Раді Вас бачити!

Тая відчинила вхідні двері й, увімкнувши світло, зупинилася в розгубленості. Фарбовані порожні стіни дивилися на неї з усіх боків і ніби запитували: «І як же ти збираєшся жити тут?». Вона й сама не знала. Благо, хоч прибирання після ремонту встигла зробити. Пройшовши до вікна,  визирнула на вулицю. Новий мікрорайон світився вогнями житлових вікон, за кожним з яких них протікали в невідомості різні долі людей.

    Тая зняла пальто, вивернула навиворіт і постелила на підлогу. Потім вляглася зверху, вимкнувши телефон. Читати брехливі виправдання Макса не хотілося. Для неї настав важкий час роздумів над своїм життям. Щобільше вона заглиблювалася у свої думки й ставила запитання «чому?», то глибше її затягувала безодня жалю. Біль у грудях не хотів відпускати, збільшуючись немов снігова куля, від кожного спогаду про Макса. «Це ж треба, як я в ньому помилилася! І куди тільки дивилася, дурненька?!» — картала себе Тая. Вона згадувала, як познайомилася з ним, високим і привабливим чоловіком, який працював у департаменті продажів однієї з успішних корпорацій. У той час він виявив до неї жвавий інтерес, задивляючись, як на ікону стилю. А вона дивилася зверхньо на тоді ще необтесаного мужлана. Пам'ятається, одного разу подумала, що такий точно цінуватиме й нікуди від неї не дінеться. Втомившись від зрад та невизначених стосунків з іншими чоловіками, Тая вирішила, що з Максом вона нарешті знайде спокій. Як же вона помилялася! Їхнє знайомство швидко переросло у стосунки, а побачення — у спільне життя. З'їхавшись, вона вирішила взяти побут у свої руки й почала вичухувати майбутнього чоловіка, щоб не соромно було з’явитися з ним поруч на людях. Вона купувала хороші костюми, навчила ходити до манікюрниці й відвела до найкращого перукаря. Захопившись, не помітила, як зав'язла в ньому по вуха. Вийшло, як у тій пісні:

«Я його зліпила

З того, що було.

А потім що було,

Те й полюбила..." 

Результат її зусиль перевершив усі очікування. Тепер Макс виблискував, як нова копієчка, і задерши ніс, не міг скласти собі ціни. Але, як виявилося, інша оцінила її старання.

    «Якою ж я виявилася дурепою!» — зрозуміла нарешті Тая. Їй згадалися слова їхньої головної бухгалтерки, Фіри Соломонівни: «Красивий чоловік — чужий чоловік!». Мудра жінка за шістдесят тримала свого благовірного в чорному тілі. Її Боренька вічно приходив у підстрелених штанях, нестрижений, з волоссям, що стирчало з вух. А доглянута Фіра Соломонівна, що виблискувала діамантами, лише посміювалася на косі погляди співробітниць. Зате вона була впевнена на всі сто відсотків, що на її Бореньку ніхто не зазіхне. 

Ох, треба було слухати хитру начальницю, а не розкривати душу навстіж. Тая почувалася обдуреною тим більше через те, що потрапила в пастку, створену своїми ж руками. 

Непрохані сльози знову полилися з очей. Вона дала їм волю, знімаючи напругу. Проридавши пів ночі, вона нарешті провалилася у рятівний сон. 

    Прокинувшись на ранок від болю в спині, Тая повернулася до суворої дійсності. Ніч на жорсткій підлозі принесла свої результати. Вона спробувала розплющити очі й не змогла. Опухлі повіки злегка розсунулися, явивши світло через прочинені щілинки. Злякавшись, Тая підскочила й пройшла до дзеркала у ванній. Звідти на неї дивилося набрякле від ридань обличчя, спотворене до невпізнання.

— Господи, дякую, що сьогодні субота й попереду вихідні! — благала вона, жахнувшись власного вигляду. Їй не хотілося з'являтися на роботі в такому стані. 

    Неймовірно хотілося пити. Напевно, вночі вона виплакала всі свої сльози, знизивши баланс рідини в організмі. Зав'язавши волосся, вона вмила обличчя, прополоскала рот і напилася води з-під крана. 

    Самопочуття було огидне, а настрій взагалі жахливий. Оглянувши порожні стіни, Тая вирішила, що пора перевозити свої речі. І дорогою варто купити розкладачку на перший час. Та ще електричний чайник. А решту поступово наживе.  

