Раді Вас бачити!

Восьме липня тисяча вісімсот шістдесят сьомий рік.

Спостерігаючи за безліччю рибальських човнів, які з берега виглядали наче вогники в безкрайній синьо-чорній гладі, Сора незмінно дивувався тому, як швидко й блискавично небо забарвлювалося з темної нічної синяви в червоне.

Холодний вітер тріпав чорне, зібране у високу стрічку волосся, вибиваючи окремі пасма на його бліде, майже аристократичне обличчя. Вузькі очі з темними, мов мокрий обсидіан, райдужками дивилися на світанок так само насторожено, як він сам — на випробування, що чекало на нього через кілька днів.

Згідно з віковою традицією, святкування Жнив мало проходити в сімейному колі, щоб увесь клан разом приніс жертву богині Синаї.

Зазвичай прислуга забивала молодого бичка.

Пізніше, після жертвоприношення, коли їдкий дим факелів розвіював дух присутності самої Сінаї (його опікун обожнював говорити, що мати їхнього роду не може пропускати свята на свою честь), починалося звичайне сімейне торжество, хоча й не без ритуальних танців чи змагань у єдиноборствах.

Оскільки цього року свято Жнив збіглося з днем народження Сори, йому як єдиному спадкоємцю мали провести церемонію на честь вісімнадцятиріччя.

Він не раз бачив, як проходили подібні святкування у дочок його господаря. Але річ була в тому, що на ньому, як на чоловікові, лежала набагато більша відповідальність.

Сора провів долонею по підборіддю — жест, за який його подруга часто посміювалась над ним: занадто серйозний, занадто правильний, ніби народився вже дорослим. І страх осоромитися лише підкреслював цю внутрішню тяжкість.

Звісно, загалом Сора неможливо було назвати боягузом, чи то йшлося про поєдинок один на один, чи коли супротивників більше п'яти. Але він усією душею ненавидів ці зібрання пихатих вельмож.

— Ось ти де? — пролунав мелодійний голос Чізуру.

Сора, повернувши голову, усміхнувся, знову й знову милуючись своєю подругою та ще однією вихованкою пана Йошиди - Чізуру. Особливо він обожнював темні очі Чізуру й те, з яким викликом вона дивилася, різко здіймаючи підборіддя, щоб чорне волосся зметнулося нічним шлейфом, якщо щось не відповідало її бажанням.

— А ти чому не спиш? — запитав Сора.

— Мені не спиться, бо хвилююся: а чи не осоромишся ти? — сказала Чізуру і, побачивши насупленого юнака, засміялася.

— Я жартую. Коли ти зсуваєш брови до перенісся, стаєш ще більш неймовірно схожим на цього старого виродка. Добре що всі точно знають, що він апріорі не може бути твоїм батьком… А то… 

Але цього разу вона трохи перегнула палицю, бо Сора різко встав, бажаючи схопити її й кинути у воду, як він обожнював робити ще відтоді, як уперше зміг підняти її на руки.

— Не смій! — знову голосно скрикнула Чізуру, ухиляючись удруге, але, не помітивши підніжки Тоширо, впала обличчям у пісок. Наступне, що вона відчула, була морська вода.

Він зовсім не ображався на Чізуру, бо, по-перше, щодня бачив страх в очах прислуги через свою схожість з паном Йошида, але йому самому це не здавалося особистим покаранням, а по-друге, він знав Чізуру достатньо добре, щоб розуміти: коли вона розмовляє з ним, то не втрачає нагоди нагадати, хто з них старший. І Сора був не проти грати за правилами найближчої подруги, бо любив її норовливий характер.

Зайшовши у воду слідом за дівчиною, Сора помилувався тим, як Чізуру відкашлюється, і подав їй руку:

— Ось я й провчив тебе бодай трохи, а то з таким гострим язиком ти колись потрапиш у халепу.

— Але ти ж усе одно любиш свою подругу? — трохи примружившись через те, що по її обличчю стікала вода, запитала Чізуру.

— Певна річ, я люблю тебе, — усміхнувся Сора й обхопив її тонке зап'ястя також своєю не надто великою рукою.

Ухопившись за неї, Чізуру дозволила йому підняти себе і, щоб змінити тему — бо вона не шкодувала про свої слова, ні, не тому, що не любила друга, а тому що вона люто ненавиділа Йошиду, — сказала:

— Ходімо вже додому, тобі не завадить ще потренуватися перед вечірнім виступом.

— Тобі мало дісталося? — вдаючи, що злий, Сора накинувся на сестру, намагаючись знову кинути її у воду.

 Але Чізуру, зрозумівши, що це його спосіб попросити її ще по біситися, оскільки після вступу до клану йому вже завтра почнуть бити тату — а їх цілих три обов'язкових, включно з особистим оберегом, символом захисника клану та знаком свого місця в ієрархії клану Йошида, — йому вже грати в дитячі ігри будуть не по статусу, як то кажуть.

Тому, активно долучившись до гри, вона таки, щоправда через півгодини, домоглася того, що Сора теж упав у воду.

Пізніше, ідучи додому, Чізуру запитала:

— Ти ж, як завжди, мені піддався?

— Як скажеш, їй-богу, мені навіть образливо, — промовив Сора, і якби він не славився чудовим брехуном, можна сказати майстром, вона б точно повірила. Тому, нічого не сказавши, вона міцно обійняла друга.

Він, зрозумівши, що й вона вирішила підіграти, поцілував її в обидві щічки і, взявши за руку, повів до дому.

Пізніше, поснідавши з Чізуру, й господарем Йошидою Савадою, Сора поїхав до Едо, до якого від їхнього маєтку було п'ять миль пішки, або ж на паланкіні чи верхи — дві години дороги.