ти не розумієш? — простогнав Етельстан, втративши залишки терпіння. — Чутки вже ширяться. Ті недо-нотаріуси що прийшли підписувати заповіт, розплескали язиками все до найменших подробиць. Астур сміється з тебе! Усі поважні роди відвернуться від нас. Ти ж цього не хочеш, чи не так?

І, будьмо чесні, кухарка навряд чи дасть раду з таким великим спадком. Я ладен забезпечувати її до кінця життя, якщо ти так за неї непокоїшся. Але не втягуй родину в це болото.

— Чого хоче Стелла? — перервав його батько крижаним тоном.

Меліса, що увесь час сиділа мовчки, переводила погляд з одного дала на іншого, застигнувши в нервовому очікуванні. Тілом розлилося колюче обурення, та розум підказував, що старший син Кадела у чомусь таки правий. Вона може називати себе дальї, та це не робить її рівною їм. В очах лордів Меліса лишалася кухаркою.

— Ти маєш розподілити спадок як було домовлено раніше, — зрештою відповів Етельстан.

— Це неможливо.

— Можливо, якщо звернутися до володаря клану, — мовив старший син Кадела, потираючи пальцями високе чоло, ніби ця розмова вже добряче його втомила. — А володар погодиться. Жоден дал не подарує людині такі блага.

— А чому я маю погодитися на пропозицію Стелли? — запитав Кадел, відкидаючись на спинку стільця.

— Хоча б тому що Артур — твій син, — І не встиг батько заперечити, як Етельстан витягнув з кишені згорнутий лист. — Або через це. Не знаю, що там пише Стелла.

Очі Кадела спалахнули. Етельстан тим часом обдарував Мелісу іще одним зверхнім поглядом, так ніби вона була якимось паразитом. І, попри обурення, дівчина прикусила щоку. Посваритися вона завжди встигне. Ускладнювати ситуацію не варто, принаймні поки що.

— Я зрозумів, — коротко мовив Алістер, стиснувши долоні в кулаки. Що б там не написала Стелла, у Меліси закрались погані підозри.

— Стелла просила дати відповідь за три дні, — сказав Етельстан, підводячись.

— Вона отримає свою відповідь, — кивнув йому батько.

Коли двері будинку вкотре рипнули, зачиняючись за Етельстаном, Кадел пожбурив зім’ятий лист до каміна, де миттю спалахнуло пожадливе полум’я.

— Цього разу не витягай його, — мовив він Мелісі, натягуючи усмішку на обличчя. Та дівчина вже встигла зрозуміти, що справи йдуть не так, як хотілося б.

— Стелла обіцяє відпустити твою матір, якщо ти відмовишся від спадку, — зрештою пояснив Кадел. — У разі відмови вона погрожує її вбити. А той лист, що ти тоді знайшла, буде відправлений володарю клану.

Меліса відчула колючий докір сумління. Якби ж вона одразу звернулась до батька, усе склалося б інакше. А тепер Стелла диктує своє умови.

— Тоді я відмовлюсь від спадку. Я й так не дала б собі ради. Я ж кухарка.

— Не кажи дурниць, — погляд Кадела спалахнув. — По-перше, дати собі раду з грошима куди легше, ніж без грошей. А, по-друге, Стелла не дає нам жодних гарантій. Навіть якщо я виконаю всі її умови, ніщо не завадить цій жінці відправити листа й прибрати мене. А про Дану годі й говорити. Стелла їй не пробачить.

Меліса зітхнула, ховаючи обличчя в долонях. У всьому цьому безладі її тішила лише одна думка: у них з’явився шанс звільнити матір.

— То що ми будемо робити? — запитала Меліса, повертаючись до Алістера Кадела, що дивився у вікно задумливим поглядом.

— Те, що роблять всі лорди й торговці, — мовив він. — Будемо шукати компроміс. Якщо Стелла хоче добитися свого — їй теж доведеться піти на поступки. Маємо три дні, щоб обдумати відповідь. Це більш, ніж достатньо, — уважний погляд зміїних очей повернувся до дівчини. — І, я тебе прошу, не поспішай виходити заміж. Придивися уважно до свого обранця, щоб потім не встрянути у халепу.

Меліса голосно пирхнула у відповідь.