Спочатку:
На сторінку книги
Івін похмуро кивнув, чекаючи, поки парочка пройде – точніше, хто пройде, а хто простягнеться, – повз.
Але парочка так і не наблизилася до виходу. Пролунав соковитий чпок, з яким вони перемістилися одразу за призначенням.
Ельф перший вискочив у коридорчик. У повітрі ще виблискував слід переміщення.
– Чи зможеш визначити, куди веде? – запитав Івін.
Санді кивнув:
– Вони не перейнялися замітанням слідів.
Івін обернувся до мене:
– Розкажи все, що знаєш про неї.
– Вискочка якась, – знизала я плечима. – Нещодавно при дворі з'явилась. Кажуть, сам принц Ернаран її і привів. А ще кажуть, що вона його фаворитка.
Принаймні, так шепотілися за моєю спиною. Що теж не додавало бажання виходити заміж!
Цього я казати вголос не стала, тільки зиркнула на хлопців. Здалося, вони й без слів усе зрозуміли.
– Судячи з манер, – додала, марно намагаючись приховати роздратування, – не найблагороднішого роду, хоча явно при грошах.
– А хто в неї в роді? Чи був хтось примітний? – уточнив Івін, поки Санді відстежував шлях порталу.
– Нічого такого не чула, – знову знизала я плечима. – Ходили чутки, що її брат нечистий на руку, але довести ніхто не міг, – пригадалося невиразне. – Але чутки якось швидко стихли.
– Мабуть, їх розповсюджувачів досі по канавах шукають, – хмикнув Івін.
– Що небудь ще? – перепитав Санді.
– Ні, я не надто вникала у ці палацові плітки. З Раурою якось цікавіше було, – чесно зізналася. І така тривога в душі піднялася за сестру! Вона, звичайно, бойка, але... Навіть думати не хотілося про це «але».
– Ми знайдемо її, – Івін поклав руку поверх моєї і так твердо глянув у вічі, що сумніви в його словах навіть не зуміли зародитися.
– Ось так завжди, на мене скидає брудну роботу, а сам заграє з красунями, – хитро покосився на нас Санді.
Що? То він, виходить, теж бабій? У цьому світі є хоч один порядний чоловік? Я висунула свою руку з-під широкої п'ятірні. І судячи з реакції Івіна, надто різко.
Ну чи через тривогу моя палацова звичка приховувати емоції дала збій, і він прочитав усі думки на обличчі.
Навряд чи ж він читає їх? Як там Раура вчила перевіряти, чи хтось підслуховує в приміщенні твої думки? Про себе голосно крикнути без попередження.
«А-А-А!» – заволала я в своїй голові щосили.
І втупилася у хлопців.
Ніби ніхто з них не смикнувся. Навіть не помітили мої мислені потуги, зайняті перепалкою:
– По-моєму, один ельф давно не навідувався до зубного лікаря, – грізно буркнув Івін.
– Так приводу не було, – широко посміхнувся вухатий, повністю ігноруючи загрозу в голосі друга. І заразом демонструючи ряд білих зубів – дуже сумніваюся, що їм взагалі лікар буває потрібний.
– Зараз організую.
– Годі тобі. Чого кип'ятишся? – піддражнював Санді. – Я вже з роботою закінчив.
Вухатий кивнув на іскристу вирву порталу, що розросталася перед ним.
– Тоді висуваємось, – я перша подалася до неї.
– Е, ні, – схопив мене за руку Івін і відтягнув назад. – Правило «пані вперед» на вилазки не поширюється.
І перший ступив у вирву.
– Після вас, – яскраво посміхнувся Санді, жартома кланяючись.
– А як же «правило не поширюється»? – передражнила Івіна я, скоріше жартома, ніж серйозно.
Все ж таки не прагнула бути першопрохідником у невідомих місцях. Хто знає, куди ця фаворитка повела гнома. Раптом у жерло вулкана?
