Раді Вас бачити!

На кухні панувало сум'яття. Хтось квапливо чистив і різав овочі, хтось смажив величезні шматки м'яса. Вже знайомий Мерріт, манірний чоловік у темно-коричневому камзолі нетерпляче постукував хлистом долоні в білосніжній рукавичці, і то й діло, покрикуючи на куховарок, квапив їх з обідом. Молодші та жвавіші метушливо носилися туди-сюди з важкими блюдами та казанками. 

– Ти! Так ти! Бери тацю і неси панам, - тицьнув він пальцем у дівчину, щойно вона показалась на порозі.

Мерріт підхопила вказану тацю і попрямувала на протилежний вихід.

- А що це в тебе з обличчям? – зупинив її чоловік і хлистом торкнувся впертого дівчачого підборіддя.

Мерріт скинула голову, не ставши противитися, але очі сховала за повіками.

- Ти що панів заразити надумала? Хочеш, щоби мене прибили? Ану став тацю і забирайся з кухні, поки ніхто не бачив. Йди відхожі місця у гостьових кімнатах прибирай. З такою мордою, - заголосив, гидливо скривившись чоловік. - Всі плани іржисту під хвіст, - буркнув невиразно і пройшовся хлистом по боку Мерріт.

- Ггарра! - вигукнув, розтягуючи приголосні в імені помічниці. - Хапай тацю і неси панам.

- Але ж... Ви ж обіцяли, пане дворецький, - промовила розгублено Гара, з благанням вдивляючись у пана.

- Виконуй, - коротко відрізав дворецький, переводячи погляд на Мерріт, що затрималася: - Ти ще тут. Живо марш! – прогарчав розгнівано, знову замахуючись хлистом.

Дівчина швидко ухилилася від удару і вискочила з кухні.

- Починай з лівого крила! І щоб усе було чисто! Перевірю! – долетів у спину Мерріт крик дворецького.

Залишивши кухню за поворотом, дівчина видихнула. Не те щоб вона тішилася з того, що їй доведеться прибирати вбиральні. Але, принаймні, ніхто не стоятиме над нею тицяючи пальцем у чергову цятку і, відважуючи тумаки за недостатнє старання.

У гостьовому крилі було тихо. Обійшовши всі відведені їй кімнати, Мерріт зітхнула - вона і до світанку не впорається. 

Час за роботою йшов повільно. Спину ломило від незвичної втоми, їдкий луг роз'їв руки до крові, а прибирання кінця і краю не видно. Але Мерріт терла, розмазуючи бруд наполовину зі сльозами. Що взагалі вона робить? Хіба цим вона має займатися?

У гостьовій сусідній кімнаті почувся галас. Дівчина стрепенулась, відірвавшись від миття. З жалем подивилася на ганчірку в руках - ще б кілька хвилин і її б тут не було. А так ... Мерріт безпорадно озирнулася в пошуках виходу, але ніяких інших дверей у кімнатці не з'явилося. А значить, щоб вийти їй доведеться пройти повз панів.

Дівчина підхопила відро та ганчірки й вже попрямувала до дверей, коли до неї долетів чоловічий голос:

- …та ні. Якого? Не може бути. Говори, що хотів.

Зупинилася, як укопана, почувши, як скрипнули пружини під вагою важкого тіла. На мить завагалася, не знаючи, як краще вчинити, і так і застигла, коли прозвучало ім'я її опікуна.

- Сподіваюся, Хетчер улагодив справу з ліцензією на шахти?

- Майже, - процідив крізь зуби перший. - Батько вже вийшов на потрібних людей так, що скарби Ніас-Рія у нас у кишені.

- Я б не був такий спокійний, Ріволь, - промовив другий. - Кажуть, Ранграз Кейлен протегує твого братика собі у заступники.

Ріволь… Мерріт здригнулася, на крок відступивши від дверей. Одного Ріволя вона знала. І знайомство це було не сказати, щоб приємним. Нової зустрічі з тим Ріволем дівчині хотілося уникнути найбільше у світі. Але чоловіки продовжили нерозбірливо говорити й Мерріт, змахнувши головою, тихенько підкралася назад, нагостривши вуха.

- … діло до цього бастарду?

