Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

На ці вихідні Злата все ж погодилася зустрітися з Ярославом, але без якихось намірів і думок, ні на що не розраховуючи. Вона просто звикла виконувати свої обіцянки, тому після кількох дзвінків Ярослава вона більше не могла ігнорувати його пропозицію. До того ж Кіра з Антоном вирішили побути удвох і на кілька днів поїхали в Карпати, які в будь-яку пору року однаково привабливі й чарівні. Вони вже давно мріяли побачити Синевир – озеро неймовірної краси, оповите смарагдовими лісами й засніженими вершинами Карпатських гір. Свіже, чисте повітря, бездоганна природа та двоє – саме те, що потрібно. У Ніки теж були свої плани ‒ вона останнім часом часто стала кудись "зникати". Тому зустріч з Ярославом – це краще, ніж просто всі вихідні просидіти одній вдома. Дівчина це навіть побаченням не вважала – звичайна прогулянка в парку і нічого більше. Але Ярослав думав інакше. Він з'явився з величезним букетом білих ромашок.

— Гарні. Люблю ромашки. Дякую! — Злата була приємно здивована. Злегка нахилившись, вона поринає обличчям в букет ніжних квітів.

— Радий, що вгадав! — Ярослав досить посміхнувся у відповідь.

Вони повільно йшли стежкою одного з київських парків. Крізь крони дерев пробивалися сонячні промені, надаючи весняному пейзажу ще більш чарівний вид. З квітучих дерев вже почали легенько відділятися пелюстки; їх кружляв вітерець, нагадуючи снігову заметіль. Це створювало своєрідну атмосферу величі та краси. Було таке умиротворення! Спостерігаючи за квітковим мереживом вітру, прекрасно розумієш, це явище короткочасне і нагадує про швидкоплинність всього в цьому світі. Але попри це, ти радієш кожній миті, любиш світ і відчуваєш силу його краси. Чудова погода і некваплива прогулянка сприяла прекрасним романтичним думкам. Ярослав виявився дуже цікавим співрозмовником, при спілкуванні з ним було дуже комфортно і безтурботно.

— Слухай, у мене є ідея! — натхненним тоном заявляє Ярослав.

— Яка? — заінтриговано запитує Злата.

— Поїдьмо на каток! — запропонував він, грайливо посміхаючись.

— Хм... Побачення на крижині? — вуст дівчини торкнулася грайлива посмішка. — Навіть не знаю... Я давно не стояла на ковзанах, — з сумнівом промовила вона.

— Нічого страшного, я буду тебе тримати, — запевняє Ярослав. — Не бійся!

— Тоді поїхали! — погоджується Злата, демонструючи йому свою довіру.

Злата та Ярослав вже приїхали на проспект Оболонський та увійшли в торговий розважальний центр, де знаходився один з найбільш сучасних і добре оснащених ковзанок Києва. В торговому центрі було доволі багатолюдно, шумно та дуже жваво. Всі приємно, весело проводили свій час. Надягнувши ковзани, Злата з Ярославом почали спускатися на лід.

— Тримай мене за руку! — турбуючись про Злату, Ярослав уважно стежив за тим, щоб вона не впала. Це було незвичайне поєднання, співзвуччя неспівзвучного: лід, гаряче серце, чоловіча підтримка, жіночність рухів, ритм! Зовсім неважливо, чи стояли ви взагалі колись на ковзанах. Чоловіча міцна рука, що обіймає за талію не дасть впасти. Було відчуття такої єдності та близькості! Це так зігрівало! Почуття небезпеки, швидка реакція, адреналін і сплеск емоцій. Ярослав був темпераментний, уважний і турботливий. У потрібний момент його ніжний погляд говорив: "Я тут, поруч. Не бійся!". І дівчина відчувала себе вже не самотньою та в безпеці.

— Обережно! — застерігає Ярослав. Він не міг відірвати погляд від Злати, яка каталася все впевненіше, намотуючи великі кола. Її щічки порожевіли, очі горіли, волосся злегка розтріпалося. Вона була такою милою і сексуальною! Дивлячись на неї, Ярослав не стримував свою посмішку. Йому хотілося весь час ось так тримати її за руку і ніколи не відпускати від себе. А як же приємно потім було посидіти за чашкою чаю в теплому затишному кафе, що знаходиться неподалік від льодової арени та дивитися один одному в очі.

— А ти круто катаєшся! — підмітила Злата. — Часто буваєш на ковзанці?

— Іноді. Коли є вільний час та бажання, — відповідає хлопець. — Але з тобою це було просто чудово! У тебе добре виходить, а говориш, що давно не стояла на ковзанах.

— У мене був хороший вчитель й надійна опора! — без перебільшення мовила Злата.

Час немов зупинився. Злата і Ярослав не помітили як настав сутінково - синій і повний передчуттів вечір — час боротьби світла з мороком. Час, коли світ переходив з одного стану в інший.

Повернувшись, додому, Ярослав вирішив ще трохи попрацювати над своїм проєктом, який почав зовсім недавно, але він ніяк не міг зосередитися. Його думки були зайняті зовсім іншим. Залишивши свій ноутбук, Ярослав підійшов до вікна і підняв очі на вечірнє небо, засіяне яскравими зорями. У височині пропливали рідкісні хмари, крізь вікно проникало тьмяне місячне світло, а внизу цвів каштан, розпустившись тисячами свічок. Перед очима Ярослава й досі стояв образ Злати. Він весь час думав про неї. Ця дівчина все перевернула всередині. Вони розлучилися всього пару годин тому, а він вже шалено сумував за нею. Ярослав тримав у руці телефон, не наважуючись їй зателефонувати. Він помітив, що Злата втомилася за сьогодні. Вона, напевно, вже відпочиває. Тому Ярослав не хотів її турбувати.

"Бідолашна..." — сумно зітхає хлопець, розуміючи, як завтра у неї будуть боліти ноги. Адже вона так вимоталася! Згадуючи сьогоднішній день і про Злату, Ярослав відчув такий приплив ніжності й незрозумілого тепла! Він прекрасно усвідомлював, що в його житті з'являються нові фарби, і тепер все буде зовсім по-іншому. Не так, як раніше.

А навколо ставало темніше.

Ірина Пархоменко
Диво. Всупереч долі

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!