Раді Вас бачити!

Кілька митей він мовчав.

– А що ти бачиш? – нарешті промовив тоном дивним. Нечитаним.

Я глянула збентежено. На кульку, на нього, знову на кульку.

– Якийсь згусток, що світиться, – проговорила. – Енергії, ніби. А ти? Не це?

По обличчю Ашрана ковзнув легкий подив, який йому не вдалося приховати. Змінилося настороженістю.

– Ти не маєш цього бачити.

– А що я маю бачити? – у свою чергу здивувалася я.

– Просто порожню дерев'яну коробку.

– А ти? Що бачиш ти?

Ашран знову трохи помовчав.

– Те саме, що й ти, – визнав усе-таки.

– І що це? Не уникай відповіді! – я продовжувала тримати футляр у долонях.

Він ступив до мене. Взяв мої руки разом із коробочкою у свої. Такі гарячі, такі несподівано м'які. Що знову тремтіння пробігло до самих плечей.

– Скоро все дізнаєшся, – він обережно забрав футляр, закрив – мені помарився далекий болісний стогін. Але може, просто надто вже я чекала на щось подібне.

– Зараз! – обурилася. – Розкажи мені зараз!

– Ти все одно не повіриш. Підеш зі мною, і побачиш на власні очі.

– Це шантаж!

– Можливо, – він раптом усміхнувся, підморгнув мені. Одягнув куртку, сховавши коробочку назад у кишеню. – Піду рибу приготую.

І вийшов з хатини, так само босоніж.

Подумавши, я теж скинула черевики. Земля була теплою, трава – м'якою. Після важкого переходу ноги відпочивали.

Виглянула – Ашран чистив рибу одним зі своїх заговорених ножів. Легке магічне світло линуло навколо клинка, і луска відокремлювалася легко, наче сама.

Подумавши, я зібрала сухих гілок, як ми робили колись. Виїжджаючи разом на кілька годин у ліс біля Уривіля і розпалюючи багаття подалі від сторонніх очей.

Через зовсім трохи часу нанизані на прути рибини смажилися на вогні. А ми знайшли з іншого боку будинку дерев'яні лежанки зі спинками, з краєвидом на озеро, і розташувалися на них.

Старі, розтріскані, вони все одно створювали якусь подобу затишку. Хтось явно залишив їх тут, щоб відпочити після важкого полювання. До речі...

– То ми ще на території Саріни? – запитала я, повернувшись до Ашрана. Який знову притискав до грудей руку, трохи погладжуючи.

– Це спірні території, за них час від часу відбуваються сутички. По суті, поселення Др'орувіру вже зовсім поруч. Але неможливо відловити кожного мисливця. Вони вміють обманювати драконяче чуття.

– Але навіщо мисливцям молоді дракони? Ти ж про звірів?

Ашран глянув на мене, як на маленьку:

– Міріель, мене іноді вражає твоя... наївність? Навіть не знаю як і назвати.

– То розкажи! – буркнула я сердито. – Позбав мене цієї наївності!

Ох, як спалахнули сірі очі при цих словах! Навіть ніяково стало, ніби я запропонувала щось зовсім непристойне.

Однак я відвернулася сердито. Чого такого я не знаю?!

– Їх відловлюють для королівських гвардійців Саріни, – зітхнувши, промовив Ашран.

Правда? Я знову подивилася на нього з певним здивуванням, намагаючись пригадати, що мені відомо. Вчителі казали, мовляв, як приручають драконів – це внутрішні секрети гвардійців, які ретельно приховують від усіх. А Кьорк... ну, він теж не надто патякав.

– Я думала, їх розводять... ну, як і інших тварин? – промовила.

– Дракони не розмножуються у неволі, тому спеціально навчені мисливці відловлюють їх та доставляють у особливі загони, де вже з ними працюють гвардійці.

Ашран трохи помовчав, роздивляючись мене. І додав:

– І дракони – не тварини. Це розумні магічні створіння.

– Розумні? – здивувалася я. – Але як же... чому ж їх тоді підкоряють? І... – раптом згадався тоскний погляд Свелітана, і його тіло, що вигиналося наче від болю. Через якийсь вплив?

– Колись давно лей-відьми знайшли ритуал, що підкорює драконів.

