Раді Вас бачити!

Сизий туман рваними клапотями чіплявся за коріння облізлих чагарників та голі гілки кривих дерев. Розливався щільною похмурою рідотою, сіпаючись, наче живий. Нашіптував їй. Кликав і ластився до рук, як пухнасте кошеня, аби тільки заманити її в цю обплутану густим серпанком чорну громадину, що височіла за черговим пагорбом. Але Мерріт і сама поспішала туди. З того часу, як почула про замок, її наче магнітом притягувало до нього.

Біля замку туман був ще густіший. Непроникний, він стояв щільною брудно-білою пеленою. І в цій пелені мокли й перетворювалися на бурульки короткі пасма волосся, сирів і посмикувався легкою скоринкою льоду одяг.

Мерріт обхопила змерзлі плечі. Очікування ставало нестерпним.

Нарешті брязнули масивні підвісні ворота і грюкнули ланцюгами, опускаючись перед завмерлим натовпом. Злякано спалахнули з закопчених стін фортеці моторошні плоскоголові птахи, що, звісивши горбаті дзьоби, вже кілька годин недобрим жовтим оком свердлили натовп, який збирався під воротами. Кілька хвилин очікування і Ніас-Рій привітно відчинив двері, що скрипнули незмазаними петлями.

Мерріт зіщулилася і несміливо зробила кілька кроків усередину фортеці, намагаючись не сильно дивитись на всі боки – встигне ще надивитись. Але вузькі вулички, вистелені гнилими дошками та прілою соломою, незмінно привертали погляд. Під ногами жінки, що йшла попереду, щось хлюпнуло, запхало дурно і дівчина скривилася - не таким мелькав батьківський замок в уривках спогадів. Зовсім не таким.

Приземкуваті будинки з сірого каменю з дахами, що спухли, і глухо закритими віконницями ще спали. Тхнуло чимось кислим, а ще димом, але всі запахи перекривав сморід, що доносився з усіх боків.

Здригнувшись, Мерріт вчепилася у свій мішок і крадькома зробила крок за групкою дівчат. І не стримала писка, коли збоку від неї під ноги пирснув жирний щур.

- Зараз знайдемо економку і…, - домовити Арная не встигла – перед дівчатами, немов із повітря, раптом з'явився закутий у броню чоловік і, змахнувши рукою в недвозначному наказі слідувати за ним, провів їх у невелику круглу залу.

Тут чадила пара притухлих свічок і цього світла ледь вистачало, щоб розвіяти темряву під кам'яними склепіннями, висвітлити бруд і, розкиданий на грубо збитих крамницях і столах, посуд із залишками сухої їжі. Над усім цим, з жадібним дзижчання кружляли величезні товсті мухи. Подекуди на лавах розвалились чоловічі тіла з темними плямами на брудних сорочках та штанах.

- Щось мені вже не подобається ця ідея, - шепнула кремезна Розеа, краєм ока розглянувши серед цього нагромадження довгу спідницю й оголені жіночі ноги, які стирчали з-під брудної ганчірки, що служила скатертиною.

Мерріт простежила за її поглядом і злякано позадкувала назад. Притихлий від шоку інстинкт самозбереження кров'ю вдарив у вуха. В очах потемніло, а серце сполохано забилося в грудях, гулко хряскаючи о ребра.

- Куди ж ти, красуне? – єхидно посміхнувся проводжатий. – Чай вже не гориш бажанням працювати у замку? Так, у казармі завжди є робота для таких гарних, - і розреготався, ніби сказав щось смішне та розумне.

- Ми не для роботи в казармі з'явилися, - впевнено заявила Арная, виступаючи перед їхньою невеликою групкою. – В оголошення йшлося про служниць у замок.

Проводжатий скривився, але відійшов, лише реготнув коротко наостанок:

- Втомишся розгрібати бруд, знайди Вірта, балакуча.