    Макса вдома не виявилося, що було тільки на краще. У відрі для сміття вона знайшла подарункову упаковку від зв'язаного джемпера. «Мабуть, одягнув до своєї коханки», — хмикнула вона і, випивши кави, почала збирати свої речі. 

Не встигла скласти й першої сумки, як дверний замок клацнув, і до квартири увійшов він.

— Тая, слава Богу! Я хвилювався, — кинувся до неї, розставивши обійми. — Чому не береш слухавку?

Вона виставила долоню вперед, відсторонюючи його руки:

— Привіт. А навіщо?

— Що значить, навіщо?! Ми все-таки сім'я!

— О-о! — здивувалася Тая. — Цікаво, а сім'я у нас шведська, я так розумію?

Він пройшов до кімнати й, побачивши скинуті в сумку речі, занервував:

— Не зрозумів! Куди це ти зібралася?

— Якомога далі від тебе! Невже не ясно.

Макс обійняв її за плечі й силою посадив на диван, притиснувши до себе:

— Послухай, мила... Я не хочу втратити тебе! Тільки не так... — шепотів на вухо своїм спокусливим голосом. 

Тая спробувала вирватися, але їй не вдалося:

— Пусти!..

Він притиснув її до свого тіла й увімкнув увесь арсенал власної чарівності. Відчувши його до болю знайомий запах, вона затихла в міцних обіймах. Відчувши, що його чари діють і він обрав правильну тактику, Макс посилив атаку:

— З нас вийдуть чудові чоловік і дружина... Ми разом владнаємо це непорозуміння, ти лише допоможи мені трохи... 

Немов удав, що стиснув кролика у смертельній хватці, він гіпнозував її своїм голосом.

— Не кидай мене, чуєш?! — шепотів він. — Ти потрібна мені, як повітря! Без тебе я пропаду. Дай мені всього лише місяць... Хіба не проявляється мудрість жінки у прощенні чоловічих помилок? 

    Розумова здатність поступово притуплялася під звуком його слів, і вона, немов кролик, потрапила у пастку спокуси. Розтанувши в його обіймах, Тая зробила чергову непрощенну помилку.

    «Справді, чи не краще дати йому шанс, ніж зарубати на корені надію на щастя? — думала вона. — Якщо не використаю цю можливість, то в майбутньому не пробачу собі».

Повіривши йому, вона закивала головою, даючи цим свою згоду. Зрадівши перемозі, Макс згріб її на руки й відніс у спальню. Вона, немов пластилін у руках, слухняно віддалася на волю спокусника.  Демонструючи свою прихильність знову і знову, він довів її до екстазу і вважав питання вирішеним.

    Пізніше Тая розібрала речі й знову розвісила їх по місцях, а після почала готувати вечерю. Здатність тверезо мислити повернулася до неї тільки тоді, коли удав-Макс пішов з дому.

«Господи, що це я роблю?! — задумалася вона. — І навіщо я погодилася на таке приниження?» 

    Куди він змився, залишалося великою загадкою. У них не заведено було звітувати одне перед одним. Та й змінювати щось у житті дуже не хотілося. Їхнє життя було настільки налагодженим і зі спільними планами на майбутнє, що ламати все зараз здавалося безглуздим. Зрештою, вона доросла жінка. І Макс має рацію: пробачати інтрижки чоловіка і є жіноча мудрість. Напевно саме так би сказала Фіра Соломонівна. Адже не відмовляється ж він одружитися. Просто захопився, таке справді може трапитися з кожним. Чесно зізнався, не приховував, що це тимчасова мана.   

    Звична обстановка подіяла розслабляюче і зовсім змінила хід її думок. Потираючи відлежані на твердій підлозі боки, Тая лягла на диван і заснула. Їй снилося, що вона падає в нескінченно глибоку криницю, яка не має дна.

    Прокинулася вона від дивного відчуття. Щось наполегливо лоскотало її ніс. «Напевно, моє волосся», — вирішила вона й перевернулася на інший бік, бажаючи додивитися сон. Але лоскотання продовжилося знову, і цього разу супроводжувалося приємним запахом. Поступово прийшовши до тями, Тая розплющила очі. Перед нею на колінах стояв Макс і водив по її обличчю червоною трояндою.

