Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Усвідомлюючи що він і так запізнився на тренування, Шен завмерши на краю урвища - де внизу на березі розбурханого вітром океану Каен бився відразу з десятьма воїнами, не міг відвести погляд від його оголеного торсу.
Не зважаючи на те що він бачив Каена і більш з близької відстані напів оголеним, бо вони часто тренувалися як один на один так і влаштовували як от зараз спільні тренування з їх військами. Він все одно варто йому було побачити як «демон Хаечі» так зазвичай називали воїни Каена та ті хто його добре знав його звірину натуру, втрачаючи голову несамовито кидається в бій, завмирав немов зачарований та просто вдивлявся в кожен відточений роками в безкінечних битвах рух Каена.
Каен до речі не дарма сам вибрав цього світло-зеленого демона змушеного назавжди залишитися у вигляді величезного удава, що харчується тільки людьми, в якості свого особистого оберегу у вигляді третього обовʼязкового татуювання, що огортало ліву руку трохи вище зап’ястя та тяглася до лівого плеча, а розкрита паща змії лежала на його грудях.
Відволікшись на те щоб набити трубку Шен не помітив як з натовпу зник Каен і різко повернувся коли через кілька хвилин почув його голос:
—А ти як завжди запізнюєшся хоча знаєш як я цього не люблю.
Каен підійшов ближче з насолодою милуючись тим як воїни вишикувавшись в рівні ряди зараз нагадували йому бездоганно написані ієрогліфи.
— По-перше в мене були справи…,- почав було Шен але Каен його перебив:
—Слухай Шене я не проти що ти навідуєшся в чайний будиночок в ранці, але ти сам просив про спільне тренування, та і десять миль від твоєї провінції до моєї достатня відстань щоб бути пунктуальнішим…
—І ти як завжди чудово з ними впорався,- хлопнув його по плечу Шен.
Каен пильно подивився другу в очі:
— Як би ти не був моїм другом,- почав Каен, але Шен перебив:
— Не забувай, я твій єдиний друг.
— Гаразд ти мене переконав, я тебе точно не поміняю,- зітхнув Каен. Раз ти вже ощасливив нас своєю присутністю, то думаю ти заміниш мене на посту та ще по тренуєш воїнів як слід. А я продовжу планувати наш наступ на клан Йошида, на який ти сподіваюсь не запізнишся.
—Звісно, друже, йди та будь певен, я не дам їм спуску.—Це ти зараз маєш на увазі ту ніч, коли ти напоїв солдатів саке?- з посмішкою запитав Каен як завжди немов про бурюючи своїми чорними немов безодня очима душу співрозмовника. Але Шен відвів погляд не через страх. Він завжди знаходячись поруч з Каеном думав тільки про одне: «Скільки я ще витримаю перед тим як розкажу що насправді відчуваю до тебе Каене.»
Та знаючи що він ні за що не ризикне їхньою дружбою Шен кивнув та зробивши кілька кроків почав спускатися вниз по камʼяних сходах вирізаних в скелі.
Провівши друга поглядом Каен подивився на нещодавно спалений храм бога сонця - Мінашикі. Від злості на брак часу провести розслідування Каен переламав гілку дерева що росли тут скрізь.
Зайшовши в розбиту неподалік палатку Каен занурився з головою по саму маківку у вивчення карти величезної провінції - Нагісіма, ну трішки меншої за його власну.