- Не втомлюся, - відрізала Арная, грізно зиркнувши на воїна.

Той скривився зневажливо, але усмішку не втратив, додав впевнено, обіцяючи:

- Усі ви так спочатку, а через пару тижнів сама запитаєш.

Дівчата переглянулися, але відступати їм було нікуди. Різні причини привели їх у Ніас-Рій, різні доріжки довелося пройти, але об'єднувало одне – за стінами замку на них ніхто не чекав і розраховувати було ні на кого. А вижити у королівстві без чоловічого заступництва було дещо складно. Майже неможливо.

Мерріт ще раз окинула поглядом круглий зал і проковтнула, подумки подякувавши Безликому за допомогу. Не інакше, як сам Іргай спостерігає за нею, оберігаючи та вистилаючи безпечну доріжку до батьківського замку.

Замислившись, дівчина знову перенеслася в страшний жахливий ліс. Не менш страшний, ніж родовий замок, що став чужим. Кілька днів вона плутала по ньому під виття хижих звірів, що супроводжувало кожен її крок. Але жоден хижак не зачепив Мерріт, навіть не наблизився. Зате спати їй не давали й, лякаючи ревінням, заганяли в одному відомому ним напрямі. І коли вона вже неабияк виснажена і знесилена вийшла до маленького містечка, мало не заплакала від радості. Саме там вона й зустріла своїх супутниць – Арнаю, Зараю та Розею.

Дівчина посміхнулася, згадавши про ту знакову сутичку. Тоді вона зайшла в таверну, мало не вмираючи від голоду, і сіла за столик, ховаючись у сутінках порожнього закладу. Розеа, яка підробляла служницею, принесла нехитру їжу. І Мерріт, відрахувавши одну з трьох монеток, заплющивши очі від задоволення, взялася за їжу та плани на майбутнє.

Скрипнули двері, впускаючи нових відвідувачів. Ті розмістилася, тихо перемовляючись між собою. Розеа ковзала між лавок, розставляючи важкі таці.

Мерріт не бачила, що сталося. Лише помітила, як випустивши з рук тацю, Розеа розвернулася до одного з відвідувачів, відштовхуючи його. Другий перехопив руку дівчину і з силою жбурнув під ноги третьому. До Мерріт долетіли грубі смішки й дивні фрази, сенсу яких вона не зрозуміла. Щось про показати зірки. Хоча, навіщо їх показувати? Щоночі, хвала Безликому, сходять на небі.

Але в очах Розеа, затисненої в кут навислим над нею чоловіком, було стільки страху і паніки, що Мерріт сама не зрозуміла, як опинилася поруч.

- Так ципи дві, - задоволено свиснув великий мужик, обмінюючись з друзями поглядами.

Другий прицмокнув, підводячись із-за столу. І усмішки якісь дивні, наче улюблений десерт побачили. І страх липким ознобом прокрався по хребту Мерріт.

Третій, похитнувшись на хитких ногах, обійшов дівчат дугою, розглядаючи.

– А нічого так. Згодяться на годинку, - резюмував, сально посміхнувшись. І в очах спалахнуло щось темне, пекуче.

Погляд Мерріт замітався у пошуках виходу. Але ложка в руках така собі зброя, вихід на кухню далеко, а двері на вулицю ховалися за спиною чоловіків. Добре хоч за їхньою спиною теж стіна.

- Боїшся? - Підібрався ближче до Мерріт другий, обдавши її хмільним диханням.

Спіймав двома пальцями дівоче підборіддя й одразу обсмикнув руку, ніби обпікся. Тіло дівчини мимоволі здригнулося від цього дотику. Гидкого. Неприємного. Болючого.

- Лапи від неї прибрав! – несподівано гаркнув жіночий голос за спиною чоловіків.

- Ось і третя приспіла. Якраз тобі, Стерх, - насмішкувато простяг другий і повільно повернувся до виходу.

