Раді Вас бачити!

Ніч видалася складною і тривожною. Тая відвернулася до стінки, удавши, що моментально заснула. В її душі в одну мить загинули всі почуття до цієї людини. Ні про яку близькість не могло бути й мови. До самого ранку вона лежала без сну, обливаючи сльозами подушку. Прокинувшись вранці, як ні в чому не бувало, приготувала йому свою знамениту вівсянку з пармезаном, від якої він був у захваті, не забувши при цьому плюнути йому в тарілку. Такий «особливий інгредієнт» вона додавала вперше, але бачить Бог, цей негідник на нього заслужив. 

    Сівши в машину, на роботу Тая не поїхала, але зателефонувала Фірі Соломонівні й відпросилася з роботи під приводом грипу, який починається. Нікому у відділі не хотілося заразитися, тому начальниця відпустила її із задоволенням.

— Лікуйся, дитино! І до повного одужання, щоб я тебе на роботі не бачила! — наказала мудра жінка.

    Витираючи сльози, що постійно наверталися на очі, Тая вирушила в меблевий магазин. Меблювання квартири справа копітка і не терпить поспіху, а часу в неї було обмаль. Тому довелося приймати рішення на ходу. 

    Найскладнішим питанням виявилася кухня. Поєднати готові меблі з іще не купленою технікою виявилося нелегким завданням, проте Тая знайшла вихід. Вона переписала моделі плити, холодильника та витяжки з виставкового стенда, що значно полегшило її завдання.

     Оформивши замовлення на готовий спальний гарнітур, кухонну стінку, шафу купе в коридор, диван і меблі для вітальні, вона замовила термінове доставлення на сьогодні й з легким серцем вирушила до магазину техніки. У якийсь момент у неї виникли сумніви, що кредитка Макса витримає таке навантаження, проте все пройшло гладко. 

    Вибравши велику плазму на половину стінки, Тая швидко вибрала кухонну техніку за записаними номерами моделей, не забувши прикупити собі дорогу кавомашину, про яку давно мріяла. Туди ж увійшли електричний чайник, праска, пилотяг Дайсон останньої моделі з функцією вологого прибирання та пральна машина. Домовившись про доставлення товару цього ж вечора, вона зазирнула в кафе, замовила собі чашку капучино і нарешті розслабилася. Придане собі вона забезпечила! На душі трохи полегшало. Це була помста Максу за всі приниження, які їй довелося пережити за останній час. Зрештою, не вб'є ж він її за це? Головне дочекатися доставлення товару, щоб він не скасував покупку. 

Залишалося перевезти свої речі до повернення Макса й очікувати доставлення в себе у квартирі. Не гаючи більше ні хвилини, Тая помчала додому. Збори не зайняли багато часу. Діставши валізи й сумки, вона швидко зняла з вішалок свій одяг, згребла з полиці білизну й поклала взуття. Косметика з ванної вмістилася в спортивну сумку. Озирнувшись навколо, вона розірвала всі фотографії, на яких була зображена поруч із Максом, і залишила кредитку на столі, поклавши зверху подаровану каблучку. Його молодій студентці вона пасуватиме краще. 

    Як останній штрих, узяла флакон своїх улюблених парфумів із сильним шлейфом і вилила його весь на подушки, диван, плед і розпилила в шафі на весь його одяг. Такий собі прощальний подарунок на згадку про себе! Кинувши ключі на тумбочку, вона не озираючись переступила поріг квартири й зачинила двері.

    Від'їжджаючи від його будинку, Таї здавалося, що всі свої негаразди вона залишає позаду, а попереду на неї чекає тільки щасливе майбутнє. Вже цього разу вона уважніше підійде до вибору і переконається насамперед, що знайдене золото дійсно блищить.

    Чекати доставлення в порожній квартирі виявилося болісно довго. Затримуючись у заторах, машини приїхали практично одночасно. Бригади вантажників заносили коробки, плутаючись одна в одної перед ногами й загороджуючи вхід. Тая гарячково стежила, щоб весь товар доставили в точності згідно з накладними. Але тут на неї чекав сюрприз. У заставленій під зав'язку квартирі серед коробок і ящиків вона не побачила ні готового дивана, ні готового спального гарнітура.

