Раді Вас бачити!

Аня

Цілий тиждень я ходила й безперервно будувала в голові діалоги з ним. І кожен день був новий сценарій.

У понеділок я уявляла, як спокійно і професійно розкриваю карти:

"Матвію, я не просто психолог. Мене попросили перевірити вас". Він слухає, киває, а потім тихо встає і виходить, навіть не глянувши на мене. Двері зачиняються — і все. Кінець.

У вівторок сценарій був жорсткішим. Він спалахує гнівом:

"Ти мене перевіряла?! Весь цей час грала роль? " Його очі стають холодними, він каже, що ніколи більше не хоче мене бачити. Я залишаюся одна з відчуттям, що втратила не тільки пацієнта, а й щось набагато важливіше.

У середу я придумала зовсім безглуздий варіант: він слухає мене, а потім спокійно каже: "Це наклеп. Я подаю до суду". Ідея була настільки абсурдною, що я навіть посміялася вголос.

Але навіть тоді я не уявляла, що все закінчиться поцілунком біля стіни, розмовою на кухні й гарячим душем.

Жоден із моїх сценаріїв не передбачав цього.

Не передбачав, що він повірить мені майже одразу.

Чи означає це, що я можу відкритися йому повністю? Що між нами справді може бути щось більше, ніж заборонені погляди і таємні зустрічі?

Або ми просто поспішаємо? Один вечір довіри — і ми вже...

Що скаже бос, коли дізнається?

"Ти мала вивести його на чисту воду, а не лягти з ним у ліжко?"

Цікаво, це вже кінець моєї кар’єри? Хоча, він сам натякав про тісніші стосунки, тому тепер хай не звинувачує мене...

Серце стиснулося від провини й водночас від теплого, солодкого відчуття.

Можливо, саме тому жоден мій сценарій не спрацював. Бо в жодному з них я не дозволяла собі бути просто жінкою, я завжди залишалася психологом, професіоналом своєї справи

А сьогодні… сьогодні я вперше відпустила цю роль. І тепер стою тут, напівгола, з тремтінням у ногах і думкою, яка лякає більше за все:

А якщо ми справді можемо бути разом?

Двері клацнули. Почулися чоловічі голоси. Матвій щось тихо говорив, Влад відповідав агресивним тоном.

Я вийшла зі спальні.

Влад дивився, як хижак, який оцінює нову загрозу. Його погляд ковзнув по мені холодно, майже зневажливо. Я бачила в ньому недовіру, ревнощі і стару чоловічу звичку — "ти тут зайва"

А Матвій… він дивився на мене зовсім інакше. В його очах горів той самий вогонь, що й у душі. Гордість, бажання і легкий страх — все разом. Він підійшов і обійняв мене за талію, притиснувши до себе демонстративно. Він захищав мене, навіть від свого найкращого друга, хоча я не потребую цього захисту. Я вмію ставити на місце таких, як цей Влад...

Я намагаюсь зберігати спокій, але всередині все кипить.

Коли Влад почав говорити своїм командним тоном, я відчула знайомий холодок у грудях — той самий, що завжди з’являвся, коли хтось намагався мене контролювати. Я не стала кричати. Просто перебила його тихо, але твердо:

— Ти не в армії, і я не твій підлеглий.

Наші погляди зустрілися. У його очах — крига і підозра. У моїх — виклик. Я не відвела очей. Не посміхнулася. Просто показала, що я йому не по зубах.

Коли Влад кинув: " А ти, виявляється, не така вже й проста", я не змогла стримати легку, колючу усмішку.

— А ти, виявляється, не такий вже й розумний, як про тебе кажуть, — тихо відповіла я.

Повітря між нами наче затріщало. Я відчула, як Матвій завмер поруч. Він стояв між нами і я бачила в його очах цей складний, болісний вибір.

Мені стало страшно. Не за себе. За нього.

Бо якщо дійде до того, що йому доведеться обирати між мною і Владом… я не знаю, чи зможу витримати, якщо він вибере не мене.

Коли Влад пішов я відчула, як з плечей спала важка, неприємна вага.

Я стояла на кухні, вмикаючи посудомийку, і тихо посміхнулася сама собі.

Він справді думав, що зможеш мене зламати одним поглядом і командним тоном? Для мене він був просто черговим чоловіком, який звик, що йому підкоряються. Бурхлива уява, військова звичка і нічого більше. Він на мене не справив жодного враження — ні владного, ні впевненого.

