Спочатку:
На сторінку книги
***
Урі залишав місто в гарному настрої. Раура йому завжди подобалася своїм жвавим характером та вмінням встрявати в авантюри. І не тільки тому, що, виплутуючись із цих самих авантюр, вона чимало монет залишала в нього.
Рейсовий диліжанс вирушив майже одразу – як зазвичай, спрацювала відьмача магія. Обставини завжди складалися самі по собі, коли Урі слухався підказок сили.
Сусід був лише один – немолодий чоловік у чорному, з об'ємистим животиком, задрімав навпроти. На столику біля вікна лежало кілька свіжих газет.
Насвистуючи легкий мотивчик, під мірний стукіт копит і скрегіт коліс, відьмак потягнувся за верхньою:
– Що там у нас у світі відбувається? Так-так-так, – він розгорнув її до себе.
І завмер.
На першій же сторінці великими літерами майорів заголовок:
«Принц Ернаран Астенд зник!»
І дрібнішим шрифтом йшла приписка:
«Вчора, під час проходження весільного обряду, прямо з ритуальної зали зник молодший принц Тнори Ернаран Астенд зі своєю нареченою Фей Вітмор, дочкою маршала королівської гвардії Лайсона Вітмора. На пошуки його високості відправлені загони найкращих сищиків королівства».
Але не це вразило Урі до глибини душі. А велика магічна фотографія майже на весь розворот.
На ній «недогном Наварн» стояв разом із миловидною світловолосою дівчиною.
«Темні прокляття! То ось чому він здавався мені знайомим!» – ляснув себе по лобі відьмак.
Від ляпаса сусід навпроти схропнув. Скосившись на нього, відьмак знову почав вивчати фото. Між іншим, не весільне – принаймні одяг точно не був весільний.
А ось та рожева сукня Раури, в якій вона постала відьмаку сьогодні, – дуже походила на весільну.
«Не Раура, – придивившись до нареченої, пробурмотів Урі. – Схожа, але не вона. Точно. Четверта дружина? Та що у них там відбувається?!»
Цікавість заграла на повну. Може, варто повернутись, розшукати цих двох? Показати газету? Взяти, врешті-решт, участь в авантюрі?
– Ні-ні, – причавкуючи, пробурмотів уві сні сусід по диліжансу, і зручніше прилаштував голову на стінці.
Усміхнувшись, Урі вважив це знаком і не став стукати візниці. Знаючи Рауру, вона точно виплутається, навіть із гарема ненаслідного принца.
Зрештою, яснознання чітко вказувало, що незабаром ці двоє знову з'являться на його шляху.
***
Раура
– У мене є ідея, – простягнув Ерн, вивчивши прейскурант найму коней.
– За інших обставин я б одразу сказала «ні», – в тон йому простягла я, помацавши мішечок у потайній кишені.
Відьмак був дуже щедрим, але з такими цінами не впевнена, чи надовго нам вистачить його щедрості. А коли вдасться поповнити запаси – невідомо.
– Може, краще не треба? – з надією встрянув дух.
– Треба, це ти ні їжі, ні ночівлі не потребуєш. А нам без грошей не обійтись. Пам'ятаєте, мені вдавалося чаклувати? – чоловік за лікоть відводив мене вбік.
– Припустимо, – ох не подобався мені цей азартний блиск у його очах.
Уважно озирнувшись, Ерн затягнув мене у вузький провулок, подалі від сторонніх очей.
– Знов гномів шукаєш? – хмикнула я.
– Не поминай всує, – Ерн ще раз озирнувся.
– То що там із твоєю магією?
– Вона в мене як мінімум є. І я навіть навчений нею користуватися. Отже, можу спробувати створити портал! – не чекаючи моєї відповіді, Ерн прикрив очі.
– Ти щось згадав? – з цікавістю уточнила я. Може, й собі ризикнути чогось начаклувати?
– Намагаюся, – озвався Ерн, розмахуючи руками в повітрі. – Не заважай.
Спочатку це були хаотичні рухи, і я вже збиралася єхидничати. Але чоловік розслабився, довірившись інстинктам, чи м'язовій пам'яті. І за кілька хвилин перед нами дійсно почав розгорятися портал.
– Чому мені здається, нічим добрим це не закінчиться? – приречено видихнув дух.
Простір іскрив. Якось дивно на мій смак, трохи нервовими синьо-фіолетовими розрядами. Хоча, щоб я ще пам'ятала, як воно має іскрити! Може, просто не надто довіряю здібностям Ерна?
Хоча він і врятував мене від гномів, варто визнати.
– Ого, – тільки й могла видихнути я.
– Ага, – гордо доробив пас рукою Ерн і спостерігав, як під дією магічних рун простір розщеплювався, утворюючи прохід.
