Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Світло від неяскравого багаття відкидало химерні тіні. У повітрі відчутно тхнуло ежевиром. Даг'єр скривився. Він не любив цей запах – запах невпевненості та забобонного страху, яким дурні хлопчаки сподівалися відлякати чудовиськ. Ось тільки на тих чудовиськ, що мешкали в Розколотих землях, ежевир не діяв.

Їм залишився лише один перехід. Кілька годин і вони опинилися б біля воріт Кіршата, але йти вночі маючи на руках трьох поранених було необачно – хлопцям треба відпочити, надії на те, що вони дотягнуть до цілителів і так мало.

Сейл озирнувся на поранених воїнів, що мірно сопіли. Для вчорашніх хлопчаків цей похід був першим. І особливо тяжким. А все через кляті блакитні кристали й властивості, що в них виявилися. Нібито вони можуть продовжувати життя... Поки що вони принесли лише смерть.

Почувши тихий попереджувальний свист, Даг'єр подумки вилаявся.

- Що там, Коурі? - спитав ледь чутно, наближаючись до свого помічника.

- Спрайти, - відповів одноокий гігант, спльовуючи густу слину.

- Багато?

– Я бачив трьох.

Даг'єр скривився і знову обвів очима сплячий табір. Їм не відбитися. Спрайти рідко нападають поодинці, а отже, їх буде не менше дюжини. А в нього пів дюжини пошарпаних боями хлопчаків, багато з яких навряд чи можуть добратися до воріт Кіршата самотужки. 

- Буди всіх. Потрібно відходити, - наказав Сейл, відходячи від багаття і вдивляючись у темряву нічного неба.

Спрайти. Невидимі. Безжальні. Невловні. Вони рідко нападають на людей, але якщо нападають, не щадять нікого. І не убити нічим. Лише магією. Тієї самої, якої майже ні в кого на Терасі немає. Якби не було на хлопчаках обмежувальних браслетів, був би шанс на виживання, а так… Сейл прикро вилаявся. Шердовий імператор. Його б сюди на день, а не цих хлопчиків. Тихий шерех за спиною відвернув Даг'єра від недоречних роздумів.

- Що там, Коурі?

- Усі готові, Вершителю.

- Забирайте кристали та відступайте до Кіршата. Ти за старшого.

- Сейл? - Коурі настільки здивувався цьому наказу, що на мить забув про субординацію.

- Ми й так втратили трьох у цій вилазці, Коурі. Як на мене, жертв більш ніж достатньо. Забирай хлопців, - Сейл прикрив очі, прислухаючись до тиші, але вловити щось не міг навіть його чуйний слух.

Коурі потоптався ще кілька хвилин поряд із другом. Тяжко зітхнув, нарікаючи на впертість Даг'єра, і повернувся до загону, що насторожено юрмився біля вогнища, злякано оглядаючись на всі боки. На краю галявини, на якій вони стали табором, Коурі обернувся. Самотня постать розслаблено застигла біля вогнища. Вишукувач хитнув головою - дурний той, хто в це повірить, чим більше розслаблений Сейл, тим смертоносніше стає. Хряснула гілка під ногами хлопця, що йшов попереду, і Коурі роздратовано зашипів: дурні хлопці, все ще вважають, що на прогулянку вийшли, погуляють п'ять зим на імператорських харчах та повернуться додому здорові та щасливі. Що ж перший похід розвіяв цю хибну думку – з десятка їх поверталося семеро і двоє з них йшли не своїми ногами.

 

Чекати Сейлу довелося недовго. Примарні тіні з'явилися з порожнечі й затанцювали навколо вогнища, оточуючи Даг'єра, лишень десь в далечині затих шум важких черевиків. Декілька хвилин нічого не відбувалося. Тіні кружляли, спостерігаючи, прислухаючись, не поспішаючи проникати за захисний щит.

Сейл не знав, що відчувають і бачать спрайти, але знав, що розповідали сутіники – смертоносні та небезпечні у цій своїй другій іпостасі вони бачили живих істот як теплий вогонь, що пульсує. Вогонь, якого вони прагнули, щоб заповнити порожнечу, що отримали, втративши смертні тіла. Адже колись кожен із цих спрайтів був живим і, так само як і Даг'єр милувався зоряним небом.

