Спочатку:
На сторінку книги
Наші п'ятничні вечори з дівчатами, які ми активно проводили на тусовках, почали перетворюватися на тихі душевні посиденьки вдома. Чесно кажучи, мені це все більше подобалося. Може, дорослішаю? Відчуваю, що я змінююся: стаю серйознішою, урівноваженою. На мене так Клим впливає? Він явний трудоголік і вважає за краще проводити вільний час у своїй кімнаті. Не скажу, що Клим домосід. Його часто не буває вдома. Я не питаю, куди він пішов, адже це його особиста справа. Іноді Клим мені сам говорить про свої плани. І тоді я ходжу задоволеною, ніби мене посвятили не в його плани, а довірили найпотаємніші таємниці світу. Починаю ловити себе на думці, що мені дедалі сильніше хочеться піти з ним і бути поруч там, де буде він. У нього є найкращий друг, але я з ним не знайома. Також у нього своя традиція — п'ятничні посиденьки проводити з друзями, про яких мені він не розповідає. Клим добрий, хороший, і я ще можу довго розхвалювати, але я розумію, що його таємничість мене дуже дратує. Хоча, можливо, це пов'язано з тим, що я з ним завжди була відкритою, а він багато чого від мене приховує. А ще я зловила себе на тому, що останнім часом мої думки там, де Клим. Цікаво, він про мене думає, скільки я про нього? Була моя черга розповідати про безглузде побачення, і це врятувало від подальших роздумів.
— Гаразд. Ми з хлопцем зустрілися в парку. Я ставила запитання, а він мовчав у відповідь, потім я почала просто щось розповідати, щоб створити видимість розмови. Моє побачення нагадувало монолог або розмову із самою собою. Він не сміявся над моїми жартами. Пізніше мовчки купив мені каву.
— Дивний тип, — ствердно кивнула Маша.
— Найдивніше було наприкінці нашого нібито побачення, — я замовкла, щоб потягнути інтригу, — Він сказав: «Я хочу тебе поцілувати».
Ми всі одночасно засміялися.
— А ти що? — нетерпляче запитала Лера.
— Сказала, що на першому побаченні не цілуюся. Зрозуміло, що це була остання з ним зустріч. Він телефонував і писав, але я не відповідала. Думаю, він усе зрозумів.
— До мене на побачення хлопець узагалі з мамою прийшов, — Оля не змогла стримати гучного сміху.
— Так? — не могла собі це уявити.
— Вона привела його в кав'ярню і присіла за столик недалеко від нас, постійно витріщаючись у наш бік.
— Так, від такого одразу треба було тікати, — зазначила Маша.
— Я так і зробила. Сказала, що мені треба зателефонувати, вийшла на вулицю і не повернулася.
— У мене не було таких побачень. Але можу розповісти про знайомство Гліба з моїми батьками.
— Розказуй, Лера! Мені Гліб не розповідав, — я широко усміхнулася.
— Вони мені нагадали ревізорів, бо приїхали з перевірками, — Лера перевела подих і продовжила, — Перше випробування почалося з маминого запитання. Вона дуже любить фільм «Високосний рік», тож запитала Гліба: «Якби була у квартирі пожежа, а ти і Лера були вдома. У тебе є шістдесят секунд, щоб винести найцінніше, що б це було?»
— І що він відповів? — заінтриговано запитала.
— Він відповів, що вивів би мене, — Лера задоволено посміхнулася.
— Думаю, він пройшов перше випробування, — підсумувала Маша.
— Так, — кивнула Лера.
— Яким було друге? — мені хотілося дізнатися все.
— Він полагодив татову машину. Це було швидше за все спонтанне випробування. Я сама не знала, що колупатися в залізі — це його хобі. Він за кілька годин розібрався і допоміг татові.
Гліб усе дитинство проводив у гаражі з татом, допомагаючи йому. У чотирнадцять років він полагодив нашу машину і за це тато пообіцяв купити йому на шістнадцятирічні свою. Його друг отримав права й одразу сів за кермо. Усе б добре, але Гліб із друзями потрапив в аварію. Ніхто не постраждав, але відтоді в брата страх сісти за кермо. Та й до машин він не підходив відтоді. Заради Лери він зміг трохи послабити свій страх. Розумію, чому він їй цього не розповів, боявся здатися боягузом. Думаю, згодом він про це повідає Лері, і вони разом усе подолають.