– Ти про переверт? – у голові все ще не вкладалося! Він навіщось обманює мене? Адже не може бути, що ті, хто захищають наше королівство, роблять це за рахунок... за такий жахливий рахунок.

– Переверт, точніше злиття, процес добровільний. А я про підпорядкування сутності дракона тому, хто не має духу піти на небезпечний ритуал.

– Може, тому що він небезпечний?

– Ну звісно, – криво посміхнувся Ашран, підводячись. – Тому що при злитті дракон та маг повинні відповідати один одному. Магією, силою духу, енергетикою, характерами. Це складний і довгий процес, і якщо звірові щось не сподобається, він може поглинути тебе. Але якщо ви врівноважите один одного – надбаєте взаємну міць, яка посилиться в кілька разів. Набагато простіше накласти чари та тримати звіра у полоні.

З цими словами він розвернувся і рушив перевертати рибу.

А я мовчала, розглядаючи водну гладь, перетравлюючи почуте. Звучало... якось зовсім непривабливо.

Через, певно, з півгодини Ашран прийшов, несучи в лівій руці кілька прутів з рибою, що димилася.

– Миски брати не ризикнув, боюся, їх і магія не очистить, – хмикнув.

– Болить? – запитала я, дивлячись на праву руку, яку він знову машинально притискав до грудей.

– Нормально, – озвався Ашран і навіть узяв в неї прут, дивись, мовляв, порядок.

Угу.

– Ти кажеш, лей-відьми? – повернулася я до розмови, коли він вмостився назад

на подобу дерев'яної лежанки, передавши мені мою частку. – Вони ж століттями живуть у своїх землях, ні з ким не спілкуючись? Вчителі казали, вони злобні та агресивні, і ніхто не ризикує до них потикатися. Навіщо вони дали гвардійцям таку владу над драконами?

– Підозрюю, королівські маги їх не питали. Просто викрали чи відвоювали засіб, – знизав плечима Ашран, обережно відкушуючи трохи гарячої риби.

Я теж прийнялася за свою. Несолона, кістлява, після цілого дня впроголодь вона здалася мені смачнішою за страви нашого кухара, котрого батьки переманили від якихось графів!

Деякий час ми їли в тиші.

– В озері можна купатися? – запитала я, дивлячись, як яскраві промені відблискують від поверхні. Сонце підбиралося до зеніту, було спекотно.

– Не варто, – озвався Ашран, теж обернувши до нього погляд. – Гірські озера холодні. Відпочинемо після їжі і рушимо далі, надвечір будемо в нормальному місті з усіма зручностями.

Зізнатися, я готова була підхопитись і мчати до «всіх зручностей» хоч зараз, доїдаючи на ходу. Але глянула на його стомлене обличчя, згадала про руку, яку він ніби навмисне перестав притискати до грудей. І вирішила, що відпочити – не найгірша ідея.

А у місті, можливо, я зможу продати свої коштовності. І купити портал додому.

Щоправда, тоді не взнаю таємницю згустку... Шкрад! Вона надто сильно мене зачепила!

– Міріель, – раптом тихо покликав Ашран. – Ти підеш зі мною?

Від такого нахабства я очманіла. Але погляд... який у нього був погляд! І чекаючий, і випробувальний, і... на мить здалося, в очах промайнув біль.

Рука. У нього болить рука, чи не так?

Лише рука.

– Ти вже зробив свій вибір, – озвалась я.

– Повернешся до Кьорка? – настільки беземоційно, що по спині плеснуло розжареною лавою.

– Він мене не зраджував, – я з силою стиснула одну з дошок лежанки, щоб Ашран не бачив. – І я обіцяла стати його дружиною.

– До цього ти обіцяла стати моєю, – губи ледь сіпнулися, ніби хотіли скластися в іронічну усмішку. Та не змогли.

А я стиснула зуби. Піднялася:

– Але ти так і не ризикнув прийти до моїх батьків із пропозицією!

Щось похмуре, темне знову заструменіло в його погляді.

Не ризикнув же? Вони не стали б від мене приховувати, правда? А раптом саме тоді вони запропонували йому... плату?

Як би там не було, він її взяв.

– Тож не смій перекладати провину на мене! – розвернулася до озера.

Найжахливіше, що мені шалено хотілося піти з ним. Ці дні... боги, при всій їхній кошмарності, вони раптом здалися мені найживішими, найяскравішими за минулі півроку!

