Раді Вас бачити!

Я спустилася з ґанку університету і попрямувала тротуаром. На мить здалося, що за мною стежать, відчутний неприємний холод пробіг по спині. Обережно обернулася і подивилася на всі боки. Нікого підозрілого не помітила. Мені потрібно перекусити після виснажливих занять. Я попрямувала до кафе, яке знаходиться недалеко від університету. Там завжди спокійно, можна зібратися з думками і піймати натхнення, смакуючи смачний чай з якимись ласощами.

Місце біля вікна завдяки щасливому збігу обставин звільнилося, і я кинулася туди. Поклала сумку на сусіднє вільне місце, зняла піджак і повісила на його спинку. До мене одразу підійшов офіціант. Я визначалася з вибором, тому якийсь час була зосереджена на вивченні асортименту десертів. Не відриваючи погляду від меню впевнено сказала:

– Зелений чай і чізкейк, будь ласка, - тільки зараз я підняла очі і подивилася на того, хто приймає моє замовлення і злякано завмерла, – Денис, що ти тут робиш?

– Працюю, – спокійно відповів він, ретельно вивчаючи мене.

– А не тому, що це моє улюблене кафе? – продовжила я, але вже в різкішому тоні, намагаючись не показувати своє хвилювання.

– І тому теж, – посміхнувся Денис. – Коли ти вже зрозумієш, що ми створені одне для одного, що ти моя.

– Може, годі вже! – я сказала це підвищеним тоном і на нас подивився бармен та кілька відвідувачів. Змушена була понизила голос, щоб не так привертати до нас увагу, - перестань мене переслідувати. Запам'ятай, я більше ніколи не буду твоєю. Ніколи, - я швидко схопила всі свої речі, піднялася і з ненавистю глянула на нього.

- Ти сама до мене прибіжиш і благатимеш знову стати твоїм хлопцем, – він гордовито глянув на мене. – Значить, нічого не замовлятимеш?

– Не буду. Апетит геть пропав, – я кулею вилетіла з кафе.

Мене аж затрясло, ноги трохи підкошувалися, але я вперто продовжувала йти далі. Йшла вулицею і думала, що далі робити. Мені хотілося сісти на якийсь автобус і поїхати далеко-далеко, де Денис мене не знайде. Стоп. Досить. Я й так довго від нього тікала. Пора перестати бути боягузом. Я зробила кілька глибоких вдихів та видихів і голосно вигукнула:

– Та пішов ти!

На мене стали оглядатися перехожі, тому я посміхнулася і поспішила зникнути.

* * *

Дівчат не вдалося витягнути на вечірку, тому довелося йти одній. Мені просто необхідно було відволіктися та повеселитися. Здебільшого тут усі свої, з університету та друзі друзів. Рідко приходять незнайомі особи. Завжди все проходить цивілізовано і культурно, інакше кажучи батьки Соніни давно б уже заборонили все це. У них така політика: краще нехай друзі та знайомі будуть дома, під наглядом охорони, хоча камери вони відключають під час вечірок у самому будинку.

Соня побачила мене, радісно підбігла та обійняла.

– Нарешті! Ходімо, я тебе з деким познайомлю.

Я пішла за нею, розглядаючи тих, що прийшли, кивала у відповідь на їхнє вітання. Сьогодні народу мало. Мабуть, зайняті підготовкою до іспитів. Мені також слід цим зайнятися.

– Обернися, - попросила мене Соня, посміхаючись людині, що стоїть за моєю спиною.

Я повільно обернулася, і посмішка зникла з мого обличчя.

– Денис, – він представився і хитро усміхнувся.

У мене ледь щелепа не відвисла від подиву.

– Настя, – я постаралася не показувати своїх емоцій, вдала, що вперше його бачу. Я швидко відвела у бік Соню.

– Що ти робиш? – вона здивувалася моєму вчинку.

– Що він тут робить? – тихенько спитала.

– Це мій хлопець.

– Як давно ви знайомі? – я аж кипіла від злості на Дениса, але зовні залишалася спокійною.

– Переписувалися кілька місяців, а зараз він приїхав, і ми зустрілися.