Мерріт простежила за його поглядом і побачила двох дівчат - високу і досить велику блондинку, яка лише трохи поступалася чоловікам зростом і статтю, і більш тендітну на її тлі брюнетку. І якщо блондинка була досить миловидна, то брюнетка з її трохи розкосими очима, тонкими губами, кирпатим носом, витягнутим обличчям і по-хлоп'ячому тендітною фігурою, погляди чоловіків не привабила.

- Залиш цих собі, Юд. Мене й перші дві влаштовують, - окинувши зневажливим поглядом новоприбулих, процідив похмурий Стерх. І глянув на другого непримиренно, з викликом.

- Головне, щоб ви їх влаштовували, - хмикнула білявка, штовхаючи в спини чоловіків стіл.

Парочка, що затиснула Мерріт і Розеа біля стіни, від несподіванки сіпнулася, відхиляючись.

- Біжимо, - крикнула брюнетка, ногою штовхаючи у бік чоловіків ще один стіл.

Дівчата, на мить розгубившись, попрямували до виходу, підринаючи під простерті чоловічі руки. Як вони, вивернувшись, вибігли, як пролетіли через пів міста, дівчата не пам'ятали. Лише опинившись у якомусь підворітті, змогли перевести подих. І тут Розею накрила істерика. Дівчина розплакалася.

- Не можу я повернутися в таверну, - схлипуючи бурмотіла вона, нарікаючи на життя, - а іншої роботи в місті немає.

- Ми із Зараєю в Ніас-Рій йдемо, чули в замку служниці потрібні. Якщо хочеш, пішли з нами, – запропонувала Арная.

- Якось далеченько вони прислугу шукають, — насторожилася Розеа.

Арная знизала плечима.

- Теж дивним здалося, але чим Безликий не жартує. Все одно подітися нам із Зараєю нікуди.

А Мерріт і думати більше, ні про що не могла, так приголомшила її звістка про близькість родового замку. Обов'язково захотілося там побувати. Поблукати вуличками та замковими коридорами. Подивитися. Послухати. І, може, там їй хоч щось вдасться згадати.

І ось тепер дівчина стояла прямо в центрі залу родового замку, чекаючи економки, мовчазно ковзала поглядом по засмальцьованих стінах, і не впізнавала. Цілком нічого не впізнавала. Наче й не була тут ніколи.

Скрипнули, відчиняючись двері, і до них вийшла товста огрядна стара. Оглянула прискіпливо:

- Служниці, значиться. Служити надумали. Що ж треба... П'ять злот на тиждень.

Дівчата засмучено переглянулися між собою.

- Замало щось, - буркнула Арная.

- А ти шибка, значить... Ну що ж тобі сім, а їм по п'ять, - хитнула головою стара. - Але, якщо не подобається, ідіть у село. Може там знайдете щось до душі.

Дівчата знову переглянулись і згідно кивнули:

- Ми залишимося, – озвучила спільне рішення Арна.

- Ось і добренько. Ось і змовилися. Ти й ти - прибиратимете на поверхах, - тицьнула вона пальцем в Арнаю і Зараю. А ви – на кухню. Тепер йдіть за мною, покажу кімнату, та форму видам. І можете приступати. Та їхнім світлостям на очі не трапляйтеся, а то вмить робота в казармі миліше здасться, - наказувала стара.

Дівчата знову обмінялися тривожними поглядами, але робити нічого. Вони й сюди ледь дісталися. Від голоду кружляло перед очима і тягло всередині. Вчора Мерріт віддала останню монетку за дві миски рідкої юшки з якимись недоїдками, що їм довелося розділити на чотирьох.

"А ось залишилася б в обителі й не дізналася б, що таке голод", - в'їдливо нашіптував боягузливий внутрішній голос.

Гойднувши головою, дівчина відігнала жаль, намагаючись не думати про те, як багато вона втратила. Подумаєш, гроші та вбрання, шматок хліба, як показує практика, цінніше.