Тяжко було уявити, як я повертаюся до Кьорка. Як знову цілую його.

Але для початку я вже точно поставлю кілька запитань батькам!

– Де він, твій Кьорк? – наздогнав тихий, ледве глузливий голос.

Я завмерла. Адже справді. Його дракон знав, куди відніс мене. Кьорку нічого не варто було за мною прилетіти!

Чи варто? Це було не так просто?

Навіть обернулася, глянула з тривогою на Ашрана:

– Я взагалі не дуже розумію, як він так швидко мене знайшов, – озвалася. – Злодійка встигла комусь передати?

– Лілі? Точно не вона.

– Щось ти надто впевнений? – гидкі тягучі ревнощі ворухнулися десь у глибинах сонячного плетіння. Ті самі, що душили мене після його уходу. До цього в мене навіть думки не виникало, що він може обрати іншу!

Але я скоріше струсила їх. Ще не вистачало ревнувати до кожної мерзенної дівиці.

– Мене набагато більше напружує, що він причаївся, – Ашран знову не став відповідати на моє запитання.

– Сподіваюся, полетів за підкріпленням, – знизала я плечима і все ж рушила до озера.

Так і відчувала на собі гострий, пронизливий, матеріальний погляд.

Але не оберталася. Наблизилася до спокійної водної гладі. Вода справді виявилася крижаною, я тільки й намочила кінчики пальців. Прозорою – зате було видно, що майже одразу починається глибина, навіть не зайти нормально.

Тільки коли трохи походила берегом, заспокоїлася і вмилася, я нарешті знайшла в собі сили обернутися.

Ашрана на лежанці вже не було, серце кольнуло невимовною тривогою. Він же не залишив мене тут одну? Знову.

Навіть якщо й залишив – полегшив мені рішення. Напевно, настав час збиратися. Обід минув, там і до вечора недалеко.

Раптом подумалося, а що, коли Кьорк і справді за підкріпленням полетів? Озирнувшись, але нікого не побачивши, я поспішила до хатини.

Вогнище вже догоріло, двері виявилися відчиненими.

– Ашране? – насторожившись, я нечутно наблизилася, зазирнула всередину.

Він знову метався по ліжку, а навколо виривався той самий вогонь, який я знову-таки не маю бачити.

Розплющив очі, спробував сфокусувати на мені більш-менш усвідомлений погляд.

– Зараз... підемо... – прохрипів.

Та куди тобі йти! Піддавшись пориву, я підійшла, присіла на край ліжка. Торкнулася руки – всупереч очікуванням вона не обпекла. Шкіра здавалася гарячою, але все ж таки звичною шкірою.

Якби я не бачила цього вогню, то просто вирішила б, що в Ашрана жар.

– Чим тобі допомогти? – спитала тихо.

– Нічим, – хитнув він головою. Стиснув зуби.

А я знову глянула на його резерв. Майже машинально – і не втрималася від вигуку:

– Та що це? Всі твої груди зсередини у вогні! Чому?

– Душа палає, – навіть зараз він примудрився посміхнутися, стиснувши мою руку у відповідь.

– З чого б? – я спробувала її звільнити.

Ашран одразу відпустив, відкинувся на комкуватій подушці:

– Тому що втратив ту, заради кого жив.

Серце пропустило удар. Забилося швидше.

А потім чорна, отруєна думка вирвалася нагору, застелила розум, геть розчавила крихітний паросток тоненької надії, що проклюнувся в моєму дурному серденьку.

Невже та, заради кого він мене покинув, теж полишила його? Ну, звучить логічно, якщо він зараз не з нею. Знову про мене згадав!

– Ти про свою коханку? – не втрималася я.

Ашран раптом різко підвівся на лікті, метнувши похмурий погляд прямо в мою душу.

– Та звідки ти взагалі взяла про коханку?!

СЬОГОДНІ ЗНИЖКА! І пам'ятайте: ЦІНА ЗРОСТАТИМЕ, перша найменша - для тих, хто був зі мною спочатку)

Не забудьте поставити заново вподобайку (сердечко)! Ті, хто залишать більше всього коментарів, отримають промики на цю та інші книги, які я переношу сюди.

Всі, кому я вже пообіцяла промики, озвіться, будь ласка, в коментарях.