– Дуже романтично. Це і є те, що ти хотіла розповісти?

– Так. Щось ти не особливо за мене радієш.

– Будь з ним обережною.

– Я не таке очікувала почути від подруги.

– Зараз я можу сказати лише це.

Соня відволіклася на брязкіт розбитої склянки. Я скористалася ситуацією і підійшла майже впритул до Дениса, штовхнула його в груди кулаком і, з презирством дивлячись йому в очі, прошипіла, щоб почув тільки він:

– Якщо ти її образиш, я не знаю, що з тобою зроблю.

– Мені подобається, коли ти сердишся, – він єхидно посміхнувся.

– Та я тебе ненавиджу! – я спробувала ще раз його вдарити кулаком, але він схопив мене за зап'ястя.

– Від ненависті до кохання… – він відпустив мою руку і поклав мені на плече.

– Не в нашому випадку, – я скинула його руку, розвернулася і швидко пішла.

Я не могла більше й хвилини залишатися тут. Не хотілося залишати Соню з ним, але зараз я не знала, що мені робити, як їй все розповісти та правильно подати. Не думала, що він дістанеться моєї подруги. Я викликала таксі. Поки чекала на машину, зателефонувала Глібу і все розповіла.

– Не хвилюйся, я викликала таксі і ось, здається, воно, - я відключилася.

Я поспішила до авто, що під'їхало, відчинила двері машини і побачила свого боса.

– Доброго вечора, Климе Андрійовичу, – трохи впала в ступор. Не розуміла, що відбувається.

– Я, звичайно, не таксі, але підвезу. Як я можу відмовити своїй співробітниці у допомозі. Ви дзвонили пізно вночі, подумав, що щось трапилося.

– Ой, вибачте, я ненароком набрала ваш номер. Не знаю чому. Вибачте, - почувала себе ніяково за те, що трапилося.

– Все добре, сідайте швидше, – він мене поквапив.

Я сіла на переднє сидіння.

– Пристебніться, будь ласка. Вам допомогти?

– Добре, ні, я сама, – я потяглася за ременем безпеки, але через те, що нервувала, пристебнутись вийшло не відразу. – Климе Андрійовичу, ще раз вибачте, так ніяково вийшло.

– Настя, називай мене просто Клим, до чого ці формальності, я ненабагато за тебе старший, щоб ти мені викала.

– Добре, Климе. – я, здається, почервоніла, було незвично так його називати.

– Що ти тут робила? – він уважно на мене подивився і спитав суворо, наче батько.

– Я у Соні була, вона часто організовує тусовки, – видала все на духу.

– Зрозуміло, – він помовчав, а потім продовжив, – Щось ти рано вирішила піти.

– Так склалося, – тяжко зітхнула. І постаралася перевести розмову на іншу тему. – Що замовник? Щось сподобалося?

– Так, – він заліз рукою у внутрішню кишеню куртки, потім у зовнішню, щось шукаючи. – Ой, я забув флешку вдома. Якщо ти не дуже поспішаєш, можемо спершу заїхати до мене.

Я відмовилася б, але згадала, що на носії потрібна з навчання інформація.

– Добре, бо завтра вона мені буде потрібна.

Бос уважно вів машину і стежив за дорогою. А я тим часом писала дівчаткам. Написала до спільного чату: «Випадково набрала замість таксі начальника. Він приїхав. Їду по флешку до нього, потім додому». І почалося.

Лера: «Воу-воу. Він тебе що на каву запросив?»

Я: «Ні. Просто заберу накопичувач і все.»

Маша: «А якщо не просто все?»

Я: «То прощай мій підробіток».

Лера: «А він гарненький?»

Я подивилася на чоловіка за кермом, надрукувала відповідь: «Нормальний».

Маша: «Тоді тримаємо за тебе кулаки»

Я: «Ви про нього нічого не знаєте, навіть не бачили його»

Лера: Чекаємо фото»

Я: «Ні»

Маша: «Ти підсвідомо набрала його номер, значить, тебе до нього тягне»

Я: «Ні, це все через Дениса. Він прийшов на тусовку»

Лера: «Хто його туди кликав?»