 Перша тінь метнулася до Сейла, і він підскочив, ухиляючись від випаду. З рук зірвалися блакитні іскри й тінь завищала, обертаючись у кригу, щоб за мить крихітними осколками обсипатися під ноги воїна.

Меч співав, кружляючи у смертельному хороводі. Вражав праворуч і ліворуч примарного ворога. Якоїсь миті, сталеві пальці обпалили смертельною порожнечею зашийок Сейла, торкнулися, витягаючи життєві сили. Чоловік вивернувся, уникаючи захоплення, але в останню мить помітив ще дві тіні. Вилаявся подумки, усвідомивши, що резерв майже порожній.

«Ну ось і все», - майнуло в голові втомлено, коли спину обпалив новий дотик спрайту.

Зробивши останній помах, меч випав зі знесилених рук.

Порожнеча вже підбиралася до серця, леденила кров.

Сейл посміхнувся. Прикрив стомлено очі, відчуваючи як витікає життя.

«Здаєшся?! - глузливий дзвінкий голос, гидко пролунав у голові: - Пам'ятай, бастарде, ти помреш за мене, а я житиму», - розреготався голосно, в'їдливо.

Ось вже кого не хотілося бачити Сейлу, так це так званого братика. Нехай навіть у спогадах. Від злості в кінчиках пальцях заспівала сила, вирвалася обертаючи в крижану статую спрайта, що прагнув дістатися його тепла.

«Ось тепер точно все».

У голові панувало сум'яття. Думки немов випарувалися, втрачаючи чіткість. Сейл знав, що так буде. Ще трохи й спрайт вип'є його опір, увійде до його знесиленого тіла і тоді... Тоді вже ніхто не зможе допомогти.

"Не смій! Ти чуєш мене? Не смій! - відчайдушно зашепотів дитячий голос і яскраві фіолетові очі спалахнули маяком у пітьмі. - Не смій залишати мене. У мене більше нікого, крім тебе».

Сейл виринув із порожнечі, чіпляючись за ці очі й черпаючи тепло, що вони випромінювали. Потягнувся, відчуваючи приплив сил, і знову вивернувся, виходячи з-під удару.

"Ти потрібен мені!" - долетіло до нього тихою луною...

- Отямився?! Нарешті. Я вже думав, не встиг, - зрадовано бурмотів Коурі, вливаючи в рот Сейла цілющий відвар.

Гіркота обпекла язика. Дихання перехопило. Даг'єр закашлявся, але все ж таки зробив кілька ковтків.

- Хло... п... ці? - Слова давалися Сейлу нелегко, хрипко, але він повинен був знати відповідь, перш ніж знову заплющити очі.

- Чекають на нас. Що з ними станеться?

- Ослу... ха... вся..., - з докором хитнув головою.

- Ти ще скажи, що не радий цьому, - глузливо хмикнув гігант, звалюючи знесилене тіло Даг'єра на плече. - Так то краще. Подобаєтеся ви мені таким, Вершителю. Мовчазний. Податливий Не все ж вам командувати ..., - посміхаючись, бурмотів Коурі, стрімко пересуваючись лісом. 

Сейл не відповів на випад друга, пірнаючи у рятівну темряву.

До Кіршата дісталися лише до полудня. Втомлені хлопці, щойно перебравшись через магічні ворота й опинившись у Диких Землях, одразу впали з ніг. Навіть табір не облаштували. Так і позасинали, притулившись спинами один до одного.

Коурі невдоволено похитав головою і хотів вже було розбудити хлопців, як вступився Сейл.

- Хай сплять. Самі впораємося.

- Жалієш ти їх, Вершителю. Не буде їм добра від цієї жалості.

- Іноді й від жалості користь буває, друже. І від слабкості. Нехай сил набираються, поки світло, а то чи мало хто вночі завітає, - кинув Даг'єр, розводячи багаття.

Коурі пирхнув, але заперечувати не став, давно звикнувши, що в деяких речах Сейл розуміється краще за нього. Це як бараболю садити Вершитель не знає, а от як вбивати та воювати… Ні, тут і сперечатися не варто.

- Ти порушив своє головне правило, - пожурив він Даг'єра, натякаючи на те, що сталося на поляні. 

- Довелося, - відрізав Вершитель, і припиняючи всі подальші обговорення, перевів розмову на іншу тему: - Вже вирішив, що робитимеш після закінчення контракту?