— Так, у мене хороший брат, — я щиро посміхнулася.
— Яким же було третє випробування? — поцікавилася Оля.
— Його не було. Моїм батькам вистачило і двох перевірок, щоб прийняти Гліба.
* * *
Ми з Сонею домовилися зустрітися у неї вдома. Треба було обговорити робочі моменти. Йшла до будинку Соні і мені чомусь згадалася моя перша зустріч із нею два роки тому. Ми зіткнулися в їдальні й ледь не посварилися через шоколадку, намагаючись купити одну й ту саму. У підсумку ми розсміялися, заплатили навпіл і кожній дісталася половина ласощів. Потім виявилося, що, до всього іншого, ми вчилися в одній групі. У нас були схожі смаки і погляди на життя, тому ми швидко подружилися. Не дивно, що Денис їй сподобався, як і мені колись. Поки що я не могла Соні все розповісти про нього, але, головне, не сильно відкладати. Я підійшла до високих воріт її будинку. І вже хотіла дзвонити, щоб мені відчинили, але почула розмову.
— Ти це зробиш! — я впізнала голос Дениса.
— Ні, — другий голос я теж упізнала, він належав Соні.
— Серйозно? — він сказав це жорстко.
— Так, — Соня відповіла різко, продовжуючи йому перечити.
— Ти про це дуже пошкодуєш, — Денис загрозливо проричав.
— Я так не думаю, — впевнено сказала Соня.
Хіба мало, що там у них відбувається, але краще не показувати вигляд, що чула їхню розмову. Я стрімголов помчала, намагаючись якомога далі відбігти від воріт. Коли я зупинилася, то зробила ковток води з пляшки, яку весь цей час тримала в руці. Тепер я спокійно почала йти, залипаючи в телефоні й роблячи вигляд, що я тільки йду до Сониного будинку. Повз мене пролетів Денис, не привітавшись. Мені здалося це дуже дивним. Може, не впізнав, хоча я не була в сонцезахисних окулярах. Чи його так вразила сварка з Сонею? Я зателефонувала, і подруга одразу ж мені відчинила.
— Привіт, — вона мені натягнуто посміхнулася.
— Привіт, — я помітила, що Соня засмучена, — Повз мене щойно промчав Денис, навіть не привітавшись. У вас усе добре?
— Ні, — вона замовкла на кілька секунд і продовжила, — Але скоро все налагодиться.
Я зрозуміла, що вона не хоче говорити про це і не наполягала. Все одно плекала надію дізнатися, що там між ними відбувається. Навіть уже почала фантазувати, може, Денис закохається в мою подругу, у них усе буде добре, і заодно мені перестане псувати життя. Але як же складно було в це повірити. План із Климом працював. Це трохи вибило його з колії. Принаймні, я так думала, а може, він просто причаївся, замислюючи чергову пакість.
— Спочатку подивимося вимоги замовника, а потім розпочнемо чаювання, - запропонувала Соня.
— Добре, — я розуміла, що в нас дедлайн на носі, а Клим не любить, коли ми його переносимо, тим паче, ми ж нібито з ним у натягнутих стосунках, у статусі «все складно».
* * *
Маю зізнатися, що я боюся павуків. Ні, я розумію, що вони мене бояться більше, ніж я їх, але навіть це не переконує мене поводитися спокійно і врівноважено при зустрічі з ними. Може, це пов'язано з тим, що в дитинстві у бабусі з колодязя витягнула відро не тільки з водою, а й із величезним павуком? Або ж, коли я йшла до школи алеєю повз величезний монстр. Тоді я пішла іншою дорогою і запізнилася. Коли у ванній побачила павука, то з вереском вискочила звідти і побігла в кімнату Клима, не стукаючи відчинила двері. Він сидів у кріслі, напевно, почувши мої крики, він повернувся до дверей. Я з розбігу стрибнула до нього на коліна і близько притулилася до його тіла. Він сидів без майки, і я відразу відчула це на своєму боці, коли наші тіла стикнулися. Мене всю трусило, і я явно не розуміла, що зараз зробила.