Я чекала, щоб він пішов. Чекала, щоб нарешті залишитися з Матвієм наодинці. Навіщо було взагалі дзвонити йому і тягнути сюди? Ми могли вирішити все удвох. Без сторонніх очей. Без цього напруженого повітря. Але Матвій так вирішив… а я не стала сперечатися.

Коли він увійшов на кухню, я відчула його гарячий погляд ще до того, як обернулася. І від цього в мене всередині все загорілося.

— Аня… треба вирішити, як ти поясниш своєму босові про нас, — його голос був напруженим.

Наші очі зустрілися, і я побачила в ньому все: бажання, страх, ніжність і ту саму боротьбу, яку він вів із собою весь вечір. Мені стало так солодко і водночас лячно.

"Він боїться за мене."

Я підійшла впритул, не відводячи погляду.

— Мій бос — чоловік сором’язливий… — тихо сказала я, торкаючись його грудей. Пальці повільно ковзнули вниз. — Якщо я скажу, що ми займалися сексом, він почервоніє і перестане розпитувати.

Я бачила, як його зіниці розширюються. Як він намагається контролювати себе… і як у нього це погано виходить.

Я знаю, що ці розмови зараз не потрібні, ну мені так точно, тому впиваюся в його вуста палким, жадібним поцілунком, він не губиться перехоплює ініціативу притискає до стільниці. Я відчуваю, як він горить і це збуджує мене ще сильніше.

Він садить мене на стільницю, розводить мої ноги і опускається на коліна.

Його голос захриплий від бажання:

— Ти… без трусиків...

"Звичайно, без. Я очікувала на продовження вечора, а ще ти обіцяв мені втілення моїх хтивих фантазій..."

І ось тоді в мені прокинулося знайоме, владне відчуття.

Я хочу керувати. Хочу бачити, як цей сильний чоловік стає на коліна тільки для мене…

Але коли його гарячий язик торкнувся моєї збудженої плоті — повільно, впевнено, майже жорстко — щось усередині мене зламалося.

О Боже…

Він не просив дозволу. Він просто взяв те, що хотів. І я… я раптом відчула, як сильно цього хочу.

Його язик працював жадібно і наполегливо — то повільно облизуючи клітор, то сильно ссучи його. Я застогнала голосно, не соромлячись. Пальці зарилися в його волосся, сильно тягнули ближче. Тіло вигнулося, стегна тремтіли. Кожний рух його язика і пальців змушував мене стогнати ще голосніше.

Коли він ввів у мене два пальці і почав рухатися глибоко і ритмічно, я зрозуміла — я хочу, щоб він робив зі мною все, що захоче.

Я відкинула голову назад, широко розставила ноги і повністю віддалася відчуттям. Мої стегна тремтіли, розкішниця пульсувала навколо його пальців.

Коли я кінчала — сильно, гучно, конвульсивно — він не зупинився. Навпаки. Продовжував, не даючи мені перепочити. Я стогнала, благала… і одночасно насолоджувалася цим відчуттям повної віддачі і влади над ним.

І я раптом зрозуміла, я готова здатися йому. Готова підкоритися. Готова бути його, повністю.

Нарешті знайшовся чоловік, який не боїться взяти мене. Який не просить дозволу. Який просто бере.

А потім він піднявся, розвернув мене спиною, притиснув до стільниці і увійшов — глибоко, повільно. Кожний його поштовх був сильнішим за попередній. Він тримав мене за волосся, ляскав по сідницях, шепотів брудні, гарячі слова. Я відчувала неймовірне задоволення і збудження, бути під його владою…

Коли він кінчав на мою спину, а я кінчала слідом — гучно, довго, майже плачучи від потужного оргазму — я зрозуміла одну річ:

Сьогодні я вперше в житті по-справжньому здалася чоловікові.

Коли ми лягли в ліжко і я притиснулася до його грудей, відчуваючи, як його серце б’ється під моєю щокою, у мене в голові крутилася тільки одна думка:

Якщо це помилка — то найсолодша помилка в моєму житті.

Я завжди була сильною. Незалежною. У житті ніхто не міг мене зламати ні поглядом, ні словом. Але в ліжку… в ліжку я завжди мріяла здатися. Без залишку. Бути підкореною, віддатися чоловікові, який дійсно здатний керувати.

Але такого ніколи не було. Усі попередні чоловіки боялися. Боялися проявити ініціативу, боялися бути грубими, боялися взяти на себе контроль. Секс з ними був… правильним. Одноманітним. Нудним.

А сьогодні з Матвієм я нарешті відпустила контроль і це було найсолодше, найстрашніше і найправильніше відчуття, яке я коли-небудь відчувала.