- Подовжу, - кинув Коурі й обережно подивився на Даг'єра.

Сейл похитав головою: 

- А як же та брюнеточка у фортеці? Одруження? Діти?

- І куди я подамся? Та й не чекає на мене ніхто. Ні, Сейле, так просто ти мене не позбудешся. Змирись, - усміхнувся воїн.

- Знав би, що ти станеш такою морокою, не став би вступати в той бій з ругару, - з виглядом повного жалю зітхнув Даг'єр.

Коурі засміявся:

- Це був необачний вчинок і суцільна дурість.

- Згоден! - Кивнув Сейл, відчуваючи, як нестерпно повільно відновлюється резерв і відступає зрадлива слабкість у тілі.

- Така сама, як і та, що ти створив уночі, - дорікнув ураз серйозний Коурі й тут же стиснувся під пронизливим поглядом Вершителя, примружені очі якого не обіцяли нічого доброго. - Мовчу-мовчу, - промимрив він, піднімаючи вгору руки.

Даг'єр лише похитав головою на ці кривляння – Коурі завжди знаходив привід для сміху та уїдливості. Навіть тоді, коли вони виявилися живцем поховані під завалом і три дні провели без їжі й води, гігант продовжував сміятися, пропонуючи шалені ідеї для виживання.

- Вершитель? - несміливо гукнув Сейла тихий голос. Той обернувся - худорлявий світловолосий хлопчик, похитуючись, стояв на нетвердих ногах і з захопленням на худому й вибіленому обличчі дивився на нього.

- Що Уед?

Хлопець зам'явся, опускаючи очі в землю і незручно потягав ногою.

- Я хотів вам подякувати, Вершителю, - темна брова Сейла запитально злетіла, і хлопець нерішуче продовжив: - Я знаю, там були спрайти.

Даг'єр докірливо глянув на Коурі, але той лише знизав плечима.

- Я випадково почув, - упустив тим часом Уед, втрачаючи залишки впевненості: – І я… Ми б… не вижили б… Це… Загалом… Дякую…, - і підняв своє біле обличчя. – Якщо я можу чимось допомогти?! - невпевнено запитав Уед з затаєною надією в голосі, з цуценячою послужливістю заглядаючи в очі.

На мить у глибині душі Даг'єра спалахнула злість - він не заслуговував на такий захоплений погляд. І від усвідомлення цього було якось моторошно.

- Там струмок, - тицьнув у бік Сейл, простягаючи казанок, - принеси води.

Хлопчик пішов. Даг'єр провів його скептичним поглядом.

- Боїшся, не донесе?

- Він би хоч себе доніс.

- Тож навіщо послав?

Сейл скривився.

- Сам казав, жалість їм не на добро.

Коурі лише знову похитав головою - іноді він зовсім не розумів того, від кого безпосередньо залежало його життя. І ця його звичка лізти на рожен, наче він безсмертний. Ні, безперечно Сейла він не залишить.

Вершитель, не підозрюючи про те, що коїться в душі друга, оглядав поранених, промивав і перев'язував рани, подумки прикидаючи, скільки часу знадобиться для відновлення. Розбудивши парочку найбільш здорових, виставив дозори – у Диких землях було лише трохи безпечніше, ніж у Розколотих, і відправивши Коурі спати, сам залишився на варті. І тільки через пару годин приготувавши відвари й вливши їх у горло всіх нужденних, помінявся з невдоволеним другом.

Наступні пару днів вони второваним шляхом поверталися в Ріас-Аш-Ан. Хлопці розслабилися, з кожною годиною почуваючи себе впевненіше. Жартували, веселилися з тією безтурботністю, що властива молодості.

Даг'єр же зранку був напружений. Передчуття небезпеки витало в повітрі.

- Ти теж це відчуваєш? - запитав Коурі, що під'їхав ближче.

Сейл кивнув, прислухаючись до навколишнього мертвого лісу.

- Вважаєш, хтось хоче поживитись кристалами?

- Цілком можливо, - визнав Даг'єр і підняв руку, зупиняючи загін.

- Але чому ж тут? – не стримав цікавості Уед, який з останньої стоянки тінню слідував за ним. - Адже до фортеці зовсім близько. Підмога встигне підіспі…

- Не встигне, - буркнув Коурі. - А тепер циц!