- Бастарда, що за кілька років стане головою служби Вишукувань? – з презирливим глузуванням поцікавився його співрозмовник. - Чи Зар'Інотта, якому по праву чоловіка спадкоємиці, належить це все?

- Звідки ти…?

- Чутками земля повниться. А ще кажуть, ти знову програвся, а пташка випурхнула з клітки, в яку ви її заточили.

- У тебе добрі інформатори, Тахіре.

- Доводиться за обов'язком служби, - глузливо хмикнув Тахір. – Але я маю одну ідею.

- І що ти пропонуєш? - Зацікавлено відгукнувся Ріволь.

- Рік вже майже минув. Та й про шлюб жодних свідчень, окрім паперів, немає. Якщо їх знищити... Я б з радістю взяв за дружину спадкоємицю Ніас-Рія, коли знак Безликого остаточно зійде нанівець.

- А мені який з цього толк? - пирхнув Ріволь.

- Я розв'яжу твої проблеми з кредиторами та Берденом.

Мерріт прикусила губу, стримуючи обурення, що рвалося назовні. Мало того, що її позбавили всього, коли вона була дитиною. Так її знову збираються збути дорожче.

- І як же ти вирішиш проблему з Берденом?

- Скажімо так, у мене є докази, що Хетчер допоміг герцогу потрапити на той світ. І я можу їх у потрібний момент надати Його Величності.

- А дівчисько тобі навіщо? Батько планував нещасний випадок. Навіть сутінників* відправив за Зар'Іноттом, раз той не спромігся здохнути в Розколотих землях.

- А дівчисько?

- А що дівчисько? Заникалася в якусь дірку і сидить не висовується. Висунеться – розмова буде короткою.

- Не боїтеся, що вона знайде собі могутнього покровителя?

- Далося тобі це дівчисько, Тахір. Вона лише нескладне товсте рудоволосе страховисько в веснянках... Будь вона хоч трохи гарненькою і не довелося б розігрувати цей цирк із Зар'Іноттом.

- Дурень ти, Ріволь. Хіба батько тебе не вчив? Справа не в красі. Одружуватися треба не на гарненькому личку, а на землях, що до дівчини та спадкоємця, якого вона понесе, додаються. А драти герцогу можна будь-кого і будь-коли. Та й дружину необов'язково довго терпіти. Нещасний випадок після народження спадкоємця разом розв'язує всі проблеми.

 Мерріт похитнулась, човгнула ногою, зачепивши відро, і те перекинулося з гучним гуркотом, заглушаючи слова:

- …і одружуйся піт… …ш.

Дівчина смикнулася, стрімко присідаючи, і, продемонструвавши чудеса спритності, підхопила відро, утримуючи його від подальшого бігу кам'яними плитами. Завмерла, прислухаючись до того, що відбувається, але нічого не почула.

Раптом двері відчинилися. Протяг, що увірвався, загасив неяскраве полум'я маленької свічки, але зрадницьке світло, що лилося з прочинених дверей, наполегливо висвітлило дівчину, яка присіла навпочіпки.

Думки Мерріт металися, розум прокручував можливі варіанти розвитку подій і бився в марній спробі знайти вихід. Уся увага сконцентрувалася на застиглому на порозі чоловікові. Повільно і беззвучно дівчина піднялася на ноги, притискаючи відро до грудей, наче щит, і несміливо опускаючи очі. І так і завмерла, забуваючи дихати, усіма фібрами душі сподіваючись, що її приймуть за трепетну служницю.

Чоловік простяг руку, грубо впиваючись двома сильними пальцями в її підборіддя, і повернув дівоче обличчя до світла, роздивляючись. Хмикнув задоволено, вражений оглядом, і нарешті відпустив.

Дівчина відсахнулася, з викликом скидаючи голову, але тут же знову втупилася в підлогу, намагаючись впоратися з огидою, що закручувалася всередині. Проковтнула кислий присмак у роті, найбільше у світі бажаючи опинитися в якомусь іншому місці.

- Що там, Тахіре?

- Нічого, - приклавши вказівний палець до тонких губ, що зігнулися в кривій усмішці, у знайомому жесті, кинув убік чоловік, не зводячи з дівчини пильного погляду. І посміхнувся, підморгуючи, викликаючи хвилю здивування в Мерріт: - Хтось віконниці не зачинив.