Мовчазно, слідуючи за старою вузькими коридорами, тьмяно освітленими свічками, дівчата вийшли в тій частині будинку, де панувала глибока, гнітюча тиша і запустіння. Шлях закінчився в курній комірчині на горищі. Відчинивши одну з дверей у стіні, стара дістала сірі, добряче заношені сукні. Такими тільки підлогу мити.

- Інших нема, - кинула у відповідь на дівочі погляди.

Мерріт мовчки зиркнула на діряву ковдру, що встеляла одне з розставлених уздовж стін ліжок, і судомно пересмикнула плечима. Осінь тільки починалася, а в стінах похмурого замку вже мерзлякувато. Що ж буде, коли зимові вітри почнуть дмухати в щілини? Може, даремно вона тут лишилася? Треба було тікати до столиці, куди збиралася спочатку. Та й раптом хтось зі старих слуг впізнає в ній спадкоємицю? А з іншого боку, той, хто приїжджав за нею в монастир, точно не шукатиме її під носом у Хетчера.

- Ідіть за мною, - кинула стара, варто було їм обрядитися у видані сукні, і попрямувала в черговий коридор.

У низьку і похмуру їдальню, відведену слугам, дівчата потрапили, коли вже стемніло. Весь день, з того самого моменту, як переодягнувшись, вони вийшли до старої, що чекала їх, вони щось мили, терли й чистили.

У незвичній до напруженої роботи Мерріт саднили стерті в кров руки й ломило спину. Побачивши на довгому столі нехитру їжу, що димилася парою і пахла зовсім не спокусливо, дівчина тільки випила води, а до їжі – коричневої юшки зі шматочками підгорілої ріпи, не торкнулася, – втома і хвилювання зовсім позбавили її апетиту.

- Яка гидота, - прошепотіла Розеа

- Їж, давай, - буркнула їй у відповідь Зарая. - Раптом завтра цього не буде.

- З такими харчами ми швидко ноги витягнемо, — похмуро помітила Арная, розмазуючи рідоту по тарілці.

- А ви панам послужіть, - усміхнулася одна з куховарок.

- Циц, - прикрикнула на неї стара і, окинувши поглядом дівчат, додала вона у вигляді пояснення: - Негоже вам, молодкам, пред світлі очі герцога з'являтися.

Мерріт поводила ложкою по тарілці, перебираючи шматочки. Вибравши шматочок якомога симпатичніше, піднесла ложку до рота, але поганий запах викликав нудоту, і дівчина рішуче відсунула тарілку.

- Іржистів* і то краще годують, - видихнула Розеа, і замружившись проковтнула повну ложку юшку.

Мерріт наслідувала її приклад, але тільки-но гострий голод був вгамований, дівчина рішуче відсунула тарілку - їжа була такою гидкою на смак, що навіть голод померк перед нею. Так і не повечерявши до ладу, дівчина вирушила до наданої їй кімнати.

За весь цей нескінченний день Мерріт ледь парою слів обмовилася - похмурі обличчя місцевих слуг до розмов не заохочували, а подруг вона за весь день бачила лише мигцем. Навіть Розею, що була, як і вона, приставлена до кухні. Вимотана незвичною роботою дівчина заснула, щойно голова її торкнулася матрацу, набитого прілою соломою.

Ніч промайнула непомітно. Мерріт настільки втомилася, що не бачила снів. Лише ближче до ранку вона прокинулася, почувши, як за стінами проноситься, завиваючи шаленими поривами, вітер, і хтось збуджено шепоче, ледь присвистуючи: «Вона повернулася! Повернулася!».

* невеликі до 1,5 м. всеїдні тварини, вагою 50-150 кг, покриті хітиновим панциром, для них характерна компактна статура та довга морда з гострим дзьобом, щоб розривати землю в пошуках їжі. Одомашнені. Вирощуються для м'яса, але в господарстві використовуються і шкіра, і хітиновий покрив.