— А де ж це все? — дивувалася вона, тикаючи пальцем у накладну.

— Та ось же, перед вами! — доводив вантажник, звіряючи номери на упаковках із документом.

— Але це ж не готові меблі, а розібрані дошки! — обурювалася вона.

— Пані, ми доставили куплені вами меблі згідно з накладною, а далі то вже робота збирача.

— Як збирача? Чому мене ніхто не попередив?

— А я почому знаю? Моя справа доставлення, — знизав плечима кремезний вантажник, виходячи з квартири. 

Тая кинулася дзвонити в магазин:

— Пані, я сьогодні придбала у вас меблі, накладна номер 4689/02.

— Так, товар уже виїхав до вас, очікуйте.

— Ні, ні. Його вже доставили.

— У вас що ж, є питання щодо якості? Тоді під'їжджайте і складайте претензію виробнику.

— Ви не даєте мені слова сказати! — обурилася Тая. — Мені доставили меблі в розібраному вигляді, і ніхто про це не попередив!

— Імовірно, ви про це не питали.

— Але як же так? Як накажете спати на дошках?

— Дівчино, не кричіть. Замовте послугу зі збирання меблів і буде вам щастя!

— А скільки це коштує?

— Залежно від обсягу.

— Але ви ж бачите в накладній! — втрачала самовладання покупниця.

— Судячи з документів, робота обійдеться в копієчку. Але хочу попередити, що майстри в нас на розхват. Найближчий запис тільки через місяць.

— Що?!

— Нічим не можу вам допомогти. Спробуйте пошукати складальників меблів на сайтах послуг, — повідомила дівчина й повісила слухавку.

    Розгублена Тая сиділа серед заставленої коробками квартири й ковтала сльози відчаю. У її руці задзвонив телефон. Це був Михайло.

— Таєчко, добрий вечір! Мені сказали, що ви захворіли. Як ви почуваєтеся? — стурбовано поцікавився він.

— Н-не дуже... — схлипуючи сказала вона. 

— Що трапилося? Вас хтось образив? — його голос став настороженим.

— Н-ні...

— Тая, вам потрібна моя допомога?

— Т-так!..

— Що треба робити? — рішуче поцікавився він, готовий кинутися на її порятунок.

— У в-вас викрутка є?

— Що?!

— Ну, ви м-меблі збирати вмієте? — захлинаючись від ридань запитала вона.

    За пів години Михайло з шурупокрутом у руках, немов лицар із мечем, стояв на порозі її квартири. Побачивши заставлену меблевими коробками квартиру, він задумливо почухав лисину.

— Хм... Тут роботи на місяць, якщо не більше! 

— Ой, а як же я спати буду? — відчайдушно вигукнула вона.

— Таєчко, що у вас сталося?

Найменше їй хотілося зізнаватися в тому, що Михайло мав рацію і її приниження ні до чого доброго не призвели. Але зрадницькі сльози ніяк не хотіли зупинятися.

— Макс. Він заявив, що його коханка вагітна, і він хоче поселити її в моїй квартирі.

— Ось тобі на! А ви що ж, погодилися?

Тая втерла ніс і гордо підняла голову:

— Ну вже ні! До такого приниження я не опущуся! Я лише удала, що згодна, а сама купила меблі його коштом і перевезла свої речі.

— Що? Ось це номер! — розсміявся Михайло. — Спритно ви його зробили! Нічого не скажеш, заслужив!

— Ну, про це Макс поки не здогадується... — скромно посміхнулася вона крізь сльози. 

— Тобто розбирання ще попереду? У такому разі, Таєчко, вам сьогодні небезпечно залишатися самій, — зауважив він.

    Скинувши куртку, Михайло уточнив, що з меблів у якому кутку має стояти, і взявся до роботи. Тая допомагала розпаковувати придбання і розбиратися в кресленнях. Коли робота була в самому розпалі, задзвонив мобільник. На екрані відобразилося ім'я Макса. Жінка довго не наважувалася відповісти. Виклик повторювався знову і знову, змушуючи здригатися при кожному звуці. Михайло уважно спостерігав за нею.

— Таєчко, ну ж бо? Сміливіше! Пора покінчити з цим раз і назавжди, — підтримав він.

