Раді Вас бачити!

Тиждень самообману пролетів непомітно швидко. Життя увійшло у свою колію, щоденна робоча рутина змінювалася тихими сімейними вечорами. Макс повертався додому вчасно, був гранично милий і люб'язний, нічим не видаючи наявність коханки. Тая тішила себе думкою, що він зробив висновки й розірвав стосунки з іншою. Однак говорити на ці теми не наважувалася, всіма силами намагаючись зберегти крихкий мир у домі. Але не можна сказати, що ці думки покинули її голову. Щоразу лягаючи з ним у ліжко, вона уявляла, як ці сильні руки обіймали іншу жінку, яка так само, як і вона, притискалася до його волохатих грудей і здригалася під ним від насолоди. Від цього серце боляче стискалося, і клубок підступав до горла, але зусиллям волі жінка змушувала себе не думати про минуле, сліпо сподіваючись на щасливе майбутнє. 

    На роботі Михайло уважно спостерігав за нею, ловлячи найменші зміни настрою, що відбивалися на обличчі. Його справді турбувала доля цієї милої жінки, до якої він давно був небайдужий.

— Добрий день, Таєчко! Як ви почуваєтеся? — ставив запитання, зустрічаючи в коридорі.

— Чи все гаразд? — цікавився він, опинившись в одному ліфті.

— Таю, у вас усе добре? — запитував, виходячи разом на офісну стоянку.

Така щоденна турбота спочатку дивувала її, потім стала дратувати. Одного разу вона не витримала:

— Михайле, чому вам весь час здається, що зі мною щось не так? 

— Це від того, що ваші очі більше не світяться щастям, як раніше. У них зачаївся смуток.

Співчутливий погляд чоловіка знову проникав у саму душу, торкаючись її потаємного болю.

— Нічого подібного, вам здалося! — пирхнула вона і, відвернувшись, пішла геть. Дорогою додому Тая розмірковувала над словами Михайла. Хоч би як неприємно це було визнавати, але він мав рацію. Її життя більше не було таким, як раніше. Гіркота обману труїла його.

    Настала довгоочікувана субота, коли можна відпочити від роботи й виспатися вдома. Сподіваючись провести цей день удвох із Максом, вона була розчарована, коли почула, що той збирається на зустріч із друзями в боулінг клубі.

— Візьми й мене з собою?

— Що ти, мила, у нас збирається суто чоловіча компанія, — поцілувавши її в щоку, заявив він. — Хлопці мене не зрозуміють.

Весь день, що залишився, Таї довелося провести на самоті, займаючись прибиранням і домашніми справами. Треба було перепрати сорочки Макса, випрасувати всі його костюми, попутно приготувати вечерю й зробити очищувальну маску на обличчя. Справ вистачало по горло, проте куди приємніше займатися ними, коли коханий чоловік лежить поруч на дивані й дивиться телевізор.

    Перш ніж закинути сорочки в пральну машину, Тая ретельно натирала комірці та манжети господарським милом. Від цього вони відпиралися краще і не залишали темних смужок. Яке ж було її здивування, коли помітила на комірі губну помаду. Вона придивилася — колір був зовсім не її, темно-фіолетовий. Принюхавшись, жінка вловила незнайомий запах солодких парфумів. Неприємний сюрприз вмить зіпсував настрій. Виходить, що Макс не порвав стосунки з коханкою, як сподівалася Тая, а продовжував таємні зустрічі. І все це сталося тоді, коли сама вона перебувала в щасливій ілюзії самообману. Гірко зітхнувши, вона з особливою ретельністю почала терти ненависну пляму, поливаючи її своїми сльозами.

Увечері, коли Макс повернувся додому, розпалений спілкуванням чи то з друзями, чи то з подругою, Тая зустріла його досить холодно.

— Що сталося, зайчику? Чому без настрою? 

— Скажи, ти ж покінчив зі зрадами, чи не так? — запитала вона і допитливо подивилася йому в очі, чекаючи правдивої відповіді.

Макс одразу ж змінився в обличчі й відвів погляд.

— Я над цим працюю.

— Що значить, працюю? Обіймаючись із нею за моєю спиною? — склавши руки на грудях, обурювалася вона.

— Але ми ж домовилися дати мені місяць часу, а минув лише тиждень.

Таї не вірилося, що вона чує ці безглузді виправдання.

