Раді Вас бачити!

У першу мить я подумала, що це Кьорк. Що дракон у небі приніс його до мене на допомогу. Але в глибині душі вже знала – ні.

Широкі плечі, тверда стійка, та сама дорожня куртка – ніби не він тільки недавно метався в жару.

Ашран.

Зараз він не прискорювався до нелюдських меж, лише змахнув парними клинками – і вихор магії зніс все, що летіло в мої щити. Повертаючи шайці.

В очах хлопців блиснуло захоплення – недоречне, як на мене, в такій ситуації. Взагалі-то їх тіснили! Розкидали навколо, ще й прискорення додали тим, хто мав необережність розвернутися до Ашрана п'ятими точками.

І все одно, чіткі сильні рухи навіть у мене викликали мимовільну повагу, майже захват.

Як же приємно відчувати його попереду! Щитом, який не допускає до мене нічого поганого.

Втім, я і сама поспішила розвернутися, встала спиною до спини, згадавши про тих, хто підкрадався ззаду. Посилила щит, і Ашран одразу відреагував, зробив круговий рух, випускаючи спіраль вогняних іскор.

Хлопці завмерли, а потім теж кинулися навтьоки, визначивши в Ашрані занадто сильного суперника. А по суті ж він не набагато старший за них!

Правда, виглядає таким дорослим. Таким... таким...

Ох.

Ашран уважно оглянув злодіїв, що накивали п’ятами, затримався на Лілі, яка, тікаючи, примудрялася ще й бісиків пускати. Зараза руда!

Переконавшись, що небезпеки більше немає, зняв магічні щити і підійшов до мене.

– Міріель, – промовив, і я мимоволі напружилася, чекаючи, що він висловить все щодо моєї втечі. А то й зв'яже, аби я не спробувала знову!

А раніше він ніколи не висловлював мені обурення, навпаки, саме у нього я завжди шукала підтримки і схвалення. Здавалося, що б я не робила, як би не виглядала, про що б не говорила – йому все подобалося!

Подобалося, та переподоблося, осмикнула сама себе. Підняла на нього погляд.

Він кілька митей вивчав мене – а я намагалася знайти сліди жару або хвороби. Але він не виглядав хворим, хіба що блідішим, ніж зазвичай, і обличчя трохи змарніло.

– Їсти хочеш? – запитав, ледь помітно зітхнувши.

Я здивовано витріщилась на нього. А він раптом взяв і засміявся у відповідь на мою реакцію!

Рот одразу наповнився слиною, нагадуючи, як давно в ньому ні крихти не було.

Сережка! Запнувшись, я озирнулася туди, де востаннє бачила Лілі. Але її вже й слід прохолов.

Ашран дивився уважно, пильно. Якщо я йому скажу, він напевно зможе відібрати мою прикрасу. Навіть якщо її вже сховали в якійсь схованці.

Але раптом стало ніяково, навіть трохи соромно. І як мене згараздило так безглуздо вляпатися?

– Хочу, – відгукнулася лише.

Ашран ставити зайвих питань не став. Взяв мою руку і повів кудись.

Яка ж все ще гаряча у нього рука! Прямо іскри побігли по моїй, піднімаючись до плеча, нагадуючи, як він вперше мене торкнувся. І наш перший поцілунок – мій перший в житті поцілунок з чоловіком!

І наше знайомство.

Ми тоді вже жили в герцогському маєтку. Напевно, батьки зробили замовлення в зброярській крамниці – я не дуже вникала. Але коли побачила Ашрана, який привіз їм велику скриню, серце завмерло.

Ми зіткнулися в прохідній залі і, здається, дивилися одне на одного нескінченно довго. Поки старий слуга не кашлянув, натякаючи, що молодому чоловікові до батькового кабінету.

А я втратила спокій і сон! За пару днів дізналася у слуг, хто він, і вирішила проїхатися в бік зброярської крамниці.

Ашран потім казав, що теж приходив до нас знову, але його і на поріг не пустили.

Але тоді я цього не знала, мені не так давно виповнилося сімнадцять, і я вперше в житті закохалася – одразу, безповоротно.