Але не встиг Коурі шикнути, як зі зламаного дерева зірвалася перша стріла. Встромилася в землю, не долетівши кілька кроків до хлопців, що йшли попереду.

- Назад! – голосно скомандував Сейл, і хлопці одразу ж метнулися до них. - Лягай!

 Вивернувшись так, що хруснули кістки, Коурі спостерігав за тим, як Сейл, який залишився стояти на дорозі, миттєво створивши невелику крижану кульку, запустив її в крону впалого зліва від стежки дерева. Короткий спалах, зверху звалилося тіло… А далі все злилося в низку спалахів і стріл, що свистіли навколо. Шалено хотілося встати та допомогти, але Коурі як ніхто інший знав, що цим тільки завадить. Пара стріл зачепила його побіжно, але він ніяк не прореагував, залишаючись лежати на місці й відзначаючи, що вороги наблизилися досить близько.

Хлопчик, що лежав поруч з ним, раптом підскочив і тут же впав, збитий воїном з ніг. Коурі спізнився лише на мить, але цього виявилося достатньо, щоб хлопець повалився, заливаючи все довкола своєю кров'ю.

- Шердовий дурень, - процідив крізь зуби Коурі, оглядаючи бік Уеда, який крутився дзиґою.

– Бій! - перекриваючи панівний гам і шаленство, долетів впевнений наказ і Коурі миттю злетів на ноги.

- Ось тепер треба схоплюватися, - кинув він хлопцеві, стрімким ривком вихоплюючи важкий дворучний меч. Закрутився в божевільному хороводі, відбиваючи стріли, що летіли, і атаку нелюдей, що неслися серед них. Значить, чутки про страшні, наче застигла смертельна маска, обличчя сутіників виявилися не просто чутками.

Знайшов очима Даг'єра і помітивши, кивок за спину, зробив різкий випад назад. Меч потрапив у щось м'яке і, хлюпнувши, вилетів. Більше Коурі не відволікався.

Відбивши перші атаки лучників, Даг'єр вихопив меч. Нападників було небагато, жалюгідна жменька, але й такої кількості було достатньо, враховуючи, що битися на рівних із ними могли лише двоє – він та Коурі.

Він узяв на себе двох, залишивши Коурі третього. Закрутив мечем, відбиваючи удари. Через кілька хвилин цієї нерівної сутички, Сейл зрозумів, що з ним грають. Заганяють, впиваючись своєю перевагою і тішачи себе безглуздим тріпотінням приреченої жертви. Даг'єр хмикнув, відчувши, як його знову наздоганяє відчужений спокій людини, яка вже давно змирилася зі своєю долею. Саме цей крижаний спокій дозволив йому помітити помилку самовдоволеного сутіника, що зробив короткий крок, відводячи меч для тривожного, нещадно-забійного удару в живіт, і підставляючи власну спину. Вивернувшись, Сейл зробив випад і завдав удару, встромивши меч у зашийок - тільки так можна було вбити сутіників.

Чужий меч просвистів, розсікаючи Даг'єру волосся, але він не звернув на це уваги, завдаючи нищівного удару по грудній клітці сутіника, який залишився в живих. І знову схрестилися клинки. Сутіник, що протистояв Даг'єру, раптово підняв руки, випустив меч і впав. З його правого ока стирчав кинджал із закривавленою ручкою.

Тримаючись рукою за пронизаний стрілою бік, на широкій стежці сидів блідий як полотно Уед і розгублено ляпав очима.

- Вибачте, - випалив злякано, помітивши чіпкий погляд Сейла.

- А нічого так хлопець. Буде сенс, - усміхнувся Коурі, плеснувши пораненого по плечу, поки Даг'єр встромляв меч у зашийок поваленого супротивника.

- Посилання від татка? - Пошепки поцікавився Коурі, коли злякані хлопчаки були готові продовжувати шлях.

- Швидше за все.

- А я тільки подумав, що давно він тебе подарунками не радував. А тут дивись як розщедрився! Цілий сутіник. Три! І п'ятірка стрільців. Майже армія! Заради тебе! Цінуй! - ляснув Сейла по плечу Коурі.

Вершитель лише похитав головою, наказуючи виступати.

Енжі Собран
Дикі надії

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!