 

Вона, немов схаменувшись, рішуче схопила слухавку.

— Так, Макс?

— Ти взагалі де? На годинник дивилася? Я вже биту годину тебе чекаю! — наїхав він. — Ми взагалі вечеряти збираємося?

— Знаєш, Макс, а я сьогодні не прийду.

— Що це ще за новини?! І де ж, дозволь запитати, тебе носить? — його уїдливий тон дратував до межі. Але у Таї був козир у рукаві, тому вона зберігала спокій.

— Я у себе вдома.

— Якого біса ти там робиш серед ночі?

Вона озирнулася на всі боки:

— Збираю меблі.

— Які ще меблі? Там же порожньо!

— Ті, які ти подарував мені на прощання, — незворушно продовжувала вона. 

— Що за маячня?! 

Але тут Макс затих, мабуть, розуміючи, що до чого. Тая почула, як грюкнули дверцята шаф. Переконавшись, що її речей більше немає, він заговорив зовсім іншим тоном.

— Тая, що за фокуси? Чому ти втекла від мене?

— Звільнила місце для іншої.

— Але я не хочу жити ні з ким, крім тебе, чуєш?!

— Про це треба було думати раніше, а тепер я вмиваю руки. Не хочу бути частиною твого гарему. Прощавай, Макс! — вона повісила слухавку.

За спиною Таї пролунали захоплені оплески.

— Браво, Таєчко! Я пишаюся вами! — похвалив Михайло. — Ви трималися чудово!

— Зачекайте, це ще не кінець. Зараз він перевірить кредитку.

І точно! Не минуло й години, як у двері подзвонили.  

Тая з гордо піднятою головою відчинила двері. 

На порозі стояв розлючений Макс. Він увірвався у квартиру і, бризкаючи слиною, закричав, не звертаючи уваги на збирача меблів. Такі люди зазвичай залишалися поза зоною його уваги.

— Гадина, що ти накоїла?

— Усього лише виконала твої вказівки. 

— Ти ж розорила мене!

— Але ж ти сам просив купити всі необхідні меблі й техніку.

— Адже не на таку ж суму!

— Це я ще скромно, — заявила Тая, відчуваючи за собою підтримку Михайла.

— Ти хоч розумієш, що загнала мене в борги перед банком?

— А на що ж ти розраховував?

— На необхідний мінімум! — з піною біля рота доводив Макс.

— Ну так би одразу й сказав, що хочеш поселити матір своєї майбутньої дитини на розкладачці, — незворушно знизала вона плечима.

— Ти ще знущаєшся?! — закричав він і, схопивши її за плечі, струснув щосили. 

Не витримавши, Михайло втрутився:

— Гей, ти легше з жінкою!

Макс обернувся на його голос, зневажливо кинувши через плече:

— Займися-но своєю роботою, мужик, і не лізь не у свою справу!

Михайло відклав інструмент і підійшов до кривдника:

— Ану, вийдімо на хвилинку... 

— От іще! — хмикнув той, не звернувши на нього уваги.

Однак Михайло міцно схопив його за плече, направляючи до дверей:

— Ходімо на вулицю!

Коли за чоловіками зачинилися двері, змучена подіями дня Тая присіла на коробку і втомлено впустила голову на руки. 

Михайло повернувся за п'ять хвилин.

— Ну ось і все, більше цей негідник тебе не потурбує, — усміхнувся він, блиснувши вставним зубом.

Вона підняла голову і здивовано подивилася на свого захисника, який уперше звернувся до неї на «ти». Тая раптом подумала: «Так ось воно, те золото, яке не впадає в око, але блищить красою своїх вчинків!»

Михайло повільно підійшов до неї, подавши руку, піднімаючи на ноги, і зазирнув в очі.

— Нарешті ти вільна! — вимовив він і, обіймаючи, притулив до себе її голову. 

Тая довірливо притулилася до його грудей, шукаючи захисту. «Це нічого, — думала вона, — джинси можна поміняти на костюм і зуб вставити новий... А добру душу не замінять ніякі модні прикиди!»

    Михайло стискав її в обіймах як дорогоцінний дар. Тепер шлях до серця коханої жінки був відкритий. І дякувати за це він має Святому Валентину.