У крамницю заходити не ризикнула, покружляла вулицями і, розчарована, збиралася повертатися, коли мій кінь підвернув ногу на бруківці.

Ледь не впавши, я поспішно зісковзнула з сідла і втупилася у відлетілу підкову, намагаючись збагнути, що робити.

Тоді-то і пролунав голос, від якого звісні метелики заповнили не тільки мій живіт, але і кожну клітинку тіла:

– Потрібна допомога?

І закрутилося. Ашран взяв за вуздечку коня, який не хотів іти, кульгаючи, і повів до найближчого коваля. Ще й сам заплатив – в той момент у мене навіть думки про гроші не виникло, це вже батьки потім пояснили, хто мені рівня, а хто ні. Ще й йому намагалися повернути витрати, втім, він брати не став.

Ашран сказав, що давно помітив мене, тільки не знав, як підійти. А я ніяковіла, що надумала поїхати верхи – дійсно, як тут розговоритися? І посміювалася, що це він наврочив мого коня.

Ми базікали до самого вечора, про все на світі, і домовилися побачитися назавтра. Батьків я й слухати не хотіла, пригрозивши, що втечу з дому, якщо не дадуть мені з ним зустрічатися!

Ну і що, що ми викупили герцогський маєток, від цього титул не придбали, а чим власники мережі таверн кращі за власників зброярської крамниці?

Звичайно, вони мріяли видати мене за аристократа, навіть домоглися запрошення на королівський бал, де знайомили мене з усією знаттю Уривіля.

Та кому потрібна була ця знать, коли вечорами на мене чекав він? Той, без кого я більше не уявляла свого життя. Той, за кого мріяла вийти заміж.

Той, хто розірвав моє серце, показавши, що таке зрада.

Сльози мимоволі виступили на очах. Тільки тоді я усвідомила, що поки згадувала, Ашран привів мене в невелику і затишну місцеву забігайлівку, від якої виходили запаморочливі аромати.

Всі столи, навіть на веранді, були вкриті білими скатертинами з магічним самоочисним шаром.

Спритна дівчинка років тринадцяти одразу принесла воду і посуд, швидко прийняла наше замовлення і побігла на кухню.

А ми залишилися вдвох. Як колись у рідному Уривілі, всі пристойні кафе якого ми за той рік, що зустрічалися, відвідали не по одному разу.

– Чому? – шепнула я, не втримавшись.

Хвиля, яку я так довго вдержувала, затискала всередині, все ж вирвалася, прокотилася по тілу, і лише надлюдським зусиллям я зупинила її біля очей. Ще не вистачало розревітися.

Але голос все-таки сіпнувся, коли я ставила питання:

– Чому ти покинув мене?

Він завмер на мить, в сірих очах щось спалахнуло. Таке рідне, таке близьке! Ніби ми й не розлучалися на ці жахливі місяці.

А потім обличчя раптом змінилося.

– Тому що я мерзотник? – відгукнувся, чи то питаючи, чи то стверджуючи.

Прикусивши губу, я відвернулася. Чудова протверезлива відповідь.

– У підсумку я вчинив правильно? – тихо промовив він, спробувавши накрити мою руку своєю.

Але я забрала її, гнівно блиснувши на нього очима.

– Ти ж змогла полюбити герцога, – додав.

Це ти полюбив іншу, хотілося мені закричати! Але я лише промовчала, стримуючи неслухняні сльози.

– Ти вчинив правильно, – відгукнулася. – Коли ти повернеш мене нареченому?

– Коли вирішу одне питання.

Я здійняла голову, бажаючи домогтися пояснень, але в цю мить прибігло дівчисько з тарілками. Нагадуючи, що тут, напевно, не найкраще місце для подібних розмов.

Їли ми в тиші, так само мовчки Ашран залишив на столі кілька монет.

– Не намагайся більше втекти, Міріель, – промовив, коли ми вийшли на вулицю.

– Звідки ти дізнався, де мене шукати? – запізніло здивувалася я.

І справді, я ж просто бродила вулицями!