- Ратхові слуги! Зовсім розперезалися, - крізь зуби розлючено вилаявся Ріволь.

Мерріт розгублено мовчала, спостерігаючи за тим, як двері зачинилися, залишаючи її у темряві вбиральні. Серце дівчині важко бухало в грудях, що стиснули його, подібно тугим лещатам. Некерована дрож пробігала по всьому тілу. В голові, невгамовною пташкою, вистукувалася одна думка: «Чому він так сказав?»

- Ходімо, Ріволь, краще вип'ємо, - кинув чоловік, віддаляючись.

І тільки коли замовкли голоси й затихли кроки, Мерріт судомно зітхнула, виходячи зі ступору. Обернулася на всі боки, прислухалася і, не почувши ні звуку, полегшено видихнула. Торкнула двері, не в змозі повірити власному везінню і.. розчаровано сплеснула руками, гублячи прокляте відро.

Її замкнули!

«Та що мені так не щастить! Невже накликала на себе гнів Безликого? - роздумувала Мерріт, запалюючи свічку.

Здаватися так просто вона не збиралася, тому швидко оглянула двері й, витягнувши шпильку з зачіски, почала колупати замок.

Час йшов. Шпильки гнулися й ламалися у її руках. Огарок свічки давно згас, а Мерріт все ще продовжувала завзято упиратися у своїй спробі вибратися. Але нічого не виходило. І дівчина осіла, знесилено з'їхавши по дверях. Закрила обличчя долонями, стримуючи ридання, що рвалося з груді.

Що буде, коли повернеться загадковий Тахір, Мерріт не знала. У кращому разі, нею скористуються як якоюсь гарненьку служницю, за яку її й прийняли. Що мало на увазі це загадкове «використає» дівчина не знала, але саме про це шепотіли слуги на кухні.

"Треба ж навіть зарази не злякався", - буркнула вона про себе, згадавши яку образину зараз із себе уявляє.

Навпомацки обшарив кімнату, Мерріт зітхнула - у маленькій вбиральні не було нічого навіть віддалено схожого на зброю. Тільки горезвісне відро під її ногами. Наповнивши яке водою, дівчина поставила його біля дверей, а сама притулилася спиною до полотна. Спати хотілося неймовірно. Підтягнувши коліна до грудей, Мерріт поклала на них голову і заплющила очі, забуваючись в тривожному сні.

Кроки в іншій кімнаті увірвалися в сонну свідомість тривожним набатом. Мерріт стрепенулась. Підскочила, підхоплюючи наповнене водою відро і завмерла, готова до зустрічі з неминучим.

Тахір відчинив двері й насмішкувато посміхнувся, дивлячись на войовничу дівчину.

- Ай-яй-яй, герцогиня. Хіба так в обителі Дволикого вчать зустрічати гостей? - скрушно хитаючи головою, цокнув язиком чоловік.

Приголомшена зверненням Мерріт мовчала, забувши про відро в руках і вигаданий зухвалий план.

Чоловік підійшов ближче, кивнув, дивлячись на відро, все с тією ж поблажливою посмішкою:

- Це краще відпустити. Ти ж не хочеш поранитися? - і без будь-якого опору з боку дівчини витяг його з її рук і грюкнув на підлогу.

- Я не герцогиня, - збентежено пробурмотіла, трохи опритомнівши, Мерріт, хитнула головою і з сумом проводила поглядом єдиний світ захист. З ним їй було спокійніше. І надійніше.

- Оо... Не варто обманювати майбутнього чоловіка, мала, - сказав він, хапаючи чіпкими холодними пальцями її плечі. - Тим більше того хто цілий рік нишком спостерігав за тобою.

- Ви помиляєтесь, - вперто хитнула головою дівчина. - Я проста служниця.

- Дуже апетитна служниця, - клацнув язиком чоловік, підносячи руку до її щоки. Кілька миттєвостей Тахір боляче тер твердими пальцями її обличчя, ніби стирав заскорублий бруд. 

Мерріт мовчки зносила це катування, не наважуючись проявити характер.