– І куди ти нас привів? – ми з духом посунулася ближче.
Атмосфера з того боку порталу була дивною. Наче ми потрапили в розпал якогось обряду. Кам'яні стіни, як у печері. Зі стелі звисали стрічки.
Ерн теж напружився, між його брів залягла зосереджена складка. Він зробив ледь вловимий рух, посунувся начебто ближче до входу, але так, ніби готовий будь-якої миті мене прикрити.
Хоча, може, це було й збігом.
З порталу долинав невиразний шепіт незнайомою мовою. Раптом він обірвався, і стало тихо-тихо.
– Ще рано казати «ми всі помремо»? – позаду нас вився знервований дух.
Ми з Ерном наблизилися впритул до дірки порталу, намагаючись заглянути глибше.
Раптово прямо з напівтемряви перед нами виникла зла фізіономія неймовірно вродливої, хоч і міцно складеної панночки.
Вона вже була готова видавати гнівну тираду, як побачила Ерна. І її обличчя несподівано радісно засяяло:
– Ч'яххара! Вийшло!
Підхопивши спідниці, дівчина рушила на нас.
– Ми точно помремо! – констатував дух.
Ми з Ерном синхронно відступили назад, він ще й мене загородив рукою. І з підозрою втупилися у дамочку.
– Мій чоловік! – радісно вишкірилася дама, голос у неї був на диво низький. – Дорогий! Ти куди?!
– Чоловік? – скрикнув дух, майже впевнена, що в нього нервово засіпалося око.
– У тебе явно якесь патологічне відхилення з приводу дружин, – хрюкнула я, не втримавши сміху. – Не думав звернутися до психолікаря?
Ерн кинув на мене погляд, з розряду «вдалішого часу для своїх жартів знайти не могла». Потім повернувся до невідомої панночки, напевно, плекаючи надію хоч щось у неї з'ясувати. Якщо вона вже його впізнала.
– Лови його! – рикнула чергова дружина і тицьнула пальцем у бік Ерна. З усіх боків від неї загуло, почулася глуха метушня, наче там цілий загін сидів.
– Закривай! – крикнула я, але Ерн і сам уже махнув рукою.
Портал почав згортатися. Якось підозріло повільно.
– Караул! Нам капут! – заволав дух, звиваючись навколо нас.
– Вони його утримують! Тікаймо, – Ерн схопив мене за руку і кинувся навтьоки.
Ледь не врізавшись у стіну, промчав вузьким провулком. Завернув за найближчий поворот, і знову почав магічити. Судячи з рухів – будувати черговий портал.
– Ще не всіх дружин позбирав в окрузі? – не втрималася я від колючки.
– Не хвилюйся, ти з них найулюбленіша, – хмикнув він, активуючи руни, що світилися в повітрі.
У провулку наростав тупіт і гомін, ніби там проходили перегони диких тролів.
– Нічого собі, з яких це пір?
– З тих, як захотіла розлучення, – чоловік закінчив будувати портал, схопив мене за руку і пірнув туди до того, як з-за рогу встиг вибігти натовп.
На чолі – та сама божевільна мисливця за Ерном. А з нею – ні, не тролі, гірше! Орава злобних орків!
– Оно вони! – скрикнула дівчина своїм грудним голосом, тицяючи в нас пальцем і несучись навздогін з викривленим обличчям.
Але ми вже були по той бік. Слідом влетів дух. Він так важко дихав, ніби особисто щойно два портали будував і на своїх двох біг, а не парував. Ще й рукою обмахував обличчя.
Ерн піддав магії, щоб прохід одразу ж закрився.
– Вона нас не відстежить, – промовив упевнено і, попереджаючи мої шпильки, пояснив: – Минулого разу портал не повинен був там відкритися. Я будував його до кордону з ельфами. Але їй якось вдалося нас перехопити.
– Це все ще не пояснює, чому ти такий упевнений, що не відстежить, – я з побоюванням косилася на те місце, де щойно захлопнувся простір, і інстинктивно відходила від нього подалі.
– І звідки в тебе ще одна дружина, – з виглядом суворого вчителя склав руки на грудях дух.
Успішно проігнорувавши кудлатого, Ерн відповів мені:
– Якби вона могла, вже була б тут, – аргумент вагомий. Але мені не подобалася його спроба приховати щось.
Від подальших розпитувань мене відвернув шум збоку. Ми втрьох озирнулися на джерело звуку.
Першим зареготів дух, читаючи магічний напис у небі: «Ласкаво просимо до міста молодят! Свято починається!».
– Ні, серйозно, Ерне, тобі треба щось робити з цим весільним прокляттям, – не втрималася я.
