Сьогоднішній день минув, як зазвичай. Ті думки, які недавно роздирали душу трохи відступили та розвіялися, як ранковий туман, а внутрішній стан Злати повернувся у своє звичне русло. Вона повернулася з роботи пів години назад і зараз проводила час на кухні, займаючись приготуванням вечері. Через деякий час Злата почула наполегливий дзвінок у двері.
— Привіт, можна до тебе? Злато, я тобі телефонувала, але ти трубку не брала, — швидко протараторила з порога Кіра.
— Привіт, Кіро! Я не чула, на кухні була, а телефон в сумці лежить. Проходь! — вітається дівчина, впускаючи у квартиру подругу. — Якраз повечеряємо разом. Я овочеве рагу готую. Дуже корисно і смачно!
— Не відмовлюся. Тобі допомогти?
— Ні, дякую. Все вже майже готово, — відповідає Злата, прямуючи з Кірою до кухні.
— У тебе все гаразд? — запитує Злата, уважно дивлячись на подругу. Вона розуміла, що Кіра хоче з нею поговорити. — З Антоном знову посварилася?
— Звичайна справа. Нічого особливого, — відмахується Кіра. Але вона все ж не стримує своїх емоцій. — Уявляєш, я з ним серйозно говорю, обурююся! А він мені: "Ти така класна, коли злишся". Ще й посміхається при цьому! Тепер я розумію, чому він дратує мене постійно. Милується! Зараза!
— Та він кохає тебе! Раз терпить твої капризи. Це я тобі, як психолог кажу, — сміється Злата, ставлячи перед Кірою тарілку.
— Авжеж... Кохає. — зітхає Кіра, колупаючись виделкою в тарілці. Вона про щось глибоко задумалася, спрямувавши свій погляд в одну точку. — Можна я в тебе сьогодні заночую? — тихо спитала вона, не піднімаючи погляд на Злату.
— Кір, ти чого? — Злата присіла ближче до подруги. — Ну не сумуй! Чи ти мені щось не договорюєш? — вона занепокоєно глянула на подругу. — Залишайся, звичайно. Це через Антона? Точно все нормально?
— Та ніби ні. Нічого такого не сталося, все як завжди. Просто якось... — намагається пояснити Кіра. — Мені здається, що чогось не вистачає. Він не уважний до мене, не чує. Він мене зовсім не розуміє! Це іноді просто дратує мене!
— Як це банально! Він мене не розуміє, не вистачає уваги, і так далі... Та зрозумій же ти! Поки обоє не усвідомлять, що річ не у тім, що хтось кращий, а хтось гірший, а те, що чоловіки й жінки РІЗНІ, тоді можна знайти точку дотику. Про це потрібно тобі йому говорити, а не мені! І прямо сказати, що хочеш і що тебе так засмучує. Я ж тебе знаю. Ти ображаєшся на нього, а ось на що саме ‒ нехай сам здогадується! Антон сидить там і сушить голову, в чому ж він «завинив»! Адже так? — Злата уважно подивилася Кірі у вічі. — Значить, я маю рацію, — відповіла дівчина на своє ж запитання, судячи з мовчання подруги. — Послухай, Кіро. Це ж ‒ чоловіки! Вони натяків не розуміють. Ні, ну бувають, звичайно, винятки. Не всі ж однакові. Але в більше марно очікувати, що вони будуть відчувати твої бажання, читати твої думки та розуміти тебе без слів. Це ілюзія прозорості. Досить ‒ таки типово.
— Тільки давай без цієї термінології, гаразд? Я до тебе, як до подруги прийшла, а не як до психолога! — сердиться Кіра, яка явно розраховувала на жіночу солідарність. Дівчина почала прибирати зі столу, поки Злата ставила чайник і виймала чашки з буфету. У цей момент у Кіри задзвонив телефон.
— Про вовка промовка! — буркнула вона, дивлячись на екран. — Не хочу з ним розмовляти. Немає настрою.
— Він же хвилюється! Так не можна, Кіро! Відповідай йому! — наполягає Злата. Вже через пару хвилин, пролунав рингтон її мобільного телефону. Вона швидкими кроками попрямувала в передпокій. Діставши в сумочці свій телефон, дівчина повернулася на кухню.