Напевно, мій страх до цих представників зростав у геометричній прогресії. Головою притулилася до його сильного плеча. У мій ніс врізався приємний аромат від його парфумів. Тоді я й усвідомила, що сиджу в нього на колінах і міцно стискаю руки на його шиї. Обережно підняла на нього свій погляд і зазирнула в його очі, що роздивлялися мої губи, тоді я подивилася на його і зрозуміла, що ми за крок від поцілунку. Я швидко звільнила Клима від своїх обіймів і встала з його колін. Мені потрібно було все пояснити:
— Вибач, там був павук, — я показувала в бік дверей. — У ванній.
На що Клим розсміявся і, ледве заспокоївшись, відповів:
— Так, напевно, він такий великий, що міг тебе з'їсти.
Він піднявся з крісла і покрутив його.
— А ось крісло зламала, — Клим засмучено зітхнув.
Я винувато глянула на нього. Мені раптом стало соромно. Він вичікувально втупився на мене.
— Мені дуже шкода, — я потупила погляд і опустила голову, потім несміливо подивилася на нього і сказала, — Я все тобі відшкодую.
Клим залишався спокійним, без краплі злості.
— Не переживай. Це всього лише крісло, — він розплився в усмішці, а потім трохи серйозніше сказав, — Але зі своїми страхами треба боротися.
— Як? Завести собі павука в ролі домашнього улюбленця? — розгублено запитала.
— Непогана ідея.
Весь день я намагалася не показуватися на очі Климу. Хоч він не злився, совість мене все одно мучила. Вночі я прокинулася від криків Клима. Тихенько відчинила двері в його кімнату. Він спав, але йому явно снилося щось погане. Клим крутився і невиразно говорив. Я увійшла і навшпиньки наблизилася до його ліжка.
— Тихіше. Усе добре, — я тихо промовила і погладила по голові, легенько торкаючись його волосся.
Він підняв важкі повіки, сонно подивився на мене, взяв за руку і притягнув до себе. Я не пручалася. Лягла поруч і дозволила йому обійняти мене. Раптом стало ніяково, але все одно хотілося продовжити цей момент якомога довше. Коли я подивилася на задоволене обличчя Клима, зрозуміла, що він продовжує спати, тихо посапуючи носом. Це відбувається вже двічі за день — я в його обіймах. Збіг? Мені не хочеться вибиратися з його сильних обіймів. Що зі мною відбувається? Трохи полежу і трохи пізніше піду у своє ліжко. Клим нічого не дізнається.
Прокинулася від ніжного дотику по моїй щоці чиєїсь руки. Я повільно підняла повіки і зіткнулася із серйозним і водночас ніжним поглядом Клима. Значить, я заснула в його ліжку і весь мій план полежати і пізніше піти не спрацював. Мені раптом сильно захотілося пити, бо горло в мить пересохло від хвилювання, що наповнювало мене. Я спробувала почати виправдовуватися, чому я тут:
— Вночі ти кричав, напевно, щось снилося. Я прийшла тебе заспокоїти. Прилягла поруч і заснула, — прохрипіла і зрозуміла, що так собі виправдання, хоча говорила виняткову правду. — Ти схопив мене за руку, і я не стала тебе будити. Потім я провалилася в сон.
Тільки тепер Клим усміхнувся:
— Зрозуміло. Так, у мене бувають кошмари. Дякую, що допомогла. Раніше, в дитинстві моя мама завжди приходила і сиділа поруч, поки я не міг заснути.
Я вже піднялася з його ліжка і стояла ближче до дверей, а Клим продовжував лежати, спершись головою на лікоть. Він змінився в обличчі, від його посмішки і сліду не залишилося:
— Вони не завжди в мене були, — Клим замовк на якийсь час, — Я був свідком бійки, у якій загинула людина. Відтоді мені і сняться кошмари. Не щоночі, але сняться.
Клим абсолютно нічого не розповідає про особисте життя, але поділився своєю дитячою історією, його болючим спогадом. Він довірився мені, розповів щось потаємне, те, що не дає йому спокійно заплющити очі і часто викликає кошмарні сни, з чим він живе вже довгі роки. Дивно, він не надав жодного значення тому, що сьогодні ми провели ніч в обіймах одне одного. Невже, це для нього звична справа, коли дівчина спить поруч із ним? Або ж я йому зовсім не цікава? Мені навіть якоюсь мірою стало прикро.