— Прокидайся, соня! — усміхнувся він. — Це тобі, — простягнув на долоні оксамитову коробочку.

Здивована, вона підвелася на ліктях і відкрила подарунок. Усередині виявилася золота каблучка з діамантовим розсипом.

— Моїй майбутній дружині! — вимовив він, цілуючи її в губи.

Це було несподівано після вчорашнього скандалу. Чесно зізнатися, у своїх мріях вона уявляла собі камінь більш значних розмірів. «Значить Макс вирішив заощадити. Ну гаразд, будемо сподіватися, що обручка виявиться більшою на мій смак...» — подумала вона і приміряла перстень на палець. Він мав дуже милий вигляд і чудово підійшов за розміром. Адже справа була не у вартості. Просто їй так не терпілося похвалитися на роботі, де вона продзижчала всі вуха співробітникам про свого ідеального нареченого.

Макс  зазирнув їй в очі, шукаючи в них схвалення:

— Ну що? Мир?

— Угу... — відповіла Тая, ховаючи обличчя на його плечі. 

Усі вихідні вони провели разом, не виходячи з дому. Макс оточив увагою і ласкою, що остаточно притупило її пильність. За допомогою компресів із пакетиків чаю їй вдалося позбутися набряків. Каблучка, що поблискувала на пальці, давала впевненість у завтрашньому дні. Підозри Таї заспокоїлися, і вона повернулася до колишнього ритму життя. А те, що сталося, вирішила забути, як поганий сон. 

    Початок робочого тижня почався з привітань колег по роботі. Всім і кожному стало відомо про її заручини. Не сховалася ця новина й від Михайла. Він зателефонував Таї й запросив до себе в кабінет. Заходячи до нього, вона відчувала незручність від того, що ця людина стала свідком її приниження напередодні. 

— Таєчка, Бога ради вибачте, що відірвав вас від роботи, але не міг же я розмовляти при всіх! — підскочив начальник служби безпеки й кинувся до неї.

— Усе гаразд, що ви! Я так вам зобов'язана, що про такі речі не може бути й мови.

— Припиніть говорити так. Навіть думати припиніть! — зніяковіло вигукнув він. — Ви ж знаєте, як я ставлюся до вас. Не могли не помітити. 

Тая зніяковіло опустила очі. Це правда, що люб'язні аванси Михайла не сховалися не тільки від неї, а й від усієї фірми.

— Ви про щось хотіли поговорити зі мною? — перевела вона тему розмови, щоб згладити незручний момент.

— Так, хотів. Сідайте, будь ласка, — він відсунув їй крісло.

— Дякую.

Михайло сів на своє місце і прокашлявся.

— Гм... Гм... Таєчко, як ви? — обережно запитав він. Звичайна веселість і живий вогник у його очах змінилися серйозністю. 

— Ну... — протягнула вона, склавши руки на колінах, — як ви, мабуть, чули, Макс зробив мені пропозицію, — вона посміхнулася й підняла долоню, демонструючи каблучку. 

На обличчі Михайла читалося здивування. Він несхвально зсунув брови.

— Як так? Після всього, що ви дізналися?

Тая невизначено закивала головою й відвела погляд.

— Адже ми дорослі люди й все вирішили мирним шляхом.

— Невже ви вірите, що зрадивши раз напередодні весілля, чоловік здатен зберігати вам вірність?

— Ах, до чого ці розмови? Я вирішила дати йому шанс. Мені вже тридцять сім, до вашого відома. Пора б і сім'ю завести. 

— Таєчко, але ви ж повинні розуміти, що це самообман? 

— Ні, це тверезий розрахунок без зайвих емоцій, — твердо заявила вона.

— Зараз ви говорите, як робот, позбавлений почуттів, — осудливо вимовив Михайло. Водночас його погляд був таким співчутливим і проникав углиб серця, що Тая здалася.

— Вже скоріше як зневірена жінка, яка боїться втратити своє майбутнє! — на її очі навернулися непрохані сльози. Усі на роботі мають бачити її щасливою і не інакше, а показувати свій біль не хотілося. 

Михайло налив у склянку води й запропонував їй:

— Ну що ви, заспокойтеся! Він точно не вартий ваших сліз. Це я вам як чоловік кажу.

Тая взяла склянку з його рук і вдячно глянула в очі. Плакати чомусь одразу перехотілося. Підтримка й участь цієї людини діяли, як зцілювальний бальзам.