Я: «Соня. Тепер він її хлопець»

Маша: «Що???»

Лера: «Як це можливо?»

Я: «Вони переписувалися, тепер він приїхав. Вона нічого не знає про нього»

Лера: «Навіщо це йому?»

Маша: «Щоб завжди бути поряд біля Насті та зруйнувати все, що їй дорого»

Я відчула, що машина зупинилася і озирнулась на всі боки.

Я: «Гаразд, ми вже під'їхали»

– Піднімешся?

Я подумала, що це погана ідея, але залишатися вночі на вулиці теж не хотілося. Тому сказала:

– Добре.

Клим вийшов з машини, відчинив двері з пасажирського боку і допоміг мені вийти.

Коли ми піднялися на третій поверх, він відчинив вхідні двері, спочатку пройшов сам, відключив сигналізацію, увімкнув світло і потім запросив мене. Я увійшла і одразу почала розглядати передпокій. Жіночого взуття та одягу не було. Гадаю, він живе один.

– Взуйся і проходь на кухню. Зроблю чай, а поки чекатимемо, коли закипить чайник, розповім, що затвердили замовники та про їхні незначні побажання. Ручку і блокнот я тобі дам, – він зник у одній із кімнат.

– Добре, – звичайно, зараз мені не хотілося говорити про роботу та думки були зовсім не тут, але це мене відволікало. – Чи можна помити руки? – крикнула я в глиб квартири.

– Так, проходь прямо коридором, двері праворуч, світло зараз тобі ввімкну, – вийшовши з кімнати, він увімкнув у ванній світло і пройшов на кухню.

– Ти десь не тут. Може, розкажеш, що сталося на вечірці? – він сів на стілець навпроти мене.

– Думаю, це не важливо, – я спробувала зам'яти розмову.

– З того, якою засмученою ти була, це важливо, - чайник почав свистіти, і Клим піднявся, щоб залити чай. – Обіцяю, я нікому не розповім. Це залишиться лише між нами.

Не знаю чому, але мені хотілося йому все розповісти. Розумію, що, можливо, завтра мені буде дуже соромно, але сьогодні я вирішила, що це треба зробити. Клим викликає у мене довіру. Знаю, що безглуздо вивертати душу людині, яку я майже не знаю, але внутрішнє почуття підказувало, що він надійна людина. І я все розповіла про Дениса. Клим мене уважно слухав і лише іноді відволікався на ковток чаю. Сподіваюся, що все сказане мною не використовуватиметься проти мене.

– Це вся історія, – я взяла чашку і зробила великий ковток. – Хтось не може знайти хлопця, а я ось не можу його позбутися.

Я відчула на щоці сльозинку, на яку сама не чекала.

Клим насупився, видно моя історія його шокувала. Потім він глянув на мене.

– Дякую, що розповіла, – з цими словами він легенько торкнувся мого обличчя і з ніжністю в погляді витер сльозу.

Я сиділа, здивована тим, що відбувається, і не могла поворухнутися. Цей його погляд такий добрий і ніжний.

– Вже пізно, мені потрібно додому, – схвильовано проговорила.

– Зараз тебе відвезу, – він поставив чашки на мийку і закрив ноутбук.

Я зібралася, і ми поспішили до машини.

– Треба придумати, як позбавити тебе від цього Дениса, – він говорив зі мною і дивився на дорогу.

– Дякую, але я сама розберуся, – запевнила його.

– Я подумаю над вирішенням цієї проблеми, – він вимовив це твердо.

– Ти не повинен, – намагалася його відмовити.

– Але я хочу.

Після цих слів я пильно подивилася на чоловіка. Чого раптом він хоче мені допомогти? Далі ми їхали мовчки. Коли я вийшла з машини, він опустив скло і сказав:

– На добраніч.

– Дякую за все. На добраніч, – я посміхнулася.

– Я допоможу тобі, – після чого він підняв скло і поїхав.

Дивно, але з Климом я відчула себе у безпеці, стало так тепло та спокійно. Мені здалося, що цю людину я знала все своє життя. Все, вистачить потрясінь на сьогодні, в душ і спати.