Він поглянув з таким дивним виразом, що серце знову обпалило вогняною хвилею. Так захотілося почути щось на кшталт «я завжди тебе знайду».

Але він лише промовчав, показуючи, що не буде відповідати.

Я хотіла була розпитати про ту дивну чоловічу постать, навіть спробувала підібрати слова. Але так і не змогла. Кажуть, є люди, які бачать привидів, але я до них ніколи не належала!

А раптом це якийсь магічний вплив? А раптом це батьки намагаються мене знайти? Кажуть, особливо сильні маги можуть переносити свою проекцію.

Та взагалі багато чого кажуть.

Колись я могла розповісти Ашранові все. Але не тепер. На жаль.

Тіні почали подовжуватися, десь грала музика – не зовсім складно і в такт, але чистий голос так красиво заспівував, що можна було слухати без кінця. Та тільки після їжі мене непереборно почало хилити в сон, ніби одразу навалилася вся втома.

Як дісталися додому, я пам'ятаю тьмяно. Ноги запліталися, здалося, Ашран теж похитується, але може, це мене вже почало гойдати.

Ванни в будинку не було, навіть туалет стояв окремо в саду. Тому, скинувши тільки куртку і штани, я забралася в ліжко, подумки подякувавши господареві. І моментально відключилася.

Снився мені Ашран. Давно вже я не бачила таких снів, хоча раніше, після його від'їзду, вони переслідували мене постійно.

У снах він часто казав, що кохає мене, і обіцяв повернутися. Але сьогодні так палко цілував, так гаряче торкався, що, здається, я прокинулася в не меншому жару, ніж залишила його вчора! Сіла, метикуючи, де перебуваю.

За вікном стояла пізня, густа ніч, найтемніша передсвітанкова година.

Оглянувши спальню, я одягла штани і прислухалася.

Звідкись долинали приглушені голоси, Ашран розмовляв з іншим чоловіком, але слів було не розібрати.

Обережно, намагаючись не шуміти і не скрипіти половицями, я наблизилася до дверей, прочинила їх.

У вітальні нікого не було, голоси долинали з кухні, на підлогу падала смужка світла.

– ... потрібно поквапитися... – наполягав незнайомий голос.

Крокуючи так само тихо, босоніж, я попрямувала туди, як погляд зачепився за куртку Ашрана, кинуту на підлокітник дивана.

Трохи повагавшись, я звернула до нього. Взяла її і почала досліджувати кишені, раз у раз поглядаючи на двері кухні.

Чоловіки продовжували розмовляти, не помітивши мене.

У кишенях знайшлася гаманець, кілька монет і дрібних купюр, і ще тонкий папір у внутрішній.

Обережно діставши, я розгорнула її. І завмерла.

Вирізка з газети.

Дивна якась газета, ніби брудна, неякісна. Кьорк колись казав, що контрабандисти і всілякі головорізи видають свої газети, де обмінюються інформацією.

Замовленнями, наприклад. На один з яких я, судячи з усього, зараз і дивилася.

Частина слів була мені незнайома – якийсь жаргон. Але своє зображення я впізнала одразу. Саме його ми відправляли в усі газети – звичайні, звісно, – повідомляючи про заручини леді Міріель Арванті з герцогом Кьорком Сільвендаром.

Так, глибоко в душі я хотіла, щоб ці замітки побачив Ашран! І пошкодував, що втратив мене.

Але навіть подумати не могла, що потраплю в підпільні газетки нижчих становищ!

Незважаючи на незнайомі слова, загальна інформація була зрозуміла. Хтось замовив моє вбивство. І давав за нього винагороду.

Чималу таку винагороду в десять тисяч аврій! Ще й додавався весь розклад весільної церемонії і де найлегше мене дістати. Між іншим, герцогського маєтку і тієї кімнати, куди з'явився Ашран, тут не було – це вже він від себе проявив ініціативу. Занадто добре знав мій будинок.

Судячи з дати, замовлення з'явилося рівно за день до церемонії.

Що ж це виходить...

Ашран везе мене до замовника? Продати за десять тисяч аврій?!

А дружок ще й покваплює.