– Я, на відміну від нього, завжди залишаюся джентльменом і прикриваю даму ззаду, – реготнув ельф і підштовхнув мене у вирву. І сам ступив слідом.
Переміщення виявилося швидким та легким, одразу відчувалася ельфійська рука. Саме ельфи надають всьому м'якість та витонченість. Ось така властивість. І як Санді занесло в бойові маги, не вкумекаю.
Не встигла я вибратися з порталу у темряву, мене одразу ж підхопили руки. Не забувши закрити рота.
Злякавшись від несподіванки, я смикнулася. Але знайомий приємний аромат із нотками м'яти одразу ж заспокоїв. Івін.
Схоже, хапати мене ось так уже входить у його звичку. Якщо він, звісно, всіх так не хапає. Втім, мені до людських звичок немає діла. Врятуємо Рауру, і все повернеться на круги свої. Сподіваюся.
Одразу за мною безшумно приземлився Санді. Навіть у повній темряві я змогла розрізнити його сяючу посмішку та граючі брови. От же ж!
Він, напевно, всіх ворогів блискучою білизною вражає наповал. Або підробляє на рекламі якогось зубного порошку.
Так і хотілося з’єхидничати, але Івін приклав палець до губ, обережно відпускаючи мене.
М-м, яка манлива лінія цих самих губ. І чому Раура жодного разу не сказала, що її друзі такі красені!
Стоп! Фей. Не те, зовсім не те зараз у твоїй голові. Ти просто занадто перехвилювалася, от зайве нервове збудження не знає, куди себе подіти, і виливається в просто збудження.
Щоби переключитися, я почала оглядатися на всі боки. Хм, схоже, ми в кам'янистому тунелі. Або печері. Поки незрозуміло.
Івін впевнено попрямував в одному з напрямків. Напевно, вже встиг роззирнутися.
Я за ним, намагаючись піднімати ноги вище, аби випадково не штовхнути чи не наступити на камінь і не видати нашої присутності.
Закривав процесію Санді. І він примудрявся беззвучно йти задом-наперед! Тобто спиною до мене і обличчям до тунелю. Жах.
Задивившись на талант вухатого, я пропустила момент, коли Івін зупинився, присівши. Налетіла на нього, ледь не перекинувшись через широке плече.
Чоловік однією рукою притримав мене за... кхм, вважатимемо, ноги. А другою одразу закрив рота, щоб не видала нас випадковим зойком.
І начебто все логічно, не причепишся, але щось занадто часто за один день він закриває мені долонею рота. Скоро це перетвориться на погану звичку!
Швидше повернувши собі рівновагу, я поквапилась злізти з його плеча. Як з'ясувалося, лишень для того, аби зручніше з-за нього через секунду визирнути.
Ого, та ця, з дозволу сказати, леді, облаштувала собі в печері кімнатку! І ще яку – все так романтичненько, по повітрі пурхають пухнасті світлячки. Зі стелі звисають різнокольорові плетені мотузки.
Дивно. Начебто це традиції орків – підвішувати такі плетіння на весільній церемонії. Та хтозна, у кого які смаки.
Ну чи мадам відхопила печеру у орків. А що, зважаючи на все, така могла.
У затишному гротику стояв маленький столик із келихами для вина та кількома тарілочками закуски. Над ним у канделябрі горіло сім свічок.
Біля протилежної стіни притулився диван.
А в центрі височів невеликий круглий п'єдестал з аркою для наречених. Перед аркою зі стелі струменіли руни, а внизу крутилися кільця різних заклинань. Схоже, саме сюди й мало перенести нареченого.
Ого, ні х... гм, нічого собі, вона підготувалася! Такі поєднання магії! Я навіть половини не могла на око впізнати, настільки мудруваті вони були.
