Раді Вас бачити!

Через хвилину підійшла до Марії, яка чекала неподалік, вдаючи, що листає стрічку в телефоні. Вона підняла на мене очі, усміхнулася з тією самою хижою цікавістю, від якої завжди тремтить повітря перед плітками.

— Я залишаюся, — попередила одразу, навіть не даючи їй розкрити рота.

Очі подруги спалахнули — цікавість, захоплення, трохи заздрості. Вона завжди вміла зчитувати підтексти швидше, ніж слова.

— Все потім розповім. Якщо буде що, — випередила її запитання.

— Чому якщо? — підняла брови Марія. — Я коли пройшла повз вас, подумала, що вже домовилися.

— Хлопчик отримав завдання, — сказала, кидаючи погляд у бік кабінету, де він щойно зник разом із менеджером. — Якщо впорається — я його приз.

Маша хихикнула і написала щось у телефоні. Її пальці рухалися швидко, очі блимали, і я бачила, як в ній борються обов’язок і цікавість.

— Тимур приїхав, — пояснила мені. — Треба бігти. Бувай, подруго, — вона швидко поцілувала мене в щоку і зникла.

Я ж залишилася, повільно крокуючи залою. Повітря гуло — змішане з музикою, шумом голосів, ароматами алкоголю, парфуму і нових машин. Я рухалася поміж гостей, намагаючись виглядати байдужою, але погляд постійно зривався до кабінету менеджера.

Туди по черзі заходили співробітники — із планшетами, із бланками, з якоюсь документацією. Але його все не було.

З кожною хвилиною очікування всередині росла дивна суміш азарту і розчарування. Я вже майже переконалася, що йому не вдасться поцупити автівку просто під час івенту.

Мій годинник відраховував останні п’ять хвилин з відміряного мною часу. Можливо, я переоцінила його. Можливо, він просто розважався.

І саме в цю мить біля Астон Мартін почався рух. Хтось переносив столики, працівники розсунули огорожу, охоронець відкрив службовий в’їзд. І тоді я зрозуміла — він це зробив.

Він вийшов з кабінету — впевнено, розслаблено, з усмішкою людини, яка звикла отримувати бажане. Потиснув руку менеджеру, сказав щось коротко, і підійшов до мене. Його погляд — прямий, зухвалий, магнітний.

— Дві хвилини, — пошепки озвучив час, що залишився з відпущеного мною строку, і гаряче повітря його подиху торкнулося шиї. — Ходімо.

Його рука знайшла мою — тепла, сильна, впевнена. І я дозволила вести себе, хоча всередині все тремтіло від передчуття.

Коли ми виходили, почула, як заводиться двигун — глибоке, гортанне гарчання, від якого серце пропускає удар. В’їзд піднімався, як у якомусь символічному жесті — ніби відчинявся портал в інший вимір.

— Скажи хоч твоє ім’я, — попросила, поки він вів мене до авто. Мої пальці в його руці здавалися крихкими, але він не стискав — просто тримав, наче контролював напрямок нашого руху.

Я досі не усвідомлювала, що накоїла і що взагалі відбувається. Ще більшою загадкою було, що мене чекає попереду. Я на мить замислилася, чого вартувало цьому нахабі вмовити менеджера дати покататися авто просто зараз.

— Марк. А ти?

Він мимохідь взяв ключ від Астона у співробітника, подякував коротким кивком і відкрив для мене дверцята. Його погляд ковзнув по мені — не нахабно, а наче фіксуючи момент, запам’ятовуючи.

— Даша, — я сіла.

Салон пах новим авто: шкірою, пластиком, великими грошима і ще чимось різким, схожим на адреналін. Панорамні вікна зали відбивали обличчя гостей, які спостерігали за нами. Усі вони бачили — і це лише додавало полум’я у кров.

Поки Марк обходив авто, мене кидало то в жар, то в холод. Скільки разів я робила дурниці, але ще жодного разу такої масштабної. Ірраціональність того, що відбувалося, прострілювала якимось нездоровим збудженням, зводило м’язи, прискорювало серцебиття. Долоні спітнілі, але передчуття чогось аномального бриніло нервами. Тіло реагувало на все — навіть на звук його кроків, на те, як клацають дверцята.

Марк сів поруч, повернувся до мене, поклавши руку на кермо, й нахилився трохи ближче.

— Твоє бажання виконане, — тихо сказав, і в його голосі знову ця хрипка муркотлива нота. — Але в цій машині дрес-код — без трусиків.

Його посмішка — відверта, нахабна, і я бачу, як блиснули зуби. У грудях щось стислося, але не від обурення — від збудження.