— Ну ось... А я що говорила? Що мені йому сказати? — запитує Злата, тримаючи в руці телефон, який все ще продовжував безперервно дзвонити. Але Кіра жестом дала зрозуміти, що вона не має наміру зараз говорити з Антоном.
— Так, Антоне. Привіт! — Злата відповідає на дзвінок і водночас дивиться на Кіру, несхвально хитаючи головою. — Так, Кіра у мене. Ти не хвилюйся, все добре. — Вона просто заснула, ми фільм дивилися, — доповідає Злата, намагаючись надати переконливості своєму голосу — Так, заночує у мене... Угу... Ок. І тобі добраніч!
— Кіро, ну ти даєш! Хіба так можна?! Піти, грюкнувши дверима! Як дитина, чесне слово! Ти чого завелася на рівному місці? Він же місця собі не знаходить! Ще й брехати мені через тебе довелося. Видно, що він мені не повірив. Не дурний же! — накинулася на подругу Злата, закінчивши розмову з Антоном. Кіра лише фиркнула у відповідь.
— Гаразд, — вже спокійніше говорить Злата. — Проходь у вітальню, а я зараз чай принесу. Може і правда якийсь фільм подивимося?
Дівчата проводили затишний вечір за переглядом фільму в тихій, домашній атмосфері та періодично перемовлялися між собою, обговорюючи сюжет. Було так легко і спокійно.
— Злат, а що в тебе з цим ... Ярославом? — нерішуче запитала Кіра після закінчення фільму.
— Це ти про що? — звівши брови, Злата підняла на неї здивований погляд — Смішно навіть ... Та нічого! Кір, я бачила його всього пару разів. Просто випадково зустрілися. От і все.
— Випадковості не випадкові, — ледь чутно пробурмотіла Кіра.
— Що ти там говориш?
— Та так... Нічого, — відповідає Кіра. — Ти явно йому сподобалася. Він тоді так подивився на тебе... Як тобі сказати... — дівчина робить паузу, підбираючи слова.
— Що? Не говори дурниць! У тебе бурхлива уява. Звичайно він на мене подивився. Ще раз повторюю, я його бачила лише двічі! Не вигадуй! Ми з ним ледве знайомі.
— Так, що тобі заважає познайомитися з ним ближче? – Кіра зовсім не збирається відходити від теми.
— Навіщо? І взагалі, я не хочу продовжувати цю безглузду розмову! — гнівно мовить Злата, виблискуючи небезпечними іскорками в очах. Кіра прекрасно розуміла, що тема особистого життя її подруги — табу! А зараз вона не стрималася і порушила цю заборону.
— Злат, — Кіра обережно бере її за руку. — Я люблю тебе і дуже хочу, щоб ти була щасливою й не сама, — вона сказала ці слова тихо, майже пошепки й так щиро...
— Кірочко, я тебе теж дуже люблю, — Злата в розчулених почуттях обіймає Кіру у відповідь. — Не треба за мене турбуватися! Все добре. Я сильна. Впораюся. Чому я сама? У мене є ти з Антоном, Ігор, Ніка. Ви тут найближчі та найрідніші для мене.
— Це все не те! А як же кохання? — Кіра стоїть на своєму. — Це неправильно, Злато!
— Це моє життя! Дозволь мені вирішувати, що правильно, а що – ні, добре? Яке кохання? Я вже по горло сита цим "коханням". З мене досить! Я не збираюся тобі нічого пояснювати. Ти сама все прекрасно знаєш, не перший день знайомі.
— Злат, але...
— Кіро! Розмову закінчено! — Злату це вже почало дратувати. Її емоції так й рвалися назовні. — Я до себе в кімнати. Завтра рано вставати. Тобі я вже постелила. Добраніч!
— От і поговорили... Ех, Злато, Злато ... — зітхає Кіра, як тільки її подруга зникла за дверима. — Ти обманюєш сама себе.
— Я все чую-ю. Я знаю, що я ‒ Злата. Спи давай! — до кімнати долинув віддалений голос дівчини, яка ще не встигла відійти далеко від вітальні.