А вона хитра! Подумки я навіть присвиснула її задуму. Це справді могло спрацювати. Закликати принца під час клятви в інше місце, щоб від шоку він назвав ім'я Марінери і тим самим закріпив клятву на ній.
Шип мені в зад! Знала б, що вона таке вимислила, у житті не вигадувала б план з уникнення весілля.
У-у, та це ж було б справжнісіньким порятунком! І принца позбулася б, і Рауру не підставила... Ну де ти була, Марінеро Обрайн! Чому не поділилася своїм планом?
Перед очима прямо виникла картинка, як вона приходить до мене і заявляє:
– Значить, так. Під час церемонії я уводжу твого нареченого, а ти там будь добра не шаленій.
– Та будь ласка, можу навіть весільний букетик із ним передати!
Еге. Боюся, нам з нею ніколи одне одного не зрозуміти. Наскільки ж треба бажати окільцювати цього бабія!
Маринера ходила туди-сюди, заражаючи простір своєю нервовою енергією. Я тільки зараз зрозуміла, що шикарна рожева сукня на ній насправді весільна!
Гном же сидів на вигляд спокійно, але моє драконяче чуття вловлювало: він явно щось вимислює.
– Його нема! – рикнула дівчина, стискаючи руки в кулаки.
– Почекай ще кілька хвилин, – флегматично відповів гном. Точно вже щось задумав!
– Ти кого за ніс надумав водити?! – ух, розлючена фурія – дуже слабкий опис настрою фаворитки.
– Перевір ще раз руни, може, він у дорозі десь застряг.
Так і уявився принц, розтягнутий десь між порталами. Брр.
Ну, гном! І з таким чесним обличчям це запропонував!
Івін подав незрозумілий мені знак руками. Втім, Санді його зрозумів і почав виплітати пальцями ельфійське заклинання.
Просто диво – так складно і красиво, завиточок до завиточка, руна до руни!
Поки фурія і гном були зосереджені на п'єдесталі, Івін безшумно перекинувся до кам'яного виступу навпроти нас і теж почав плести візерунок, ледь помітний для погляду.
Що вони замислили? Хлопці так злагоджено діяли, наче вміли подумки спілкуватися. Оце командна робота! Навіть трохи завидно стало такому німому порозумінню.
Марінера підійшла до тих самих рун біля імпровізованого «вівтаря»:
– Ми їх уже оглянули! Все гаразд із моєю активацією! – вона перебирала смужки струменевих написів від стелі до підлоги та саме коло.
Легкий, ледве вловимий кивок Івіна, така сама відповідь Санді. Напевно, окреслили готовність. Як вони взагалі помічають один одного? Дивляться ж обидва в кімнату.
Івін замахнувся, збоку здавалося, ніби просто змахнув руками, але гострий зір дракона допоміг вловити найтоншу нитку заклинання.
Воно долетіло до гнома, миттю обвило його немов плющ, закривши рота і відібравши можливість рухатися.
Івін потягнув нитку на себе різким ривком. Санді тим часом активував своє заклинання.
Ох, нічого собі! Скільки ж у нього сили? Два портали підряд майструвати!
Але подумати про це мені не дали. Вирва порталу, сиплючи іскрами, в долі секунди розширилася.
Івін закинув у неї гнома, в один стрибок залетів сам. Санді зовсім не по-джентльменському штовхнув у вирву мене і одразу пірнув слідом.
Наостанок пролунав крик Марінери:
– Що... Якого Чхяххара кудлатого! – знову орчине? Тільки тепер лайка. Може, вона фанат їхньої культури? Дивне захоплення, але кожному своє.
Портал захлопнувся до того, як фурія встигла вилетіти з кімнатки.
Мене знову впіймав володар смачного аромату з нотками м'яти. Хоча б рота долонею не затикав, і на тому спасибі.
Озирнувшись, я спробувала зрозуміти, куди нас занесло волею Санді.
– А-а-а! – раптом несамовито заволав гном. – Ні, тільки не це!