— Дати тобі тиждень на що? Нагулятися? Щоб набігавшись як жеребець, втратити до неї інтерес? І це ти називаєш роботою?

— Це єдиний надійний спосіб побороти проклятий потяг! Між іншим, я й сам не в захваті, що моє життя виявилося таким заплутаним. Повір, я хочу все закінчити просто зараз, але не можу... Мені треба ще трохи часу. Я вже відчуваю, що мій інтерес слабшає. 

— А що ж ти пропонуєш робити мені? Відпирати її помаду з твоїх трусів? 

— Люба, я прошу лише потерпіти ще трохи. Зроби це заради нас із тобою. Адже ні ти, ні я не хочемо втратити одне одного, — він обійняв її за плечі й пальцем підняв опущене підборіддя. — Адже так?

Не піднімаючи очей, у яких застигли сльози, вона кивнула.

Раз вирішила йти до кінця і боротися за своє щастя, то повинна використовувати кожен шанс. Нічого, вона сильна, почекає ще трохи. Схоже, Макс справді страждає від цієї невизначеності й не бажає ламати своє життя через дрібну інтрижку. Ну що ж, доведеться допомогти йому в цьому, заради себе самої.

    З цього часу все життя Таї перетворилося на суперництво з іншою, на постійний доказ Максу, що вона найкраща. Жінка не влаштовувала скандалів, не показувала свого невдоволення, приховуючи глибоко в душі свій біль. Вона оточила його ще більшою турботою й намагалася дарувати свої ласки зі щирим ентузіазмом, хоча це було зовсім нелегко. Чесно сказати, Тая щиро вірила в позитивний результат своїх зусиль, адже зрештою вони з Максом хотіли одного й того ж. Але це не могло не позначитися на її настрої поза стінами будинку.

    Зміна не сховалася від всюдисущого ока Михайла. Якось він зателефонував їй:

— Таєчко, хочу запросити вас на філіжанку кави в мій кабінет. Щось давненько ми з вами не розмовляли по душах.

— Спасибі, звичайно, але мені звіт закінчити треба, — не відриваючись від комп'ютера відповіла вона.

— Та Бог з вами, десятихвилинна перерва нашій компанії анітрохи не зашкодить. 

— Ви думаєте?

— Приходьте. Якраз освіжіть мізки за цей час. Я вас чекаю!

— Ну, добре... — здалася вона під його натиском. Перерва їй справді не завадить. Усі ці важкі думки про особисте так засмітили мозок, що бухгалтерські цифри там просто не вкладалися.

    Михайло чекав її з чашкою кави напоготові. При зустрічі встав з-за столу, відсунув їй крісло і сів навпроти.

— Як вам живеться, Таєчко? Коли очікувати запрошення на весілля?

Ці прості слова й усміхнене обличчя співрозмовника зачепили оголені струнки душі, вона одразу засумувала й відставила чашку вбік.

— Навіть не знаю, що вам відповісти...

— У чому справа? Знову посварилися?

— Ще гірше. Я не впевнена, що весілля взагалі відбудеться. 

— Як же так? А обручка?

Тая підняла до стелі очі, в яких застигли сльози. Одкровення полилися з її серця:

— Знаєте, я така дурна!

— Ой, ну що ви таке говорите?! Особисто я за вами такого не помічав.

— Макс попросив дати йому місяць, щоб розібратися з тією... іншою...

— Що це означає? — насторожився він.

— Він сказав, що йому потрібен час, щоб перехворіти на цю пристрасть. 

— О!.. 

— Я то думала, що зробивши пропозицію, він вирішив для себе раз і назавжди цю дилему, а виявилося, що ні.

Чоловік голосно зітхнув:

— І що ж ви йому відповіли?

— Я вирішила, що маю боротися за своє щастя, тому погодилася почекати. 

Вона опустила голову, не наважуючись поглянути в очі Михайлу. Він помовчав якийсь час, потім вимовив:

— Таю, ви розумієте, яку помилку робите, погоджуючись на таку пропозицію? 

— Я всього лише використовую будь-який шанс зберегти сім'ю.

— Цей шлях веде в нікуди. Він не принесе вам нічого, крім приниження.

Вона підняла голову й подивилася йому прямо в очі:

— Я ніколи не пробачу собі, якщо втрачу Макса і не використаю останнього шансу зберегти стосунки.

— Таєчко, чому ви так тримаєтеся за нього? 