Нарешті чоловік розчаровано відсторонився і пирхнув:

- Що ж, тоді й вчинимо, як і належить чинити зі служницями.

Тахір смикнув дівчину на себе і вп'явся в трохи прочинені губи, зминаючи їх, підкоряючи.

Приголомшена цим раптовим нападом Мерріт, кілька виснажливих секунд терпіла, те як чужі губи грубо мучили її рот. Запах алкоголю і чогось солодкувато-терпкого вдарив у ніздрі, викликаючи відторгнення та гидливість. Чоловік спробував з силою втиснути їй у рота свій язик і на мить дівчина піддалася, щоб тут же з силою зімкнути щелепи.

Він відсахнувся з болючим стогоном, зашипів зло, випльовуючи слова:

- А я ж хотів по-доброму. Що ж сама напросилася! - смикнув, різко розвертаючи спиною до себе, і зашепотів на вухо, гидко облизуючи ямки: - Не має значення, хто ти. Нагну біля цієї стіни, а там подивимося, - пообіцяв, опалюючи тим самим смердючим диханням. - Втім, ти маєш рацію. Ти звичайна служниця. Якби ти була герцогинею, захист роду давно б вже відштовхнув мене…, - знову цокнув язиком, прямо біля вуха Мерріт. - Так навіть краще. Я ще не готовий одружуватися. Тим більше на такій норовиці.

На мить дівчина застигла, задавшись тим самим питанням – чому не спрацював захист роду? Той самий через який настоятельниці в обителі вдавалися до найвитонченіших покарань, але ніколи не шкодили вихованкам фізично? Поставити посеред кімнати на ганебне місце з книжками на голові або крупою під колінами, замкнути в комірчині, облити холодною водою та відправити серед ночі на двір, змусити прибирати, прислуговувати, благати й принижуватися, але... ніякого фізичного насильства. І ось вже вдруге за день її захист не спрацьовував. Перший раз на кухні й вдруге зараз.

Чоловік за спиною смикнувся, втискаючись чимось твердим їй у поперек. Торкнув її, наполегливо заганяючи ногу між стиснутих стегон. Від його грубих, нещадних дотиків і гарячого смердючого дихання Мерріт замутило. Дівчина шарахнулась, різко смикнувши стегнами, дивом вивільнилася, з моторністю кішки відстрибнувши вбік. Тахір зробив до неї крок і спіткнувся об злощасне відро. Те знову перекинулося з гучним гуркотом. Покотилося, розхлюпуючи воду.

- Ну куди ж ти, мала? Тобі сподобається, - тріумфально глумився чоловік, встоявши на ногах, та з гидкою посмішкою спостерігаючи, як дівчина задкує, не зводячи з нього настороженого погляду.

– Попалася! – розреготався досить, коли її спина натрапила на стіну.

У Мерріт всередині все обірвалося. Тіло закам'яніло, і лише гарячкове тремтіння трясло його, поки мозок в метушні шукав вихід. Ну чому? Чому все завжди так не вчасно? Чому саме сьогодні предки залишили її?

Він зробив крок, скорочуючи відстань між ними. Мерріт прикрила очі, зосередившись на тому, щоб не дозволити страху заволодіти собою, відчуваючи гірку невідворотність того, що відбувається.

- Ну-ну. Будеш розумницею та слухняною дівчинкою, ще й монетки заробиш.

Від цих слів жалість, що спалахнула, тут же схлинула, змінившись на сліпучу лють, і дівчина вперто підвела голову, зло жмуривши очі. Тремтіння, що охопила тіло, ставало все сильнішим. Всередині зароджувався, збираючись у тугу, готову розірватися, грудку, протест.

Чоловічі руки лягли на її плечі. Вчепилися в них, наче клешні. Стиснули болісно.

Мерріт відсахнулася, скидаючи коліно так, як вчила її Арная, але промахнулася. Зате вдрукований у сонячне сплетіння кулак потрапив куди слід. Чоловік жалібно хекнув, але лише скривився. Встояв.

- Любиш жорсткіше? То що ж ти одразу не сказала? - Заламуючи їй руки, знущався чоловік.

