Спочатку:
На сторінку книги
Повернувшись додому, Ярослав відразу ж попрямував до майстерні та ввімкнув світло. Він поставив полотно на мольберт і взявся за фарби. Ярослав повністю абстрагувався від реального світу, який втратив усі барви й в ньому більше не залишилося нічого, крім Злати. Навіть під час творчого процесу він не припиняв думати про неї і їхню майбутню дитину.
"Цікаво, хто ж це буде: хлопчик чи дівчинка? Неважливо. Нехай це до кінця залишиться для мене сюрпризом. Головне, щоб нічого з ними не сталося".
Але десь глибоко у своїй підсвідомості Ярослав більше мріяв про чарівну малютку. Таку ж красиву і неймовірну милою, як Злата. Ці роздуми так зігрівали його! Він взяв свій телефон і написав Златі лише одне, але таке важливе багатозначне слово "люблю". Ярослав припустив, що Злата зараз знову спить. На його обличчі з'явилася ніжна посмішка, згадуючи про те, якою вона сонною була весь день, але при цьому такою милою. Ярослав раптом насупив брови, а його посмішка вмить зникла з обличчя, коли він думав про те, як Злата ледь свідомість не втратила та як він злякався за неї тоді. Почуття страху, занепокоєння за Злату з новою силою наполегливо вривалися в його мозок. Його рука почала переносити на картину всі його душевні переживання. Нахлинуло натхнення, і Ярослав, як бунтівний вітрильник у бурхливому океані, не може визначитися зі своїми емоціями. Колорит почуттів, схоже колориту палітри, що рветься на чисте полотно і бризкає фонтаном фарб з найпотаємніших глибин його талановитої душі. Ярослав зовсім не думав про те, що він малює, а просто робив те, що відчуває, випускаючи назовні всі свої емоції. Він хаотично накидав на полотно яскраві фарби. Дрібні, кольорові крапельки потрапляли йому на обличчя. Потім він почав виводити пензлем якусь "павутину", немов плуталися його думки. В основному він майже ніколи не використовував таку насичену колірну гамму. Найчастіше, в його картинах домінували два ‒ три кольори. Але тільки не сьогодні! Це був абстрактний, виразний, яскравий прояв, почуттів, думок, внутрішнього стану. Експресія! Так, саме так буде називатися ця його нова робота. Ярослав зовсім забув про час, не помічаючи, що на вулиці вже давно стояла глибока темна ніч. Нарешті відірвавшись від ще недописаної картини, Ярослав глянув на годинник – він показував третю годину ночі! Хлопець сонно потер очі. Втома брала своє. Потрібно хоч трохи поспати. Йому завтра ще до Злати в лікарню їхати. А перед цим треба зайти до неї додому. Та й у зв'язку обставин, що склалися, потрібно з нею все обговорити. Він дуже хотів, щоб вона переїхала до нього і вони жили разом. Йому так буде спокійніше. Тим паче, що їй не можна зараз залишатися одній. Ні в якому разі. Але Ярослав прекрасно розумів, що навряд чи Злата погодиться переїжджати в меншу квартиру та ще й орендовану. До того ж спускатися потім з п'ятого поверху з маленькою дитиною набагато простіше, ніж з восьмого. Тому її відповідь з цього приводу вже очевидна. Це цілком логічно і правильно.
"Ми обов'язково поговоримо про все. Але трішки пізніше. А зараз спати ‒ спати!" — солодко позіхаючи, Ярослав у передчутті безтурботного сну, погасив світло та вийшов зі своєї майстерні.