Вона знизала плечима:

— Просто мені пора побудувати сім'ю, а він підходить для цього якнайкраще. До того ж ми з Максом кохаємо один одного.

Михайло сперся на стіл і довго розглядав її обличчя.

— Знаєте, Таю, якщо чоловік справді кохає жінку, то ніколи не принизить її такою пропозицією.

Зупинивши погляд на порожній чашці з-під кави, вона згадала, як в юності ворожила на кавовій гущі. Жінка накрила її блюдцем, подумки поставила запитання: «Чи залишиться Марк із нею?» і перевернула денцем догори.

— Що ви робите? — здивувався Михайло її поведінці.

— Хочу побачити своє майбутнє.

— А я вам і без кави скажу, що ваша витівка нічим хорошим не закінчиться.

— Чому? Ви що ж, вважаєте мене настільки неконкурентоспроможною? 

Михайло з цікавістю розглядав струнку красуню з розумним поглядом і блискучими каштановими локонами, яка сиділа перед ним. Як би він хотів, щоб ці очі ніколи не знали сліз, а губи завжди усміхалися!.. 

— Я дивлюся перед собою і бачу красиву, розумну і самостійну жінку. Але не можу зрозуміти, чому ж вона так себе знецінює, що опускається до боротьби за негідного самця?

 

— Думаєте, у мене немає шансів перемогти?

Михайло зітхнув:

— Я вважаю, що в цій боротьбі тільки Макс може виявитися переможцем, адже це його гра.

Тая глянула на годинник і піднялася на ноги.

— Мабуть, мені час повертатися до роботи. Дякую за каву і відверту розмову.

— Вибачте, якщо образив. Я лише хочу, щоб ви були щасливі й знову посміхалися.

Вона поверталася на робоче місце і розмірковувала про те, як приємно поговорити з кимось про свої проблеми, з тим, хто не розбреше про них по всьому світу. А Михайлу можна довіряти, він виявився надійним плечем, у яке можна виплакатися. І навіть словом не обмовився про її автодорожню пригоду, у всякому разі, співробітники фірми перебували в повному невіданні. 

    У четвер Макс попередив, що їде у відрядження і не повернеться до самого понеділка.

— Що це за робочі питання у вихідні? — здивувалася Тая, прекрасно здогадуючись із ким і куди він намилився. 

— Ми тестуємо нові опалювальні котли в замовника, працюватиму в п'ятницю й понеділок. А повертатися лише на один день не має сенсу, враховуючи витрати на дорогу. Тому переночую в готелі. 

Згнітивши серце, Тая проковтнула цю новину і нічого не відповіла. Провівши Макса у п'ятницю вранці, вона перебувала на роботі в пригніченому настрої.

— Таєчко, чому сумуєте? Програєте на любовному фронті? — поцікавився Михайло, чекаючи її в коридорі після роботи.

— Схоже на те, — зітхнула вона.

Безрадісний голос бухгалтерки його насторожив.

— Чи не хочете затриматися трохи й поговорити по душах?

— А чому б і ні?! — вирішила вона. — Удома на мене все одно ніхто не чекає.

— Як так? Куди ж подівся об'єкт вашої пристрасті?

— Поїхав із коханкою до понеділка, а мені сказав, що у відрядження.

— І ви так спокійно про це говорите?

— А що я можу зробити?

— Вирвати їй волосся, а йому видряпати очі й бігти не озираючись!

— Гарна порада, — погодилася вона. 

— Однак ви нею не скористаєтеся і продовжите страждати на самоті? — здогадався Михайло.

— Схоже на те.

Якийсь час він задумливо розглядав її обличчя, залишивши співрозмовницю зі своїми сумними думками, а потім раптом запропонував:

— Таєчко, у мене є краща пропозиція. З'їздьмо до мене на дачу? Свіже повітря і природа творять чудеса! До того ж там банька є. Чудова терапія від серцевих мук!

Її дещо здивувала така пропозиція, але провести вихідні у сльозах зовсім не хотілося. Вона вагалася з відповіддю. Помітивши це, Михайло вирішив допомогти:

— Зі мною вам нема чого боятися, запевняю. Тож погоджуйтеся сміливо.

Відверті слова заспокоїли її підозри, і вона кивнула на знак згоди. 

— Ось і чудово! Тоді заїду за вами завтра вранці. О восьмій не надто рано?

— Субота все-таки, хотілося повалятися довше, — несміливо заперечила вона.

— На дачі відіспитеся! Давайте адресу.