У вухах Мерріт стояв гуркіт. Через прискорене дихання в горлі пересохло і в кінчиках пальців, поколюючи, пульсувала кров, наповнюючи її відчуттям збільшеної сили. Якоїсь миті дівчина відчула, як по тілу знизу вгору кинулися гострі мурашки, піднімаючи дибки крихітні волоски й пружина, що стискалася всередині, раптом розпрямилася, відкидаючи ненависного чоловіка.

- Що за ратх? - вигукнув Тахір, відразу втративши все своє зухвальство.

Запахло чимось горілим. Розплющивши очі, Мерріт дивилася на те, як навколо неї стрімко витанцьовують яскраві блискавки, вражаючи все на своєму шляху. Одна з них потрапила у вішалку з одягом та рушниками, друга встромилася в залиту водою підлогу. Чоловік, що стояв у калюжі й розглядав свої долоні, раптом підстрибнув і впав, добре приклавшись потилицею об прокляте відро. Тахіра пересмикнуло. Раз. І ще раз. Начебто і на нього напав напад падучої хвороби, яка, за словами настоятельниці, переслідує всіх нечистих.

Декілька довгих миттєвостей Мерріт збентежено дивилася, як судоми стрясають тіло чоловіка. Нарешті Тахір закотив очі й завмер нерухомий. Але навіть тоді дівчина залишалася нерухомою, відчуваючи, як по тілу розливається почуття полегшення та рятівне тепло. Прокинулася відчувши, що тепло навколо неї стало нестерпним.

Озирнулась у пошуках його джерела – палахкотів одяг, що зайнялася яскравим полум'ям. Вогненні язики миттєво перекинулися з нього і, ненажерливо накинувшись на вкриті дошками стіни, потяглась, стрімко охопивши все навколо і з радісним бурчанням, як величезний вогненний змій, пожирали все на своєму шляху. Шафки, стіни та частина підлоги за кілька вдихів вигоріли вщент, перетворившись на попіл. Баночки, що стояли на полицях, попадали й тепер вибухали з гучним шипінням.

Ще трохи й вогонь перекинеться на двері, відрізаючи шляхи відходу.

Усвідомивши це, Мерріт рвонула до виходу, пробігши повз тіло, що лежало на підлозі, до якого вже обережно і, шикаючи, підкрадався жадібний вогонь. Вискочила з палаючої вбиральні й, зігнувшись, кілька вдихів стояла, наповнюючи легені чистим повітрям, стежачи за тим, як полум'я рветься в кімнату, але гасне, наштовхуючись на магічну захисну стіну.

Очі прикипіли до темної нерухомої верхівки. Запах горілого волосся і паленої шкіри долетів до її ніздрів, і Мерріт, докоряючи собі за зайву співчутливість до всяких покидьків, метнулася назад. Язики полум'я, що зметнулися догори, були настільки жаркими, що у дівчини затріщали волосся і вії. Обхопивши під пахвами важке тіло, простягла його кілька кроків. Стягнувши покривало з дивана, накинула його на охоплені полум'ям ноги Тахіра, збиваючи вогонь. Її не сильно хвилювало чи він живий і виживе, але ставати вбивцею, якщо він раптом ще живий, Мерріт не хотіла.

Кинула ще один погляд на чоловіка, запам'ятовуючи риси ненависного обличчя.

- Наступна наша зустріч буде останньою. Так що краще не трапляйся мені на очі, Тахір, - виплюнула вона, примруживши очі, і все ж таки не втрималася - пнула хворобливого ногою під дих, помстившись за весь той жах, що відчувала, поки він стискав у своїх руках її тіло.

Зітхнула, озираючись на всі боки. Отже, залишатися в Ніас-Рії більше не можна. Але все ж таки потрібно навідатися за речами. І в бібліотеку, пошукати там хоч щось про блискавки та можливий дар. Та й до знахарки треба зайти перед новою втечею.

Втомлено Мерріт зробила крок до дверей, складаючи план подальших дій.

* Сутінники - наймані вбивці. Подейкують, вони вміють зливатися зі спрайтами - таємничими духами, що просочилися з долини Бурь, що за Розколотими землями. І саме спрайти дарують їм можливість ставати невидимими та надзвичайно спритними. За іншими джерелами, сутінники нащадки химер та людей.