Він продовжив гру, і я прийняла виклик. Наші погляди зустрілися. Пауза тривала довше, ніж варто. Потім я, злегка посміхнувшись, повільно, не відводячи очей, піднялася на кілька сантиметрів, щоб стягнути шовковий клаптик з-під спідниці.

Тканина холодна, слизька, і коли я зачепила її пальцями, відчула власну вологу. Краплина сорому стикнулася з краплиною задоволення. Я повісила білизну на ручку перемикання передач.

Його глузливий погляд спалахнув чимось диким.

— Отже, я не помилився і зірвав джек-пот, — подивився так, що між стегон стислося.

— Тепер ти, — відповіла з викликом.

— Я й так залишився без трусів після покупки машини, — засміявся він, і в його голосі почулося чисте задоволення.

Чорт забирай! Він її купив! Не взяв на час покататися. Я приблизно здогадувалася, скільки коштує цей апарат, тому моє обличчя напевно витягнулося від подиву. Дорого ж він заплатив за ніч зі мною.

— Так, люба. Ти ж не думала, що її дадуть на тест-драйв під час презентації?

Я саме так і думала, і він бачив це по мені. Відчула, як тепло приливає до обличчя, як серце б’ється швидше. Цей чоловік грав по крупному — він звик отримувати те, чого хоче.

— До тебе? Чи до мене? — спитав, натиснув педаль газу, що дало неймовірну кількість холостих обертів у двигун. Машина видала рев — глибокий, дикий, сексуальний, як гарчання хижака, що от-от кинеться на здобич.

— Нейтральна територія, — відповіла, бо впускати чужака в свій простір не хотіла, як і потрапляти в його.

Я сховала посмішку й відчула, як пальці судомлять від напруги.

— Значить, готель, — вирішив він і повільно рушив, водночас вмикаючи телефон.

Машина плавно ковзала асфальтом, а я стискала коліна, намагаючись приборкати тремтіння в тілі. Усе навколо здавалося нереальним — музика, світло, навіть власне дихання.

І тільки одне лишалося справжнім — його присутність поруч, від якої все всередині палало.

Перша ж зупинка на світлофорі штовхнула його до мене, і він впився нетерплячим поцілунком. Це зіткнення — як розряд блискавки просто в хребет, і я нестримно потягнулася ближче до його гарячого тіла. Мої руки самі торкнулися його шиї, трохи дряпали нігтями коротке волосся на потилиці. Його реакція миттєва — рука на моїй талії стисла, потім рух вниз і впилася в сідницю, ніби тавруючи.

Клаксони позаду розірвали простір, змушуючи нас відірватися. Його очі — ще мить тому повні поволоки — тепер палали. У цій напрузі було більше, ніж просто бажання: це боротьба за контроль, яку ми обоє майже програли.

Машина знов рухалася. Наступний світлофор став червоним. Марк взяв мою руку і підніс до губ. Притиснувся поцілунком до зап’ястку, а потім трохи прикусив.

— З тобою можна грубо? — тихо спитав. В його очах обіцянка, що ніч буде виснажливою і запам’ятається надовго.

Від цих слів у грудях розлилося щось пульсуюче. Я зрозуміла, що він спитав не лише про секс, а про межі — про довіру, про готовність здатися.

Це питання кружило голову, бо я одразу усвідомила, про що він. Грубий секс мені подобається, до певної межі. І партнер, який знає, коли і як біль підвищує збудження — зустрічається рідко.

— Так, — видихнула, зводячи коліна, бо не могла втримати хвилю, що прокотилася тілом.

Він помітив цей рух, і його долоня лягла мені на стегно — на голу шкіру там, де закінчується коротка спідниця. Він трохи стиснув, і я ледве розвела ноги з натяком на запрошення.

— Наскільки? — у його голосі стільки гри, що кожне слово торкалося так, ніби він уже це робить.

— А наскільки ти хочеш? — продовжила дражнити, цілком усвідомлюючи, що не просто так він питає про таке.

В його очах спалахнув азарт, а рука трохи ковзнула під сукню, наближаючись до місця, де плоть набухла і вже готова прийняти його, але зупинилася в міліметрі від цілі. Повернув увагу на дорогу, але напруга між нами — мов струм у замкненому колі, ми обидва вже ледве стримувалися. Лише на мить від того, щоб зупинитися будь-де, бо дійсність для нас майже втратила свої кордони, потонувши у несамовитому збудженні, підсиленому тіснотою салону авто і провокаційними запитаннями.

Зупинившись біля аптеки, він попросив почекати хвилину. Звісно, незахищений секс не входив в наші плани.

Я залишилася в салоні, дивилася у відображення скла. Моє дихання нерівне, губи припухлі, погляд розмитий. Я впізнавала себе, але водночас ні — жінку, яка щойно розсунула свої кордони і напевно зробить це сьогодні знов.